Рішення № 40285445, 20.08.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11499/14 20.08.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаб-Універсум», м.Київ, ЄДРПОУ 36304335

до відповідача: Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології національної академії медичних наук України», м.Київ, ЄДРПОУ 02012022

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України в м.Києві, м.Київ, ЄДРПОУ 37993783

про стягнення 509 661,61 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Євчук О.Я. - по дов.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лаб-Універсум», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології національної академії медичних наук України», м.Київ про стягнення основного боргу в розмірі 710 450 грн. та трьох відсотків річних в сумі 11 912,20 грн.

04.08.2014р. до господарського суду надійшло клопотання б/н від 01.08.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Лаб-Універсум» про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій. У вказаному клопотанні позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 10 610,42 грн.

20.08.2014р. позивачем було подано до суду заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Лаб-Універсум» просило стягнути з Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології національної академії медичних наук України» основний борг в сумі 502 150 грн. та 3% річних в розмірі 7511,61 грн.

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява б/н від 20.08.2014р. позивача відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаб-Універсум», викладені в останній.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №31 від 23.07.2013р. про закупівлю товарів за державні кошти в частині проведення оплати продукції у повному обсязі та у визначені договором строки, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваними вимогами.

Відповідач у відзиві б/н від 23.07.2014р. проти розміру заборгованості заперечень не надав та зазначив, що остання виникла через відсутність бюджетного фінансування, а не з вини Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології національної академії медичних наук України».

У судове засідання 20.08.2014р. відповідач не з'явився, представника не направав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час розгляду спору у вказаному засіданні суду не скористався.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника відповідача у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 30.07.2014р., суд дійшов висновку, що вказаний учасник судового процесу був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

Ухвалою від 30.07.2014р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві.

У письмових поясненнях №05-12/2354-12024 від 15.08.2014р. третя особа зазначила, що відповідно до приписів чинного законодавства остання не здійснює фінансування розпорядників/одержувачів бюджетних коштів, а виконує лише їх розрахунково-касове обслуговування, отже, Головне управління Держказначейства ніяким чином не порушує права позивача. Одночасно, третя особа заявила клопотання про розгляд справи без участі свого повноважного представника.

У судове засідання 20.08.2014р. третя особа не з'явилась, представника не направила, проте, була належним чином повідомлена про час та місце вирішення спору, з огляду на наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №0103030390001.

Наразі, з огляду на неявку відповідача та третьої особи у судове засідання 20.08.2014р. господарський суд зазначає, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). Аналогічні положення наведено у п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Таким чином, незважаючи на те, відповідач та третя особа в судове засідання 20.08.2014р. не з'явились і не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого згідно зі ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Зі ст.626 Цивільного кодексу України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 23.07.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лаб-Універсум» (учасник) та Державною установою «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології національної академії медичних наук України» (замовник) було укладено договір №32 про закупівлю товарів за державні кошти, у відповідності до п.1.1 якого учасник зобов'язався своєчасно поставити та передати у власність замовника прилади для контролювання фізичних характеристик (аналізатори та коагулометри) в асортименті, кількості та за цінами, що зазначені у специфікації, яка розроблена на підставі акцептованої пропозиції конкурсних торгів, та є невід'ємною частиною договору, а замовник - прийняти і оплатити продукцію.

За умовами п.3.1, 3.2 договору №31 від 23.07.2013р. ціна на товар встановлюється в національній валюті України. Валютою договору сторони визначили гривні України. Загальна сума цієї угоди складала 710 450 грн.

Згідно з п.10.1 спірного правочину договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2013р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №31 від 23.07.2013р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п.5.1 договору №31 від 23.07.2013р. місцем поставки товару є: 04050, м.Київ, вул.П.Майбороди, буд.8.

У п.5.2 спірного правочину сторони визначили термін поставки протягом 2013 року.

Поставка здійснюється безпосередньо замовнику транспортом учасника. При поставці товар повинен бути упакований таким чином, щоб не допустити псування та/або знищення його під час поставки. Вартість упаковки продукції входить до ціни договору (п.5.3 договору №31 від 23.07.2013р.).

З п.п.5.6, 5.7 договору №31 від 23.07.2013р. вбачається, що перехід права власності на товар відбувається в момент фактичного отримання обладнання замовником, що підтверджується підписанням видаткових накладних.

У специфікації (додаток №1 до договору №31 від 23.07.2013р.) сторони визначили, що позивач поставляє відповідачу наступний товар: напівавтоматичний бактеріологічний аналізатор вартістю 300 000 грн., 2-канальний напівавтоматичний коагулометр, ціна якого складає 63 800 грн., аналізатор сечі вартістю 10 900 грн., автоматичний гематологічний аналізатор на 20 параметрів з портом вводу зразків з мікрокапілярів віртістю 191 250 грн. та аналізатор глюкози й лактату, ціна якого становить 144 500 грн.

Як встановлено судом, на виконання умов спірного правочину позивачем було поставлено, а представником відповідача прийнято товар на загальну суму 710 450 грн., а саме, за видатковими накладними №РН-00742 від 08.11.2012р. на суму 144 500 грн., №РН-0000531 від 04.09.2013р. та №РН-0000606 від 23.09.2013р. на суму 63 800 грн.

У судовому засіданні 20.08.2014р. судом було оглянуто оригінали вказаних видаткових документів та встановлено, що останні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками суб'єктів господарювання.

Відповідач у відзиві та під час розгляду справи 30.07.2014р. підтвердив факт отримання від позивача товару на загальну суму 710 450 грн.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.34, 36 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені сторонами видаткові накладні є належними доказами передачі продукції відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки продукції на загальну суму 710 450 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до п.4.1 договору №31 від 23.07.2013р. фінансування останнього здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Оплата здійснюється згідно чинного законодавства.

Замовник зобов'язується здійснити оплату вартості поставленого товару на поточний рахунок учасника на підставі видаткових накладних. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок здійснюється протягом 14 днів з дня надходження грошових коштів на рахунок замовника на вказані цілі.

Як встановлено судом, на оплату поставленого товару відповідачу було надано рахунки фактури на загальну суму 710 450 грн., зокрема, рахунок №СФ-1415 від 08.11.2013р., №СФ-1300 від 23.09.2013р. на суму 63 800 грн. та №СФ-1247 від 03.09.2013р. на суму 502 150 грн.

Отже, враховуючи приписи ст.692 Цивільного кодексу України та умови договору №31 від 23.07.2013р., приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати медичного обладнання за видатковими накладними №РН-00742 від 08.11.2012р., №РН-0000531 від 04.09.2013р. та №РН-0000606 від 23.09.2013р. настав. Аналогічну позицію наведено у постанові від 27.10.2009р. Верховного Суду України по справі №11/96.

Проте, відповідач свої грошові зобов'язання за договором №31 від 23.07.2013р. виконав лише частково, зокрема, на підставі платіжних доручень №38 від 18.11.2013р. на суму 63 800 грн. та №45 від 26.11.2013р. на суму 144 500 грн. замовником було сплачено постачальнику грошові кошти на загальну суму 208 300 грн.

При цьому, з представленої до матеріалів справи банківської виписки з рахунку позивача, господарським судом встановлено, що вказані грошові кошти фактично було зараховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаб-Універсум» 17.12.2013р. та 26.12.2013р.

Ухвалою від 13.06.2014р. господарського суду відповідача було зобов'язано надати докази виконання своїх зобов'язань з оплати продукції за договором №31 від 23.07.2013р.

Однак, інших належних та допустимих доказів виконання своїх обов'язків з оплати отриманого товару відповідачем не представлено.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором №31 від 23.07.2013р. виконав належним чином, враховуючи, що відповідачем не було надано належних доказів для спростування факту порушення взятих на себе за вказаним правочином обов'язків щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаб-Універсум» до Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології національної академії медичних наук України» в частині стягнення основного боргу в сумі 502 150 грн. є обгрутнтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, твердження відповідача щодо порушення строків оплати за спірним правочином через відсутність своєчасного бюджетного фінансування, що на думку покупця, спростовує факт вини Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології національної академії медичних наук України» в порушенні грошових зобов'язань за договором та є виною третьої особи, суд до уваги не приймає за наступних підстав.

Згідно зі ст.96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст.617 Цивільного кодексу України та ст.218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Наразі, норми чинного цивільного і господарського законодавства не містять винятків про зміну чи невілювання відповідальності при фінансуванні зобов'язання за рахунок бюджетних коштів.

В постанові від 15.05.2012 у справі №11/446 Верховний Суд України зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність бюджетної організації і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічну позицію наведено у постанові від 03.02.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/9231/13.

За таких обставин, враховуючи приписи чинного законодавства, позицію Вищого господарського суду України та Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що наведені вище твердження відповідача є необґрунтованими та безпідставними.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, позивачем було нараховано 3% річних за період з 05.09.2013р. по 04.03.2014р. (182 дні) в розмірі 7511,61 грн.

Після проведення перевірки правильності представленого заявником розрахунку, господарський суд дійшов висновку, що наведений позивачем розрахунок є невірним, оскільки у періоді з 05.09.2013р. по 04.03.2014р. 181 день, а не 182, як визначено заявником.

Таким чином, враховуючи допущену позивачем під час розрахунку 3% річних помилку, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаб-Універсум» до Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології національної академії медичних наук України» в частині стягнення 3% річних в розмірі 7511,61 грн. підлягають задоволенню в частково, а саме на суму 7470,34 грн.

З приводу заявлених до стягнення витрат на послуги адвоката в сумі 1350 грн. господарський суд зазначає наступне:

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в такому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Положення ст.44 Господарського процесуального кодексу України є спеціальною правовою нормою, яка визначає склад судових витрат, які розподіляються судом за результатами судового провадження і які є витратами, пов'язаними з веденням судового провадження, зокрема, витратами, пов'язаними з оплатою послуг адвоката, тобто визначає суб'єкта цих послуг.

Стаття 49 Господарського процесуального кодексу України регулює питання розподілу господарських витрат, в тому числі витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розподіл судових витрат, визначених законом, здійснюється судом за результатами судового провадження, спору, у межах якого такі витрати здійснені, а тому не можуть бути предметом окремого судового провадження. Розподіл господарських витрат відбувається при розгляді спору, а не стягується пред'явленням окремого позову.

Пунктом 6.3. Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

При цьому, позивачем надано на підтвердження своїх вимог лише договір №04-15/05 від 15.05.2014р. про надання правової допомоги, який укладено між позивачем та Фізичною особою-підприємцем Євчуком Юрієм Вікторовичем й акт приймання-передачі наданих послуг.

Наразі, суду не представлено доказів ані відшкодування витрат на правову допомогу, ані доказів надання таких послуг саме адвокатом.

За таких обставин, враховуючи приписи Господарського процесуального кодексу України та позицію Вищого господарського суду України, господарський суд дійшов висновку, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаб-Універсум» про стягнення з Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології національної академії медичних наук України» витрат на правову допомогу є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку зі зменшенням позовних вимог, судовий збір у розмірі 4254,01 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Судовий збір в сумі 10 193,23 згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 48, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаб-Універсум», м.Київ до Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології національної академії медичних наук України», м.Київ про стягнення основного боргу в розмірі 502 150 грн., та трьох відсотків річних в сумі 7511,61 грн.

Стягнути з Державної установи «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології національної академії медичних наук України» (04050, м.Київ, Шевченківський район, вул.Платона Майбороди, буд.8, ЄДРПОУ 02012022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лаб-Універсум» (01042, м.Київ, Печерський район, вул.Лумумби Патріса, буд.4/6, корпус «А», ЄДРПОУ 36304335) основний борг в сумі 502 150 грн., 3% річних в розмірі 7470,34 грн., а також судовий збір в сумі 10 192,40 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Лаб-Універсум» (01042, м.Київ, Печерський район, вул.Лумумби Патріса, буд.4/6, корпус «А», ЄДРПОУ 36304335) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 4254,01 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №2590 від 26.05.2014р.

У судовому засіданні 20.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 26.08.2014р.

Суддя М.О.Любченко