Постанова № 40275405, 11.08.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2014 р. Справа№ 910/25484/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Пашкіної С.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 03.06.2014

у справі №910/25484/13 (суддя - Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Київміськсантехмонтаж», м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства «Київенерго», м. Київ,

про стягнення 859 759,69 грн

за участю представників:

від позивача: Пшеничнюк В.С. - директор (наказ №01-К від 02.02.2011); Зубець Г.І. - представник (довіреність №120 від 11.08.2014); Митяй Л.А. - представник (довіреність №119 від 11.08.2014);

від відповідача: Матвеєва В.П. - представник (довіреність №91/2013/10/01-6 від 01.10.2013);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Київміськсантехмонтаж» (надалі - ТДВ «Київміськсантехмонтаж») звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (надалі - ПАТ «Київенерго») про стягнення заборгованості у сумі 859 759,69 грн, з яких 740 430,41 грн основного боргу, 27 025,71 грн пені, 64 752,15 грн 3% річних та 27 551,42 грн інфляційних втрат, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати виконаних позивачем робіт за договором №111-08 від 28.07.2008.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем 17.04.2014 та 03.06.2014 в порядку статті 22 ГПК України подавались заяви про уточнення розміру позовних вимог. Згідно останньої заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача 811 554,56 грн, з яких 729 507,00 грн основного боргу, 13 204,08 грн пені, 19 966,51 грн 3% річних, 48 876,97 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.06.2014 у справі №910/25484/13 позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Київенерго» на користь ТДВ «Київміськсантехмонтаж» 729 507,00 грн основного боргу, 19 966,51 грн 3% річних, 48 876,97 грн інфляційних втрат, 16 931,10 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Київенерго» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 03.06.2014 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2014 апеляційна скарга прийнята до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г. та призначена до розгляду на 11.08.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014 у зв'язку з перебуванням Сухового В.Г. у відпустці для розгляду справи №910/25484/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді - Жук Г.А., Пашкіна С.А.

В судовому засіданні 11.08.2014 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представники позивача заперечили проти вимог апеляційної скарги з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, просили суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

11.08.2014 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши на підставі наявних у матеріалах справи доказів правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 28.07.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Київміськсантехмонтаж», правонаступником якого є Товариство з додатковою відповідальністю «Київміськсантехмонтаж» (в тексті договору - виконавець) та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (в тексті договору - замовник) був укладений договір № 111-08 на виконання будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт з реконструкції центрального теплового пункту на вул. Петрицького, 5/9 та реконструкції мереж ЦО та ГВП від ТП «Петрицького, 5/9» до житлових будинків № 5/9, 7 на вул. Петрицького, 7/9, на вул. Львівській, 18 та на вул. Верховинній (надалі - договір).

Згідно п. 1.1 договору виконавець зобов'язався на свій ризик та своїми силами виконати будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи, в тому числі реконструкцію центрального теплового пункту на вул. Петрицького, 5/9 у м. Києві, а замовник зобов'язується надати виконавцю будівельний майданчик, проектно-кошторисну документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва та прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що фінансування робіт здійснюється за рахунок коштів міського бюджету з бюджету розвитку (КФК-150101 п/р №35446006002081) згідно з рішенням VI сесії V скликання КМДА від 17.01.2008 №2/4474 «Про програму соціально-економічного та культурного розвитку м. Києва».

Відповідно до п. 2.1 договору загальна його вартість дорівнює вартості будівельно-монтажних робіт за об'єктом, зазначеним у п. 1.1, визначеній на підставі вихідних даних (додаток 1 до договору) і розрахунком договірної ціни (додаток 2 до договору) та вартості обладнання (додаток 4 до договору), що є невід'ємними частинами цього договору, та становить 1 860 604,17 грн, крім того ПДВ 20% - 372 120,83 грн, що разом становить 2 232 725,00 грн.

Згідно п. 2.2 договору договірна ціна, яка застосовується при розрахунках за фактично виконані роботи за договором, є динамічною та визначається згідно з ДБН 1.1-1-2000 та вихідними даними (додаток 1). У результаті застосування динамічної ціни за договором вартість робіт у будь-якому випадку не може перевищувати суми, зазначеної в п. 2.1 договору.

Відповідно до положень пункту 4.2 договору, з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 3 від 30.12.2010, оплата виконаних робіт за договором здійснюється після підписання замовником актів приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3), а також отримання замовником коштів з міського бюджету м. Києва на виконання Програм соціально-економічного розвитку м. Києва на відповідні роки для оплати за виконані роботи за договором.

Згідно п. 4.3 договору в редакції Додаткової угоди № 3 від 30.12.2010 сторони погодили, що зобов'язання замовника по оплаті за виконані роботи виникають після надходження коштів з міського бюджету м. Києва для оплати робіт за цим договором на виконання Програми соціально-економічного розрахунку м. Києва на відповідний рік (відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України, термін виконання зобов'язань замовником визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати). У разі, якщо на рахунок замовника не надійшли кошти з міського бюджету м. Києва для оплати робіт за цим договором, то термін виконання зобов'язань замовника по оплаті за виконані роботи (в частині отриманих цільових коштів) вважається таким, що не настав, а замовник не несе відповідальності перед виконавцем за неоплату (несвоєчасну оплату) відповідно.

Договір, згідно п. 14.1 в редакції Додаткової угоди № 3 від 30.12.2010, набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2011, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як стверджує позивач та вбачається з матеріалів справи, з метою своєчасного виконання частини робіт за вказаним договором, 09.09.2008 між ВАТ «Київміськсантехмонтаж» (в тексті договору - замовник) та ТОВ «Промислове підприємство «ОМІ» (в тексті договору - субпідрядник) укладено договір субпідряду №09/09-08 (надалі - договір субпідряду) на реконструкцію центрального теплового пункту по вул. Петрицького, 5/9 у місті Києві.

Пунктами 2.1-2.2 договору субпідряду встановлено, що загальна його вартість визначається кошторисною документацією та становить 750 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 125 000,00 грн, крім того матеріали замовника на 53 000,00 грн.

Договір, згідно п. 13.1, набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2008, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що субпідрядником в листопаді 2008 року умови договору субпідряду виконано в повному обсязі, що підтверджується підписаними позивачем та субпідрядником актами виконаних підрядних робіт (а.с. 108-117) та актами приймання-передавання обладнання (а.с. 94-95).

Як стверджує позивач, за результатами виконання робіт позивачем одночасно було передано відповідачу для підписання: Акт приймання-передачі обладнання на суму 370 842,23 грн, Акт приймання виконаних робіт на суму 339 217,38 грн та Акт приймання виконаних робіт на суму 30 370,80 грн (а.с. 15-25), загальною сумою 740 430,41 грн.

В подальшому зазначені акти неодноразово направлялися відповідачеві, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії листів з доказами їх направлення на адресу ПАТ «Київенерго» (27-30).

У зв'язку з тим, що відповідачем не були підписані та повернуті позивачу примірники зазначених актів, пояснень з приводу відмови від їх погодження відповідач не надавав, позивач вважає, що обов'язок відповідача оплатити виконані роботи настав.

З матеріалів справи вбачається, що з метою досудового врегулювання спору 25.10.2013 позивач направив на адресу відповідача лист з вимогою негайно сплатити заборгованість за виконані за договором будівельно-монтажні роботи на загальну суму 740 340,41 грн (а.с. 31).

Вказаний лист був отриманий уповноваженою особою відповідача 28.10.2013, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 31 на звороті), однак, вимога позивача залишена без відповіді та задоволення, що і стало підставою звернення до господарського суду з відповідним позовом.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що у зв'язку з непідписанням сторонами актів приймання-передачі робіт та з огляду на відсутність бюджетних коштів на фінансування даних робіт, строк виконання ним зобов'язання по оплаті виконаних робіт не настав, а відтак відсутні правові підстави для стягнення з відповідача основного боргу та нарахованих санкцій.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зауважень щодо виконаних робіт від відповідача не надходило, тоді як повідомлення позивачем відповідача про готовність до передання робіт шляхом надсилання останньому актів приймання-передачі фактично свідчить про настання обов'язку відповідача прийняти виконані роботи та оплатити їх. При цьому, з огляду на приписи ст. 218 ГК України судом відхилено доводи відповідача щодо неможливості здійснення оплати виконаних робіт у зв'язку з відсутністю фінансування з відповідного бюджету.

З такими висновками суду погоджується і колегія суддів апеляційного господарського суду, оскільки такі відповідають обставинам справи, є доведеними належними доказами у справі та ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на наступне.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, між сторонами виникли правовідносини, які мають ознаки договору підряду, за яким, відповідно до ст. 837 ЦК України, одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Факт належного виконання умов договору зі сторони позивача підтверджується наступними документами: Актом робочої комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 15.12.2008 (а.с. 92); видатковими накладними, якими підтверджується придбання змонтованого обладнання на ЦТП (а.с. 55-61); Актом перевірки фактично виконаних робіт та встановленого обладнання на ЦТП по вул. Петрицького, 5/9 від 27.03.2014 (а.с. 141-142); актами виконаних підрядних робіт (а.с. 108-117) та актами приймання-передавання обладнання (а.с. 94-95), підписаними позивачем та субпідрядником.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до положень пункту 4.2 договору, з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 3 від 30.12.2010, оплата виконаних робіт за договором здійснюється після підписання замовником актів приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3), а також отримання замовником коштів з міського бюджету м. Києва на виконання Програм соціально-економічного розвитку м. Києва на відповідні роки для оплати за виконані роботи за договором.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 853 ГПК України ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно приписів п.п. 1, 4 ст. 882 ЦК України, замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що повідомлення позивачем відповідача про готовність до передання робіт шляхом надсилання останньому актів приймання-передачі фактично свідчить про настання обов'язку відповідача прийняти виконані роботи та оплатити їх.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК і статтею 193 ГК встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів,доказів відмови у фінансуванні на оплату виконаних робіт відповідач суду також не надав.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що згідно п. 1.1 договору №111-08 від 28.07.2008 саме відповідач взяв на себе зобов'язання забезпечити своєчасне фінансування будівництва.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не вжито жодних заходів, необхідних для належного виконання своїх зобов'язань за договором та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зокрема, відповідачем не надано доказів звернення до відповідних органів влади та місцевого самоврядування щодо сприяння перерахування коштів з міського бюджету м. Києва для погашення заборгованості за договором, укладеним на виконання Програми соціально-економічного розвитку м. Києва.

З огляду на викладене, місцевий суд обґрунтовано відхилив заперечення відповідача про неможливість здійснення оплати виконаних робіт з огляду на відсутність фінансування з відповідного бюджету за Програмою соціально-економічного та культурного розвитку міста Києва, оскільки на підставі ч.2 ст. 617 ЦК України, ч.2 ст. 218 ГК України відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічну правову позицію викладено у рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004, а також у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі №11/446.

Згідно з узгодженими сторонами обсягами робіт в ході розгляду справи позивачем визначена вартість виконаних робіт на загальну суму 729 507,00 грн, що підтверджується актом приймання-передавання обладнання на суму 347 220,98 грн, актом приймання виконаних робіт на суму 352 118,09 грн, актом приймання виконаних робіт на суму 30 167,93 грн (а.с. 161-171).

Зазначені акти були надані відповідачу для підписання та затвердження разом з листами вих. №72 від 13.05.2014 та вих. №82 від 30.05.2014, які отримані відповідачем, про що свідчать відмітки на них вхідної кореспонденції ПАТ «Київенерго» (а.с. 159-160).

Відповідно до ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що доказів оплати виконаних робіт відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 729 507,00 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за виконані роботи, на підставі п. 11.3 договору позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 13 204,08 грн, нараховану на суму боргу за період з 04.07.2013 по 01.06.2014.

Відповідно до ст. 886 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання замовником обов'язків за договором будівельного підряду він сплачує підрядникові неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки у повному обсязі.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено ст. 549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 11.3. договору сторони погодили, що у разі порушення термінів оплати виконаних робіт та постачання обладнання, замовник зобов'язаний сплатити на користь підрядника за кожен день прострочки пеню у розмірі 0,01% від несвоєчасно сплаченої суми.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у своїх додаткових поясненнях по справі (а.с. 128-130) виклав заяву про застосування позовної давності до вимоги щодо стягнення пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи ту обставину, що в матеріалах справи наявна копія листа позивача з вимогою до відповідача про сплату заборгованості за виконані за договором роботи, датованого 20.12.2011 (а.с. 27), із долученими до нього актами та довідками про вартість виконаних робіт, факт отримання якого відповідач не оспорює, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про сплив позовної давності щодо вимоги позивача про стягнення пені, оскільки з моменту висунення позивачем зазначеної вимоги до часу звернення до суду з позовом минуло більше одного року.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 19 966,51 грн та збитків від інфляції у сумі 48 876,97 грн, нарахованих на суму боргу за період з 04.07.2013 по 01.06.2014.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 19 966,51 грн 3% річних та 48 876,97 грн інфляційних втрат.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, а саме, щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №111-08 від 28.07.2008 в сумі 798 350,48 грн, з яких: 729 507,00 грн основного боргу, 19 966,51 грн - 3% річних, 48 876,97 грн інфляційних втрат та відмови у задоволенні вимоги щодо стягнення пені у сумі 13 204,08 грн.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 03.06.2014 у справі №910/25484/13 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ПАТ «Київенерго» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення Господарського суду м. Києва від 03.06.2014 у справі №910/25484/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 03.06.2014 у справі №910/25484/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/25484/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.А. Пашкіна