Постанова № 40274578, 11.08.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 серпня 2014 року № 2а-2716/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метро Груп Байінг Україна" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Метро Груп Байінг Україна» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, за участі Прокуратури Дарницького району м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001792306/0/22896 від 25.06.2010, №0001792306/1 від 07.09.2010, №0001792306/2/46126 від 29.11.2010.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.06.2011 відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ "Метро Груп Байінг Україна" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень.

В подальшому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012 скасовано згадувану постанову Окружного адміністративного суду м. Києва та прийнято нову постанову, якою задоволено позовні вимоги.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.06.2014 скасовано вказані вище постанови Окружного адміністративного суду м. Києва та Київського апеляційного адміністративного суду, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою від 26.06.2014 справу прийнято до провадження та призначено до вирішення.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, проте явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового вирішення справи.

Прокуратура Дарницького району м. Києва також явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового вирішення справи.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено виїзну документальну позапланову перевірку ТОВ «Метро Груп Байінг Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 11.02.2008 по 31.03.2010, за результатом якої складено акт від 01.06.2010 №3531/2306/35757598 (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що податковий орган дійшов висновку про завищення валових витрат всього у сумі 8809643,75 грн., а саме: ТОВ "Метро Груп Байінг Україна" до загальної суми валових витрат віднесено суму послуг з надання персоналу постачальником-нерезидентом Компанією "МГБ Метро Груп Байінг Інтернешнл ГмбХ"(Німеччина), які не пов'язані з організацією та веденням господарської діяльністю товариства, в порушення до п.1.32 ст.1 п.п.5.1, п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 року № 334/ВР із змінами та доповненнями.

На підставі висновків Акту перевірки, ДПІ у Дарницькому районі міста Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.06.2010 р. №0001792306/0/22896, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 4404821,88 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Позивач звернувся зі скаргою до ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, проте 06.09.2010 р. Відповідачем винесено рішення № 32222/10/25-011 - скарга була залишена без задоволення, а рішення без змін.

Відповідачем 07.09.2010 винесено податкове повідомлення-рішення № 0001792306/1.

Позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової адміністрації у м. Києві, але 17.11.2010 р. останній прийняв рішення про відмову в задоволенні скарги, а рішення залишено без змін.

Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 29.11.2010 №0001792306/2/46126.

Підставою для цього донарахування став висновок податкового органу про безпідставне зменшення позивачем бази оподаткування податку на прибуток на суму витрат, понесених за операціями з оренди персоналу в рамках виконання угоди про надання персоналу від 12.02.2008, укладеної з компанією «МГБ Метро Груп Байінг Інтернешнл ГмбХ» (Німеччина).

На обґрунтування висновку про порушення вимог податкового законодавства податковий орган зазначає про неналежне документальне підтвердження валових витрат первинними документами, а також про відсутність зв'язку спірних витрат з господарською діяльністю платника з огляду на факт виплати позивачем заробітної плати залученим на умовах оренди працівникам з одночасною сплатою винагороди провайдеру.

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат регулювався статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно з пунктом 5.1 цієї статті Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені законодавчі положення дозволяють зробити висновок, що умовою визнання права платника на формування валових витрат є їх документальна підтвердженість та реальність понесення цих витрат у рамках провадження фактичної економічної діяльності платника.

При цьому податкове законодавство не містить конкретного переліку документів, які слугують підставою для відображення витрат платника у податковому обліку. Втім відповідні документи повинні бути достовірними та достатніми для встановлення змісту господарської операції та її учасників, а тому їх перелік визначається у кожному конкретному випадку в залежності від виду операції та характеру договірних правовідносин. З матеріалів справи вбачається, що 12.02.2008 між ТОВ «Метро Груп Байінг Україна», як Замовником та Компанією «МГБ Метро Груп Байінг Інтернешнл ГмбХ» (Німеччина) як Виконавцем укладено Угоди про надання персоналу. Предметом даної угоди сторонами визначено наступне (п.2.1 угоди): Виконавець надає Замовнику кваліфікований персонал для заповнення вакансій , вказаних у Долатку1. Всі надані спеціалісти незмінно залишаються працівниками Виконавця , але виконують свої обов'язки згідно з вказівками та під контролем Замовника.

Відповідно до п.2.2 Угоди передбачено, що наданий Виконавцем персонал може мати місцеві трудові договори з замовником, якщо це необхідно згідно з законодавством України для отримання дозволу на працевлаштування в Україні, що не означає , що персонал не є більше працівниками Виконавця. Будь-яка заробітна плата, переваги, премії або інші компенсації, виплачені згідно місцевого договору враховуються згідно статті 7 Угоди.

У відповідності до ст. 7 Угоди, передбачено, що винагорода за послуги з надання спеціалістів Виконавцем розраховується на основі річних управлінських витрат, прибутковості та ставок наданих спеціалістів і включає заробітну плату, бонуси та інші види гарантій і компенсацій, що надаються кожному працівнику у відповідності до його договору та системи заробітної плати, бонусів, засобів стимулювання та інших витрат, що надаються працівниками Виконавця. Розмір винагороди повинен бути визначений на кожен календарний рік. Виконавець може складати та направляти Замовнику акти прийому послуг за кожний місяць, в якому надавалися послуги, але у будь-якому випадку по закінченні кожного календарного року Сторонами обов'язково складаються консолідований акт прийому послуг. З матеріалів справи вбачається, що підприємство до валових витрат включило суму послуг з надання персоналу постачальником-нерезидентом Компанією „МГБ Метро Груп Байінг Інтернешнл ГмбХ" по наступним актам прийому-передачі послуг в межах Угоди про надання персоналу від 12.02.2008р.: без номера (б/н) від 31.10. 2008 р. на суму 513354,88 Євро; б/н від 31.12. 2008 р. на суму 38130,36 Євро; в IV кв. 2008 р. до валових витрат Декларації з податку на прибуток підприємства за IV кв. 2008р. ТОВ „Метро Груп Байінг Україна" включено суму вищезазначених послуг у сумі 4268540,63 грн.; б/н від 31.01.2009р. на суму 59636,2 Євро; б/н від 28.02.2009р. на суму 54304,85 Євро; б/н від 31.03.2009р. на суму 67201,66 Євро; в І кв. 2009р. до валових витрат Декларації з податку на прибуток підприємства за І кв. 2009р. ТОВ „Метро Груп Байінг Україна" включено суму вищезазначених послуг у сумі 1825028,47 грн.; б/н від 29.04.2009р. на суму 106357,0 Євро; б/н від 27.05.2009р. на суму 94184,13 Євро; б/н від 25.06.2009р. на суму 61156,91 Євро; в II кв. 2009р. до валових витрат Декларації з податку на прибуток підприємства за І півріччя 2009р. ТОВ „Метро Груп Байінг Україна" включено суму вищезазначених послуг у сумі 2716074,65 грн.

Працівники надані згідно спірної угоди були оформлені на основне місце роботи у ТОВ «Метро Груп Байінг Україна» згідно з штатним розписом та отримували заробітну плату відповідно до займаних посад з лютого 2008 року по липень 2009 року.

Судом встановлено, що за період з 12.02.2008р. по 30.06.2009р. до складу валових витрат ТОВ «Метро Груп Байінг Україна» включало оплату праці найманим іноземним спеціалістам, які були надані нерезидентом згідно з угодою, а також суму послуг з надання персоналу у сумі 8809643,75 грн.

Проте, позивачем не надано доказу наявності позитивного економічного результату за наслідками укладення зазначеного договору аутстаффінгу та не підтверджено отримання Товариством будь-якої економічної вигоди за наслідками залучення спеціалістів згідно зі спірною угодою.

Слід також зазначити, що чинне законодавство України не містить правової конструкції аутстаффінгу. У той же час зазначене поняття, яке фактично використовується у господарських правовідносинах, передбачає використання підприємством за винагороду праці осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з контрагентом (провайдером); при цьому зазвичай заробітну плату таким працівникам виплачує саме провайдер (як їх фактичний працедавець).

Суд зауважує, що з матеріалів справи вбачається, що позивачем безпосередньо виплачувалась заробітна плата цим працівникам із одночасним відрахуванням та сплатою обов'язкових платежів до бюджету, що на думку суду свідчить про існування безпосередніх трудових правовідносин між позивачем та відповідними працівниками, що в свою чергу виключає послуги з оренди персоналу.

В даному випадку фактично зміст спірних правовідносин зводиться до пошуку персоналу контрагентом, що, на думку суду, виключає періодичність платежів за надання персоналу в оренду.

Податкові наслідки створюють лише реально вчинювані господарські операції, які повинні відображатися у податковому обліку платника відповідно до їх дійсного економічного змісту з урахуванням принципу превалювання сутності та формою в податковому праві. А відтак до витрат у податковому обліку належить лише та частина, яка відповідає фактично здійсненій господарській операції у рамках розумної ділової поведінки платника.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновку податкового органу про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2202410,94 грн. Щодо оспорювання позивачем правомірності визначення відповідачем сум штрафних санкцій у 100-відсотковому відношенні до суми основного зобов'язання, колегія суддів звертає увагу на те, що спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів , нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до п.17.1. ст..17 вказаного Закону штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.

Згідно п.17.1.3. вказаної статті , у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону (тобто коли дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях), такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно п.17.1.6. зазначеної вище статті у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається сума недоплати яка встановлюється на рівні визначеному Кримінальним кодексом України.

Приміткою до ст. 185 Кримінального кодексу України визначено, що значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" Якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 цього Закону для відповідного року (з урахуванням положень пункту 22.4 цієї статті).

Згідно п. 6.1.1 ст. 6 згадуваного закону сума податкової соціальної пільги встановлюється у таких розмірах: у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованим висновок податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання у великих розмірах та наявність підстав для застосування для застосування 100% розміру штрафних санкцій.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржених діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда