Постанова № 40272061, 06.08.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06 серпня 2014 року 15 год. 45 хв. № 826/9240/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Данилишина В.М., суддів Качура І.А., Келеберди В.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Градострой" до Державної виконавчої служби України, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Градострой-сервіс", про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, а також з інших питань.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 27 червня 2014 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Градострой" (далі - позивач) до Державної виконавчої служби України в особі відділу примусового виконання рішень (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю "Градострой-сервіс" (далі - ТОВ "Градострой-сервіс"), про визнання протиправною та скасування постанови відповідача від 04 червня 2014 року ВП № 39920384 про стягнення виконавчого збору (далі - оскаржуване рішення), а також надання позивачу строку для добровільного виконання судового наказу № 5011-62/7611-2012.

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення не відповідає чинному законодавству, оскільки, у зв'язку з невчасним направленням позивачу постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 39920384, він фактично не мав можливості виконати наказ Господарського суду міста Києва № 5011-62/7611-2012 від 24 вересня 2012 року у передбачений законом строк.

Ухвалою суду від 01 липня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду колегією суддів у судовому засіданні, та, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача допущено ТОВ "Градострой-сервіс" (далі - третя особа).

У судовому засіданні 09 липня 2014 року судом, згідно з ч. 1 ст. 52 КАС України, допущено заміну первинного відповідача на належного - Державну виконавчу службу України (далі - відповідач).

У ході судового розгляду справи представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю.

Представник відповідача не визнала позов та просила відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову та доказах на їх обґрунтування, наданих суду у судовому засіданні 09 липня 2014 року.

Представник третьої особи у судові засідання не прибув, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи третя особа повідомлена належним чином. Поряд з цим, 08 липня 2014 року до суду через канцелярію надійшло письмове клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 09 липня 2014 року судом, відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження, про що третю особу повідомлено письмово.

До суду 14 липня 2014 року через канцелярію від представника позивача надійшли письмова заява про уточнення позовних вимог та письмові пояснення, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

24 вересня 2012 року Господарським судом міста Києва видано наказ № 5011-62/7611-2012 про стягнення грошових коштів у розмірі 14682795,25 грн. та 64380,00 грн. судового збору з позивача на користь третьої особи.

Зазначений наказ пред'явлено третьою особою до виконання відповідачу.

25 вересня 2013 року відповідачем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 39920384 на виконання наказу № 5011-62/7611-2012, якою позивачу запропоновано самостійно виконати рішення суду у семиденний строк з моменту прийняття (отримання) такої постанови.

У зв'язку з тим, що рішення суду у наданий для самостійного виконання строк позивачем (боржником у виконавчому провадженні) не виконано, 04 червня 2014 року державним виконавцем прийнято оскаржувану постанову, якою вирішено стягнути з позивача судовий збір у розмірі 1474717,52 грн.

Суд не погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних норм і обставин.

Так, порядок і умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які, згідно із законом, підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

Зокрема, відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 6 Закону, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Враховуючи предмет розгляду справи, суд вважає за необхідне дослідити правомірність прийняття оскаржуваного рішення, а саме наявності передбачених законом підстав та дотримання порядку його прийняття.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 25, ч. 1 ст. 28 Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

У разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виходячи із системного аналізу вище викладених норм, суд прийшов до висновку, що законодавчими підставами для прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору виключно є: 1) невиконання боржником рішення, що стало підставою для відкриття виконавчого провадження; 2) не здійснення такого виконання у строк, встановлений в постанові про відкриття виконавчого провадження (у даному випадку - 7 днів із дня прийняття такої постанови).

Поряд з цим, суд враховує п. 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" (у редакції постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2012 року № 5), якими передбачено, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку.

Отже, необґрунтованими є доводи представника позивача про протиправність оскаржуваного рішення з огляду на допущення відповідачем бездіяльності із примусового виконання наказу суду, оскільки законодавчо прийняття рішення про стягнення виконавчого збору не ставиться у залежність від здійснення виконавчим органом таких дій.

При цьому, суд зазначає, що на рівні Закону не встановлено строк, протягом якого має бути прийнята постанова про стягнення виконавчого збору, зокрема, ч. 1 ст. 27 Закону визначається лише строк початку примусового виконання рішення.

Оскільки, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, ним не виконано вимоги постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження від 25 вересня 2013 року у передбачений ст. 25 Закону строк, суд констатує наявність у відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваної постанови.

Як уже зазначено вище, у позові в якості підстави для скасування оскаржуваного рішення, позивач зазначає те, що у зв'язку з невчасним направленням йому постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 39920384, він фактично не мав можливості виконати наказ № 5011-62/7611-2012 у визначений строк.

Між тим, суд критично оцінює такі доводи представника позивача, оскільки вони не входять до предмету доказування у межах розгляду даної справи, а можуть бути взяті до уваги тільки у разі оскарження ним постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 39920384.

Оскільки матеріалами справи не підтверджується скасування постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження ВП № 39920384, або його дій із її прийняття, суд, при вирішенні даної справи виходить з її правомірності, а тому не вважає доводи позивача належними.

Враховуючи вище викладені норми та обставини, суд прийшов до висновку про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваної постанови, а тому позов у зазначеній частині вимог не підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог про надання позивачу строку для добровільного виконання наказу № 5011-62/7611-2012 суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Отже, повноваження відповідача, у контексті позовних вимог щодо надання позивачу строку для добровільного виконання наказу № 5011-62/7611-2012, є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто відносяться до його виключної компетенції, а тому адміністративний суд не може перебирати на себе його функцій. Отже, позовні вимоги у цій частині також не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі вище викладених норм та обставин суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Градострой" до Державної виконавчої служби України, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Градострой-сервіс", про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, а також з інших питань є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 24, 25, 69-71, 86, 128, 158-163, 167, 181 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Градострой".

Копії постанови направити сторонам та третій особі (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя В.М. Данилишин

Суддя І.А. Качур

Суддя В.І. Келеберда