Ухвала суду № 40263810, 30.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" липня 2014 р. м. Київ К/9991/65854/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Рибченка А.О., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011

у справі № 2а-3524/10/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Бест Лайн»

до Державної податкової інспекції (ДПІ) у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення-,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 0013351530/0 від 10.08.2009, № 0013351530/1 від 02.11.2009, № 0013351530/2 від 24.12.2009 та № 0013351530/3 від 24.02.2010, якими ТОВ «Бест Лайн» визначено податкове зобов'язання із земельного податку в сумі 74865,42 грн., в тому числі: 71300,40 грн. - основний платіж та 3565,02 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

В судовому процесі встановлено, що фактичною підставою для визначення ТОВ «Бест Лайн» податкового зобов'язання із земельного податку у сумі 74865,42 грн. (основний платіж - 71300,40 грн., штрафні (фінансові) санкції - 3565,02 грн.) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями № 0013351530/0 від 10.08.2009, № 0013351530/1 від 02.11.2009, № 0013351530/2 від 24.12.2009 та № 0013351530/3 від 24.02.2010 слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 27.07.2009 № 695/15-30/32420224, про порушення товариством пункту 2 рішення Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» від 25.12.2008 № 944/944 внаслідок застосування при визначенні податкових зобов'язань за квітень - червень 2009 року ставки земельного податку, встановленої частиною 1 статті 7 Закону України «Про плату за землю», а не ставки, встановленої цим рішенням.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про плату за землю», як спеціального закону, яким до 1 січня 2011 року регулювались суспільні відносини щодо справляння плати за землю державної та комунальної власності, передбачено, що ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Відповідно до частини 5 вказаної статті ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частинами другою і третьою цієї статті.

Спір, що є предметом вирішення у цій судовій справі, пов'язаний із застосуванням позивачем ставки земельного податку до земельної ділянки, грошова оцінка якої встановлена.

За такої обставини суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач як землекористувач земельної ділянки, грошова оцінка якої встановлена, повинен сплачувати земельний податок за ставкою 1 відсоток від її грошової оцінки згідно з частиною 1 статті 7 Закону України «Про плату за землю».

Довід касаційної скарги про правомірне застосування ДПІ при донарахуванні позивачу податкових зобов'язань за квітень-червень 2009 року ставки податку, визначеної пунктом 2 рішення Київської міської ради «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» від 25.12.2008 №944/944, спростовується наступним.

Пунктом 2 вказаного рішення встановлено, що з 01.04.2009 плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, незареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі».

Проте, наведені положення підзаконного нормативного акту не відповідають ані порядку диференціації ставки земельного податку, встановленому частиною 5 статті 7, ані розміру ставки, передбаченого частиною 1 цієї ж статті Закону України «Про плату за землю», яка регулює правовідносини, з приводу прав і обов'язків сторін якого виник спір, і має вищу юридичну силу, а тому підлягає застосуванню при вирішенні цього спору.

До того ж, передбачене у частині 5 статті 7 Закону України «Про плату за землю» право сільських, селищних, міських рад диференціювати і затверджувати ставки земельного податку за окремі земельні ділянки не поширюється на земельні ділянки, зазначені у частині 1 статті 7 цього Закону, що прямо випливає зі змісту цієї норми.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: А.О. Рибченко М.В. Сірош