Рішення № 40257502, 14.08.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2014 р. Справа № 911/2387/14

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП»

Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1

про стягнення 18 893,86 грн.

Суддя А.Кошик

за участю представників:

від позивача - Грищенко О.М. - предст., дов. від 02.06.2014 року.

від відповідача-1 - не з'явився;

від відповідача-2 - не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» (відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач-2) про стягнення 18 893,86 грн. пені, а також понесені судові витрати: судовий збір в сумі 1827,00 грн. та послуги адвоката в сумі 1800,00 грн.

Провадження у справі №911/2387/14 порушено відповідно до ухвали суду від 19.06.2014 року та призначено справу до розгляду на 29.07.2014 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.07.2014 року у зв'язку із неявкою представників відповідачів розгляд справи було відкладено на 14.08.2014 року.

14.08.2014 року в судове засідання представник відповідача-1 та відповідача-2 не з'явилися, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, письмових пояснень стосовно заявлених позовних вимог не подали.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відповідачі вважаються належним чином повідомленими про час та місце судового засідання.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання та те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, пункт 4 частини третьої 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

В судовому засіданні 14.08.2014 року позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані сторонами докази, судом встановлено наступне.

04 березня 2008 року між ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» та ФОП ОСОБА_1, був укладений договір поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/03/08-Х, відповідно до умов, викладених в ньому. 01 квітня 2011 року між ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» та ФОП ОСОБА_1, був укладений договір поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/04/08-Х, відповідно до умов, викладених в ньому.

У зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ФОП ОСОБА_1 взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/03/08-Х від 04 березня 2008 року та договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/04/08-Х від 01 квітня 2008 року, 27 березня 2009 року ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про стягнення із ФОП ОСОБА_1 суми заборгованості та штрафних санкцій за період із 30.03.2008 року по 27.03.2009 року згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/03/08-Х від 04 березня 2008 року та договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/04/08-Х від 01 квітня 2008 року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21 травня 2009 року у справі №26/95-09 позов ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» задоволено.

У зв'язку із подальшим неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ФОП ОСОБА_1 взятого на себе грошового зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/03/08-Х від 04 березня 2008 року та договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/04/08-Х від 01 квітня 2008 року, 26 липня 2013 року ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» звернулося до Господарського суду Київської області із позовною заявою про стягнення із ТОВ «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» та ФОП ОСОБА_1 суми 3%-річних та інфляційних витрат за період із 28.03.2009 року по 26.07.2013 року на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/03/08-Х від 04 березня 2008 року та договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/04/08-Х від 01 квітня 2008 року, Угоди №15-11/12-128 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року та на підставі договору поруки №21-12-2012-21 від 21 грудня 2012 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02 жовтня 2013 року у справі №911/2973/13 позов ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» задоволено.

Судом встановлено, що станом на 16 червня 2014 року (дата подання позову до суду) зобов'язання ФОП ОСОБА_1 як згідно наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2009 року у справі №26/95-09, так і договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/03/08-Х від 04 березня 2008 року та договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/04/08-Х від 01 квітня 2008 року, не виконано.

Згідно частини першої статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до частини другої статті 35 цього ж кодексу факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, суд дійшов висновку, що вищевказані обставини є доведеними і не підлягають доказуванню на підставі частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з статтею 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Системний аналіз вище зазначених норм права свідчить, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання з припиненням грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзац 1 ч.1 ст.193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі.

Належне виконання грошових зобов'язань Покупцем забезпечено згідно п. 5.3.1. Договору у вигляді сплати пені в розмірі 0,25%, але не більше розміру встановленого законодавством, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Також, даним пунктом Договору для Покупця встановлено відповідальність за порушення терміну оплати у вигляді штрафу в розмірі 30% вартості Договору за кожний факт порушення терміну платежу.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Договором, сторони передбачили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цих вимогах складає три роки.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що у ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» виникло право вимоги щодо нарахування пені, 3%-річних та інфляційних витрат згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/03/08-Х від 04 березня 2008 року та договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/04/08-Х від 01 квітня 2008 року за весь період існування заборгованості, за виключення періоду із 01 квітня 2008 року по 26 липня 2013 року, котрий був охоплений рішенням суду у справі №26/95-09 та №911/2973/13.

У відповідності до ч. 1 статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Пунктом 1 ч. 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.

Згідно ч. 1 статті 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Приписами статті 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. (стаття 515 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що 15 листопада 2012 року між ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» та ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» було укладено Угоду №15-11/12-128 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України). Розділом 1 даної Угоди, встановлено, що Первісний кредитор (ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ») відступає Новому кредитору (ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС») право вимоги виконання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), зобов'язання щодо сплати пені, 3%-річних та інфляційних витрат, набутих ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/03/08-Х від 04 березня 2008 року та договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/04/08-Х від 01 квітня 2008 року, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/03/08-Х від 04 березня 2008 року та договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/04/08-Х від 01 квітня 2008 року.

Відповідно до додаткової угоди №2 від 23 квітня 2013 року до Угоди №15-11/12-128 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року, Новий кредитор одержує право замість Первісного кредитора вимагати від Боржника сплати грошової суми в нарахованому розмірі пені, 3%-річних та інфляційних втрат, за період існування прострочення виконання Боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/03/08-Х від 04 березня 2008 року та договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/04/08-Х від 01 квітня 2008 року (пункт 1.2. Угоди).

Окрім цього, судом встановлено, що з моменту укладення даної Угоди, Новий кредитор наділяється всіма правами Первісного кредитора, що випливають із умов договору договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/03/08-Х від 04 березня 2008 року та договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/04/08-Х від 01 квітня 2008 року, по відношенню до Боржника щодо нарахування пені, 3%-річних та інфляційних втрат, у зв'язку із подальшим неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/03/08-Х від 04 березня 2008 року та договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/04/08-Х від 01 квітня 2008 року - пункт 2.3. Угоди.

На виконання умов даної Угоди (п. 4.1.), ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» було передано Позивачу перелік документів, що підтверджують права вимоги виконання Відповідачем-2 обумовленого зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 статті 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до пункту 4.3. Угоди, ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» повідомленням від про зміну кредитора у зобов'язані, належним чином повідомило ФОП ОСОБА_1 про зазначені вище обставини.

Судом перевірено та встановлено, що відповідно до частини першої статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор передав новому кредиторові документи які засвідчують права, що передаються, та інформацію яка є важливою для їх здійснення, та згідно частини другої статті 518 Цивільного кодексу України боржник був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, дослідивши умови укладеної сторонами угоди та враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що за укладеною угодою (про заміну кредитора у зобов'язанні) відбулася заміна нового кредитора у розумінні пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України з дотриманням порядку такої заміни, що відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України свідчить про перехід прав до нового кредитора у зобов'язані, позивача у даній справі.

Згідно з статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з статтею 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідачі всупереч положень вищезазначених статей, доказів повної чи часткової оплати боргу суду не надав.

Згідно з статями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Таким чином, судом встановлено, що позивачу передано вищезазначені вимоги у відповідності до норм чинного законодавства України та із дотриманням положень статті 514 ЦК України.

За розрахунком позивача, що знаходиться в матеріалах справи станом на день розгляду справи сума нарахованої пені із 27 липня 2013 року по 16 червня 2014 року становить 18 893,86 грн.

Розрахунок відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначені вимоги підлягають задоволенню повністю.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за Угодою №15-11/12-128 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року, 21 грудня 2012 року між ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС»» (Кредитор) та ТОВ «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» (Поручитель) було укладено Договір поруки №21-12-2012-21, за умовами якого Поручитель поручається перед Кредитором за виконання обов'язку Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру пені у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням Боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки та Угоди, передбаченою ст. 2 цього Договору (надалі іменується «основний договір»). - пункт 1.1. Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору поруки, під основним договором в цьому Договорі розуміють Угоду №15-11/12-128 про заміну кредитора у зобов'язані (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) від 15 листопада 2012 року, укладену згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/03/08-Х від 04 березня 2008 року та договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК01/04/08-Х від 01 квітня 2008 року.

Судом встановлено, що відповідальність Поручителя перед Кредитором обмежується частковою сплатою суми пені у сумі 30 000 грн.

У разі порушення боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися з вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором (п. 4.1. договору поруки).

За змістом п. 6.1. договору поруки цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки.

Статтею 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно з статтею 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

В силу приписів статті 555 Цивільного кодексу України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Положеннями статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Таким чином, господарським судом встановлено, що зобов'язання щодо сплати пеню за договором поставки товару повинно бути виконано солідарно Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП».

За таких обставин, в повній мірі дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в сумі 1 800,00 грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано докази укладення договору №02-2/06-14 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 02 червня 2014 року, акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 16.06.2014р., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3888 від 29.10.2009р., оригінал платіжного доручення на суму 1 800,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013р. передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013р.).

Таким чином, витрати, які поніс Позивач сплативши за адвокатські послуги 1800 грн. згідно договору №02-2/06-14 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 02 червня 2014 року адвокату Грищенко О.М., є адвокатськими витратами відповідно до ст.44 ГПК України, а згідно ст.49 ГПК - стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує за рахунок іншої сторони адвокатські витрати.

Витрати за розгляд справи, а також витрати на оплату послуг адвоката відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідачів солідарно.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (52600, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК ТРЕЙДСЕРВІСГРУП» (08633, Київська обл., Васильківський р-н, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, 22, код 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (03187, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 38, оф. 23, код 38039872) 18 893,86 (вісімнадцять тисяч вісімсот дев'яносто три) грн. пені 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. витрат по сплаті судового збору та 1 800 (одна тисяча вісімсот) грн. витрат на послуги адвоката.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Кошик А.Ю.