Постанова № 40241148, 20.08.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2014 р. Справа № 804/11693/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від третьої особи: Конєвої С.О. Червяченко Д.В. Побийвовк В.В. Макушев Є.П. Касаткін Д.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа: Приватне підприємство «Тоджима» про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.08.2014р. Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернулося з позовом до Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа: Приватне підприємство «Тоджима» та просить:

- визнати незаконними дії Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції щодо несвоєчасного повідомлення АТ «Райффайзен Банк Аваль» про накладення арешту на майно, що перебуває у нього в заставі та іпотеці;

- визнати незаконними дії Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції щодо арешту та опису майна, яке належить Приватному підприємству «Тоджима» і перебуває в іпотеці АТ «Райффайзен Банк Аваль», а саме:

- будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 74;

- основні засоби (швейне обладнання), що знаходяться за адресою: м. Павлоград, вул. К.Маркса, 1/29 (згідно переліку до договору застави основних засобів №12/15-20/115 від 30.09.2009р.);

Зобов'язати Краногвардійський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції звільнити з-під арешту наступне майно:

1) будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 74, які належать Приватному підприємству «Тоджима» і перебувають в іпотеці АТ «Райффайзен Банк Аваль» відповідно до Іпотечного договору №012/02-40/1585 від 26.09.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим номером №1-3-477;

2) основні засоби (швейне обладнання), що знаходяться за адресою: м. Павлоград, вул. К.Маркса, 1/29, які належать Приватному підприємству «Тоджима» і перебувають в заставі АТ «Райффайзен Банк Аваль» згідно переліку до договору застави основних засобів №12/15-20/115 від 30.09.2009р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в порушення ч.4 ст.54, ч.4 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» відповідач несвоєчасно повідомив позивача про арешт предмета іпотеки, а саме: лише через шість місяців, а про накладення арешту на предмет застави - не повідомив взагалі, хоча враховуючи зміст запиту відповідача від 20.11.2013р. йому вже 20.11.2013р. було відомо про перебування майна в заставі Банку. Позивач також вказує на те, що вищевказане нерухоме майно та швейне обладнання перебуває в іпотеці та у заставі у позивача на підставі іпотечного договору №012/02-40/1585 від 26.09.2007р. та за договором застави основних засобів №12/15-20/115 від 30.09.2009р., тобто право іпотеки та застави у банку на вказане майно виникло раніше (2007,2009р.р.), ніж було прийнято рішення про стягнення коштів з третьої особи на користь держави (2012р.), а тому вважає, що шляхом накладення арешту на вказане майно відповідач безпідставно звернув на нього стягнення, при цьому, до накладення арешту на це майно, державний виконавець в порушення вимог ст. 52, ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» не встановив обставин, визначених ч.3 ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» щодо перебування майна в заставі та в іпотеці, що, на думку позивача, свідчить про те, що при винесені постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.11.2013р., складанні акту опису й арешту майна ПП «Тоджима» від 23.04.2014р. відповідачем не було встановлено наявності правових підстав для звернення стягнення, в т.ч. й для накладення арешту на майно боржника, яке перебуває в заставі у позивача, а тому дії відповідача щодо накладення арешту на майно третьої особи та щодо його опису вчинялися протиправно, без встановлення наявності передбачених для цього законом підстав. Окрім того, позивач посилається і на те, що накладення арешту на заставлене майно є неправомірним і порушує права та інтереси Банку, встановлені ст.1 Закону України «Про заставу», ст.3,33, 36,37,38,39 Закону України «Про іпотеку», ст.572 ЦК України, розділом 6 договору іпотеки, наслідком чого буде звернення стягнення на заставлене майно Банку для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, що призведе до неможливості виконання рішення суду у справі №904/2114/14 про звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог Банку.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив у задоволенні даного позову відмовити посилаючись на те, що будь-які дії щодо звернення стягнення на вищевказане майно не вчиняються, постанову про накладення арешту на майно було прийнято у відповідності до вимог ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» та накладення арешту на майно не є зверненням стягнення на заставлене майно з урахуванням того, що позивач як заставодержатель та іпотекодержатель має право на звернення до суду про визнання права власності на вказане майно та звільнення його з під-арешту у відповідності до вимог ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, представник відповідача вказав і на те, що після отримання відомостей із реєстру іпотеки та застави, які мають суперечливі відомості щодо повного погашення заборгованості, 20.11.2013р. звернувся до Банку з листом про надання підтвердження щодо знаходження вказаного майна в іпотеці та заставі, однак 26.12.2013р. Банком було відмовлено в наданні такої інформації з посиланнями те, що витребувана інформація складає банківську таємницю згідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Незважаючи на відмову Банку в наданні вказаної інформації, державним виконавцем 23.04.2014р. було складено акт опису і арешту майна, що належить ПП «Тоджима» та про складання такого акту 23.04.2014р. повідомлено Банк і роз'яснено йому право на звернення до суду з позовом про зняття арешту з заставленого майна згідно ст.54 Закону України «Про виконавче провадження». Представник відповідача також зазначає, що при накладенні арешту на все майно боржника у межах суми звернення стягнення у відповідності до вимог ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» не було порушено норм вказаного закону, оскільки вказана норма не передбачає заборону на накладення арешту на заставлене чи іпотечне майно боржника, в тому числі такої заборони не містять і Закони України «Про іпотеку» та «Про заставу». У разі накладення арешту на заставлене або іпотечне майно заставодержатель та іпотекодержатель наділений правом на звернення до суду про визнання права власності на спірне майно та звільнення його з-під арешту згідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження».

Представник третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримав.

У ході судового розгляду справи із наданих документів судом встановлені наступні обставини у справі.

26.09.2007р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПП «Тоджима» був укладений іпотечний договір №012/02-40/1585 предметом якого були будівлі на споруди, що належить ПП «Тоджима» та знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ,вул. Чичеріна, 74 (а.с.14-19).

Вказаний вище іпотечний договір був посвідчений нотаріально та зареєстрований у Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 26.09.2007р., що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними витягами (а.с.21-22).

Також, 30.09.2009р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПП «Тоджима» було укладено договір застави основних засобів №12/15-20/115 за умовами якого предметом застави були основні засоби, а саме: швейне обладнання, яке знадилося за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 74, згідно договору №12/15-20/115/1 про внесення доповнень та змін до договору застави від 30.09.2009р. місцезнаходження майна змінено та зазначено, що майно знаходиться з адресою: м. Павлоград, вул. К.Маркса,1/29 (а.с.23-26).

Вказаний вище договір застави був посвідчений нотаріально та зареєстрований у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 08.04.2010р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідного витягу (а.с.27-28).

В той же час, на виконанні у Красногвардійському відділі Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції з 20.09.2013р. перебуває зведене виконавче провадження №39855374 з примусового виконання виконавчого листа Дніпропетровського окружного адміністративного суду №804/757 від 22.09.2013р. про стягнення з ПП «Тоджима» на користь ДПІ у Красногвардійському районі 325428,10 грн., та виконавче провадження ВП №40613579 з примусового виконання виконавчого листа Дніпропетровського окружного адміністративного суду №2а/0470/5240 від 01.10.2012р. про стягнення з ПП «Тоджима» на користь держави - 753528,51 грн., що підтверджується відповідними копіями виконавчих листів та копіями постанов державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження (а.с.51-56).

У ході примусового виконання вищевказаного виконавчого провадження, державним виконавцем було встановлено, що боржникові - ПП «Тоджима» належить на праві приватної власності нерухоме майно, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, пр.Чичеріна, 74 та з метою забезпечення виконання рішення, на підставі ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» 08.11.2013р. державним виконавцем у відповідності до вимог ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» було прийнято постанову, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику: ПП «Тоджима» у межах суми звернення стягнення:1078956,60 грн. та заборонено здійснення відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику - ПП «Тоджима» лише в межах суми боргу(а.с.9,57).

Також, у ході примусового виконання вищевказаного виконавчого провадження 20.11.2013р. державним виконавцем на адресу позивача у відповідності до вимог ст.ст.5,6 Закону України «Про виконавче провадження» був надісланий запит в якому просив повідомити наявність кредитного зобов'язання у ПП «Тоджима» перед Банком, повідомити суму заборгованості за кредитним договором та повідомити чи перебуває у заставі у банку нерухоме майно (а.с.13,58).

16.12.2013р. позивач відмовив державній виконавчій службі у наданні вищевказаної інформації посилаючись на те, що інформація, яку просить надати державна виконавча служба складає банківську таємницю згідно ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» про що свідчить копія відповіді Банку за вих.№1400000/8/2637 (а.с.59).

В подальшому, 23.04.2014р. відповідачем було складено акт опису і арешту майна, що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 74 про що повідомлено позивача листом №12832/03 від 23.04.2014р. та згідно ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» роз'яснено право позивачеві на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна (а.с.8,68).

Позивач не погоджується з діями відповідача щодо накладення арешту на вищезазначене нерухоме майно і рухоме майно, що вказане вище та просить визнати незаконними дії відповідача щодо несвоєчасного повідомлення Банк про накладення арешту на майно, що перебуває у нього в іпотеці та заставі, визнати незаконними дії щодо арешту та опису майна, яке належить ПП «Тоджима» і перебуває в іпотеці у Банку та зобов'язати відповідача звільнити з-під арешту майно, що належить ПП «Тоджима» та перебуває в іпотеці та в заставі посилаючись на те, що накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки, чи застави порушує право позивача як іпотекодержателя та, накладаючи арешт на майно, відповідач порушив ст.ст.52,54 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 1 «Про заставу», ст.ст. 3,33,36 Закону України «Про іпотеку».

Заслухавши представників позивача, відповідача та третьої особи, які брали участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.1 ст.6 вказаного Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно до ч.1 ст. 11 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За п.5 ч.3 ст.11 вказаного Закону, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Частиною 5 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

У відповідності до частин 1-3 ст. 57 вищенаведеного Закону, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:

- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

- якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові,може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

З аналізу вищенаведених норм видно, що державному виконавцю надано право накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження у ході примусового виконання виконавчого провадження та такий арешт може бути знятий шляхом звернення особи, яка вважає, що майно належить їй до суду з позовом про визнання права власності і про зняття з нього арешту.

Судом у ході судового розгляду справи було встановлено, що позивач не звертався до суду з позовом про визнання за ним права власності і зняття арешту на вищевказане нерухоме майно у відповідності до вимог ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» та доказів, які б свідчили про набуття позивачем права власності на це майно у позивача відсутні, навпаки, представник позивача у судовому засіданні підтвердив той факт, що і на момент розгляду даної справи, спірне нерухоме майно належить не позивачеві, а боржникові - ПП «Тоджима».

Також, як свідчать матеріали справи, і державним виконавцем у ході примусового виконання виконавчого провадження було встановлено, що вищевказане нерухоме майно та спірне рухоме майно належить на праві власності ПП «Тоджима», що підтверджується відповідною інформаційною довідкою з КП МДБІ, наявною в матеріалах справи (а.с.60-61).

08.11.2013р. на підставі вказаних даних відповідачем згідно до вимог ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» було накладено арешт на все майно, що належить боржникові - ПП «Тоджима» в межах суми звернення стягнення та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржникові - ПП «Тоджима» лише в межах суми боргу (а.с.9,57).

Окрім того, державним виконавцем 20.11.2013р. та 23.04.2014р. було запропоновано позивачеві надати необхідні документи на підтвердження права на іпотечне або заставлене майно та у листі від 23.04.2014р. роз'яснено право іпотекодержателя на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна у відповідності до вимог ст. 54 вказаного вище Закону (а.с.58,68).

Таким чином, із аналізу вищенаведених норм чинного законодавства та обставин справи і вчинених відповідачем дій видно, що державним виконавцем у ході вчинення дій повідомлення позивача про накладення арешту на майно, щодо накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження не було допущено жодних порушень норм ст. 57, ст.54 Закону України «Про виконавче провадження».

Частина 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, і частина 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладає обов'язок позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Так, у ході судового розгляду даної справи представником позивача не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження незаконності дій державного виконавця у ході накладення арешту на майно боржника - ПП «Торжима» за постановою від 08.11.2013р.

Не надано суду також і доказів того, що вищевказане майно, належить позивачеві, навпаки, позивач стверджує, що дане майно станом на момент розгляду справи належить саме боржникові - ПП «Торжима».

А отже, суд приходить до висновку, що позивачеві нормами чинного законодавства України не надано повноважень на захист прав та інтересів щодо майна, яке належить іншій юридичній особі, зокрема - ПП «Торжима».

До того ж, слід зазначити, що судом не приймаються до уваги доводи позивача про несвоєчасне повідомлення позивача про накладення арешту на заставлене та іпотечне майно з огляду на те, що нормами ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», які регулюють питання щодо накладення арешту на майно боржника, не передбачають обов'язку державного виконавця саме перед накладенням арешту на майно, що належить третій особі, повідомляти про це заставодержателя чи іпотекодержателя з урахуванням того, що державний виконавець як встановлено із матеріалів справи, намагався зясувати наявність в іпотеці чи заставі майна у Банку, однак Банк 16.12.2013р. відмовив державному виконавцю у наданні такої інформації пославшись при цьому на банківську таємницю згідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», що підтверджено також і представником позивача в судовому засіданні.

Також, судом не можуть бути прийняті до уваги та покладені в основу даного судового рішення посилання на те, що відповідачем були порушені норми ст.1 Закону України «Про заставу» та ст. 3,33,36,37.38,39 Закону України «Про іпотеку», оскільки будь-яких порушень відповідачем вказаних норм у ході накладення арешту на майно, що належить боржникові - ПП «Тоджима» судом не встановлено з урахуванням того, що вказані норми чинного законодавства не регулюють питання щодо накладення арешту на майно боржника у виконавчому провадженні та не містять заборон на накладення арешту на майно боржника, яке перебуває у іпотеці чи заставі, під час примусового виконання виконавчого провадження посадовими особами органу державної виконавчої служби.

Є безпідставними і посилання позивача на те, що накладення арешту на предмет іпотеки і застави порушує право Банку, надані йому ст.ст.33,36,37,38,39 Закону України «Про іпотеку» наслідком якого буде звернення стягнення на заставлене майно Банку для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, що призведе до неможливості виконання рішення суду у справі №904/2114/14 про звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог Банку з огляду на те, що накладення арешту на майно, в тому числі і на іпотечне та заставлене майно є заходом для збереження вказаного майна та ще не є доказом звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями з урахуванням того, що як зазначив представник відповідача та не спростовано і представником позивача в ході судового розгляду справи станом на 20.08.2014р. жодних дій з приводу звернення стягнення на заставлене та іпотечне майно державним виконавцем не вчиняється,.

А отже, суд приходить до висновку, що позивач, як іпотекодержатель та заставодержатель спірного майна не позбавлений права реалізувати своє право на звернення до суду з позовом про визнання права власності та зняття арешту із заставленого майна у відповідності до вимог ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно зі ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги викладене та перевіривши дії відповідача щодо правомірності і обґрунтованості дій відповідача у ході накладення арешту на майно боржника - ПП «Тоджима» за постановою від 08.11.2013р., суд приходить до висновку про те, що вказані дії державного виконавця вчинені у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для вчинення дії, а тому у адміністративного суду відсутні правові підстави для визнання дій відповідача незаконними.

З огляду на вищевикладені обставини, законність дій відповідача та правомірність прийняття оспорюваної постанови, не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача звільнити з-під арешту майно, а саме: будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 74; основні засоби (швейне обладнання), що знаходяться за адресою: м. Павлоград, вул. К.Маркса, 1/29 (згідно переліку до договору застави основних засобів №12/15-20/115 від 30.09.2009р.), оскільки будь-яких порушень відповідачем норм чинного законодавства у ході накладення арешту на вказане майно судом не встановлено та будь-якими доказами не підтверджено.

Також слід зазначити, що вищевказані вимоги позивача про зобов'язання відповідача вчинити певні дії є похідними від визнання дій відповідача незаконними щодо накладення арешту на майно боржника та можуть бути задоволені лише за умови визнання судом дій відповідача протиправними, тоді як, в даному випадку, суд визнав дії відповідача такими, що вчинені відповідачем правомірно у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому у адміністративного суду відсутні підстави для задоволення таких похідних позовних вимог.

Статтями 8, 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71,86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, третя особа: Приватне підприємство «Тоджима» про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений - 26.08.2014р.

Суддя С.О. Конєва