Рішення № 40234264, 18.08.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2014 р. Справа № 914/1938/14

За позовом: прокурора Залізничного району м. Львова в інтересах держави в особі Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Львів-Авто», м. Львів

про стягнення 447 084 грн. 88 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Залицайло М.С.

Представники:

від прокуратури: Леонтьєва Н.Т., прокурор прокуратури (посвідчення №005508 від 24.09.2012р.);

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Шепеляк Р.М., представник (довіреність №124 від 23.07.2014 р.)

Прокурор Залізничного району м. Львова в інтересах держави в особі Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Львів-Авто», м. Львів про стягнення 458 084 грн. 88 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 03.06.2014 р. призначив розгляд справи на 16.06.2014 р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду. За клопотанням представника відповідача строк розгляду спору було продовжено на 15 днів до 18.08.2014 р.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що між позивачем та Львівським АСП №4 ДП АТВТ «Львів-Авто», правонаступником якого є відповідач, було укладено договір про пайову участь, за яким останній зобов'язувався сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова у розмірі 846 973 грн. 44 коп. в декілька етапів, останній з платежів мав бути здійснений до 31.05.2013 р. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо сплати пайового внеску виконав частково, на дату звернення до суду заборгованість становила 396 973 грн. 44 коп. У зв'язку із порушенням строків сплати пайового внеску відповідачу нараховано пеню в розмірі 61 111 грн. 44 коп. Таким чином, прокурор просив суд стягнути з відповідача 458 084 грн. 88 коп.

24.07.2014 р. через канцелярію суду від прокурора надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій прокурор просив стягнути з відповідача 447 084 грн. 88 коп., в тому числі 385 973 грн. 44 коп. заборгованості по сплаті пайового внеску та 61 111 грн. 44 коп. пені.

В судовому засіданні представник відповідача просив суд розстрочити сплату боргу строком на 24 місяці згідно графіку та відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення пені.

Прокурору, представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, суд встановив наступне.

21 грудня 2010 р. між Департаментом економічної політики Львівської міської ради та Львівським автосервісним підприємством №4 дочірнім підприємством акціонерного товариства відкритого типу «Львів-Авто» (замовник), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Львів-Авто», було укладено договір про пайову участь №283 Проектування та будівництво Львівським АСП №4 ДП АТВТ «Львів-Авто» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та автостоянками на вул. Некрасова, 36 зі знесенням існуючих будівель.

За цим договором замовник (відповідач) зобов'язувався здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і у порядку, передбаченому цим договором.

Адреса і вид об'єкта містобудування: м. Львів, вул. Некрасова, 36 (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 2.2. договору про пайову участь відповідач зобов'язувався сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в розмірі 1 225 989 грн. 91 коп.

06.12.2012 р. сторони уклали додаткову угоду до договору про пайову участь, якою визначили пайовий внесок у розмірі 846 973 грн. 44 коп. та встановили термін сплати пайового внеску: 50 000 грн. по 24.12.2010 р.; 200 000 грн. по 16.12.2011 р.; 200 000 грн. по 25.09.2012 р.; 100 000 грн. по 28.02.2013 р.; 100 000 грн. по 31.03.2013 р.; 100 000 грн. по 30.04.2013 р.; 96 973,44 грн. по 31.05.2013 р.

19.12.2013 р. за вих. №23-3110 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу про перерахування коштів на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, однак відповідач залишив його без розгляду та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень прокурора, представників сторін, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо сплати пайового внеску виконав частково, станом на дату судового засідання заборгованість відповідача перед позивачем становить 385 973 грн. 44 коп.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Частиною 3 ст. 271 Закону України «Про планування та забудову територій» (чинному на момент укладення договору) встановлено, що пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

Відповідно до ч. 5 ст. 271 Закону України «Про планування та забудову територій» величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Аналогічні норми встановлені у ст. 40 чинного на момент розгляду справи Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п. 2.3. договору про пайову участь, у разі порушення термінів перерахування пайового внеску на створення і розвиток інженерно транспортної та соціальної інфраструктури замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на цей період, від суми коштів, що підлягають перерахуванню.

З врахуванням цих положень, а також беручи до уваги прострочення відповідача, позивачем правомірно нараховано пеню в розмірі 61 111 грн. 44 коп.

Статтею 233 Господарського кодексу України суду надано право зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України також містить норму, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічна норма передбачена і в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України: господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Таким чином, суд має право, виходячи з конкретних обставин справи, зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати.

Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пункт 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відносить принципи справедливості, добросовісності та розумності.

Частиною 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. №18 роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зважаючи на те, що нарахування надмірно великих штрафних санкцій не може бути способом збагачення, а є відповідальністю за порушення господарського зобов'язання, враховуючи відсутність доказів завдання позивачеві збитків внаслідок неналежного виконання зобов'язання, керуючись інтересами як боржника, так і кредитора, суд дійшов висновку використати своє право, надане йому ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, зменшити розмір нарахованої позивачем неустойки та стягнути з відповідача 30 555 грн. 72 коп.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 385 973 грн. 44 коп. боргу, 30 555 грн. 72 коп. пені. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на 24 місяці слід зазначити наступне.

Право суду при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити його виконання передбачене п. 6 ст. 83 ГПК України.

При наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд може розстрочити виконання рішення. При цьому під розстрочкою виконання рішення суду слід розуміти виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Питання задоволення заяви сторони у справі про розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Вищенаведені обставини узгоджуються із правовою позицією Вищого господарського суду України викладеною у п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 № 9.

Розглянувши клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду, суд вважає за можливе задоволити його та розстрочити виконання рішення суду на 24 місяці.

Задовольняючи клопотання, суд бере до уваги причини невиконання грошового зобов'язання відповідачем та його складне матеріальне становище.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 599, 612, 625, 626 ЦК України, ст. 193 ГК України, ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Львів-Авто», м. Львів, вул. Городоцька, 282 (ідентифікаційний код 03112892) на користь Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів, площа Ринок, 1 (ідентифікаційний код 34814859) 385 973 грн. 44 коп. боргу, 30 555 грн. 72 коп. пені з розстроченням виконання рішення суду на двадцять чотири місяці шляхом сплати суми боргу щомісячно рівними частинами.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Львів-Авто», м. Львів, вул. Городоцька, 282 (ідентифікаційний код 03112892) в користь державного бюджету 8 941 коп. 69 коп. судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Накази видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 18.08.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 22.08.2014 р.

Суддя Мазовіта А.Б.