Рішення № 4022938, 12.06.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.09 Справа№ 25/141

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом:

Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (м.Київ)

до відповідача:

Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” (м.Львів)

про :

стягнення заборгованості в сумі 958 737,80 грн.

Суддя :

В.М. Пазичев

При секретарі :

І.Є.Башак

Представники:

від позивача:

Працьовита С.М.-представник, довіреність від 31.12.2008 року №228/10

від відповідача:

Боровий І.М.-представник, довіреність від 18.11.2008 року №06-9203

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз’яснено їх права та обов’язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (м.Київ) до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” (м.Львів) про стягнення заборгованості в сумі 958 737,80 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 21.05.2009 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 01.06.2009 року. Ухвалою від 01.06.2009 року в судовому засіданні оголошено перерву до 05.06.2009 року, за клопотанням сторін. Ухвалою від 05.06.2009 року розгляд справи відкладено до 12.06.2009 року, у зв”язку з відсутністю представника відповідача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 21.05.2009 року, про оголошення перерви від 01.06.2009 року, про відкладення від 05.06.2009 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Представник позивача позов підтримав, просив суд задоволити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 21.05.2009 року, про оголошення перерви від 01.06.2009 року, про відкладення від 05.06.2009 року не виконав, відзив на позов представив, явку повноважного представника забезпечив.

01.06.2009 року за вх.№11074 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

12.06.2009 року за вх.№11875 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій.

В судовому засіданні 12.06.2009 року відповідач подав заяву, в якій визнає суму основного боргу в розмірі 774 132,44 грн. та погоджується із нарахуванням 3% річних та інфляційних нарахувань, заперечує щодо нарахування пені.

Позов розглянуто в присутності представників сторін за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 12.06.2009 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

25.03.2008 року між ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (надалі –постачальник, позивач) та ВАТ “Львівгаз” (надалі –покупець, відповідач) укладено договір на постачання природного газу №06/08-622 (надалі – договір). Згідно з цим договором, ДК “Газ України” зобов”язувався передати відповідачу протягом квітня-грудня 2008 року природний газ, а ВАТ “Львівгаз” повинно прийняти та оплатити поставлений природний газ.

ДК “Газ України” свої зобов”язання, згідно даного договору, на думку позивача, виконало, передавши відповідачу протягом квітня –грудня 2008 року природний газ на загальну суму 1 804 854,57 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу.

Відповідач свої зобов”язання по договору, за твердженням позивача, виконав частково, а саме, розрахувався за поставлений природний газ в сумі 1 030 722,13 грн.

Згідно п.5.1 договору, оплата за газ та послуги з його транспортування проводиться грошовими коштами у такому порядку:

- остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу;

- оплата за газ з ресурсу січня, лютого, березня та квітня, а також за травень 2008 року здійснюється покупцем шляхом перерахування на рахунок постачальника 100% вартості обсягів цих обсягів газу протягом двох банківських днів з моменту укладення цього договору.

На момент звернення з позовом до суду, сума основного боргу відповідача перед ДК “Газ України”, за підрахунком позивача, становить 774 132,44 грн.

Відповідно до п.6.2 договору, за несвоєчасну оплату спожитого газу відповідача зобов”язано сплатити на користь ДК “Газ України” пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день просрочення платежу.

Таким чином, загальна сума пені складає 157 231,91 грн.

Відповідно до п.6.1 договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов”язань по договору сторони несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством України.

Згідно позовних вимог, зазначених в позовній заяві, сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів та підлягає до стягнення, становить 7 465,39 грн.

Крім того, позивачем нараховані 3% річних у розмірі 19 908,06 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує нарахування штрафних санкцій.

Відповідач стверджує, що на правовідносини між сторонами по вищенаведеному договору розповсюджуються норми Господарського кодексу України, зокрема, ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов”язання по даній справі повинно було бути припинено через шість місяців від дня, коли зобов”язання мало бути виконано.

На думку відповідача, нарахування штрафних санкцій повинно здійснюватися, починаючи із моменту виникнення у позивача права вимоги до відповідача і закінчуватися через один рік.

В заяві, поданій відповідачем в судовому засіданні 12.06.2009 року, останній погоджується із сумую основного боргу в розмірі 774 132,44 грн., 3% річних –19 908,06 грн. та інфляційні нарахування –85 039,21 грн., однак, заперечує щодо нарахування пені в розмірі 157 231,91 грн.

Отже, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 958 737,80 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного :

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, в тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов”язання, які виникають між суб”єктами господарювання або між суб”єктами господарювання і негосподарюючими суб”єктами –юридичними особами на підставі господарський договорів, є господарсько-договірними зобов”язаннями.

Згідно ст.193 ГК України, суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов”язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов”язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу, відзив на позовну заяву представив, в якому визнає суму основного боргу та заперечує щодо нарахування пені, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

Відповідно до ст.78 ГПК, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Оскільки в судовому засіданні судом встановлено, що умови договору відповідачем не виконані, а також, що відповідач в судовому засіданні 12.06.2009 року визнав основний борг у сумі 774 132,44 грн., 3% річних та інфляційні нарахування, у суда відсутні підстави вважати, що такі дії відповідача суперечать законодавству або порушують права і охоронювані інтереси інших осіб.

Згідно ст.54 ГПК України, позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником. Позовна заява повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява; 2) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб - платників податків); 2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів); 4) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися; 6-1) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V-1 цього Кодексу; 7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Згідно ст. 55 ГПК України, ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог; 4) у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. В ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, - суми їх, визначені суддею. Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Згідно ст. 83 ГПК України, Господарський суд, приймаючи рішення, має право: 1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; 2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони; 3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; 4) стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах; 5) стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону; 6) відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Отже, суду не надано право при прийнятті рішення виходити за межі позовних вимог.

Тому, хоча в описовій частині позовної заяви наведено розрахунок інфляційних втрат в розмірі 85 039,21 грн., однак, у позовній заяві визначено ціну позову в розмірі 958 737,80 грн., з яких сплачено у встановленому порядку держмито, а в частині позовної заяви, в якій зазначаються позовні вимоги, зазначено вимогу щодо стягнення втрат від інфляційних процесів в розмірі 7 465,39 грн., що підтверджено представником позивача в судовому засіданні. Отже, суд задовольняє позовні вимоги в межах суми, що заявлено в позові та підтверджено представником позивача в розмірі 7 465,39 грн.

Крім того, позивачем нараховано пеню, яка, відповідно до уточненого розрахунку, складає 157 231,91 грн., проти якого відповідач заперечив.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні по сплаті штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобо”язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов”язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які беруть участь у зобов”язанні, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов”язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з врахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Це положення доповнюється також і змістом ч.3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якого розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення та положенням п.3 ст.83 ГПК України, згідно якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов”язання.

Крім того, в судовому засіданні погоджено відповідачем та не заперечено позивачем, що ВАТ “Львівгаз” перебуває в складному матеріальному становищі, оскільки джерелом доходу Товариства є постачання та транспортування природного газу, тарифи на які встановлюються НКРЕ та покриваються фактичні витрати відповідача лише на 75%, що приводить до збиткової діяльності. Зазначене свідчення про недостатність джерел покриття заборгованості, і, відповідно, повинно бути враховано при визначені розміру пені, оскільки стягненню підлягають, крім суми основного боргу та пені, втрати від інфляції та 3% річних, що передбачено ч.2 ст.625 ЦК України.

Враховуючи наявність у відповідача великої кредиторської заборгованості, відсутність збитків у позивача та великий розмір штрафних санкцій, суд приходить до висновку, що зазначені обставини є обгрунтованими та поважними для зменшення штрафних санкцій на 20%. Таким чином розмір пені, який підлягає стягненню, становить 125 785,52 грн.

Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз”яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судові рішення”, суд прийшов до висновку, що позов Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (м.Київ) до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” (м.Львів) в частині стягнення заборгованості в сумі 927 291,42 грн. є обгрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п.”а” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжні доручення №1806 від 18.05.2009 року на суму 9 588,00 грн. про сплату державного мита та №1804 від 18.05.2009 року на суму 312,50 грн. про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 193, ГК України, ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути із Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” (м.Львів) ( 79039, м.Львів, вул.Золота,42; код ЄДРПОУ 03349039) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (м.Київ) (04116, м.Київ, вул.Шолуденка,1, р/р №26008301970 в Ват “Ощадбанк” м.Київ, МФО 300465, код ЄДРПОУ 31301827) –927 291 (дев”ятсот двадцять сім тисяч двісті дев”яносто одну) грн. 42 коп. боргу, 9 272 (дев”ять тисяч двісті сімдесят дві) грн. 91 коп. сплаченого державного мита та 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.