Ухвала суду № 40228153, 22.08.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1219/2014(м)

264/14771/13-ц

Головуючий в 1 інстанції Харитонова Г.Л.

Доповідач - Ткаченко Т.Б.

Категорія 53

У х в а л а

І м е н е м У к р а ї н и

20 серпня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді - Ткаченко Т.Б.

суддів - Баркова В.М., Мальцевої Є.Є.

при секретарі - Брежнєві Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення заборгованої суми індексації заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», в особі його представника Біляк В.В., на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 червня 2014 року,

В с т а н о в и л а :

В грудні 2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - ПАТ «ММК ім.Ілліча») про стягнення заборгованої індексації по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати за період з 01 березня 2003 року по 21 лютого 2013 року та відшкодувати витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позову посилався на те, що в період його роботи при виплаті йому заробітної плати не проводилася індексація передбачена діючим законодавством, внаслідок чого порушені його права по оплаті праці.

В ході розгляду справи позивач доповнив свої вимоги, просив стягнути з відповідача на його користь заборговану індексацію по заробітній платі за період з 01 березня по 21 лютого 2013 року у розмірі 3972 грн.27 коп., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 4046 грн.73 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 21 лютого 2013 року по 29 травня 2014 року у розмірі 32348 грн.18 коп. та у відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 червня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «ММК ім.. Ілліча» задоволені частково.

Стягнуто з ПАТ «ММК ім..Ілліча» на користь ОСОБА_1 заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року в сумі 1070 грн.60 коп., середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 3000 грн., з утриманням з ПАТ «ММК ім..Ілліча» з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, моральну шкоду в розмірі 150 грн. та витрати за надання правової допомоги у розмірі 250 грн.

Стягнуто з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на користь держави судовий збір у розмірі 487 грн.20 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «ММК ім..Ілліча», в особі представника Біляк В.В., посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі зазначає про те, що судом не дана належна оцінка тим обставинам, що відповідач здійснював підвищення заробітної плати робітників з випередженням зростання відносно росту споживчих цін в Україні, а тому відсутнє порушення прав позивача.

Надання відповідачем розрахунку суми індексації заробітної плати без урахування регулярного підвищення розміру заробітної плати позивача здійснено на виконання вимог суду, а тому не може розцінюватися як визнання відповідачем позову.

Судом не враховано той факт, що з 25 травня 2006 року набрали законної сили зміни до «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою КМУ № 1078 від 17 липня 2003 року, що остаточно закріпили механізм розрахунку підвищення грошових доходів населення із застосуванням випереджаючого методу розрахунку сум індексації, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача індексації за період з 25 травня 2006 року по 21 лютого 2013 року не підлягали задоволенню у будь-якому випадку.

Враховуючи відсутність заборгованості по заробітній платі пов'язаної з індексацією, підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відсутні.

Судом при визначенні суми середнього заробітку 3000 грн. проігноровано приписи ст.117 КЗпП України, оскільки розмір відшкодування за час затримки розрахунку необхідно визначати з урахуванням суттєвості суми заборгованості в порівнянні із середнім заробітком (співмірність) і тієї обставини, що позивач тривалий час не звертався до відповідача з вимогами про виплату сум.

Не враховано, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позивачем не наведено, які шкідливі наслідки настали у позивача у зв'язку з затримкою виплат, у чому вони об'єктивно були виражені, чим були підтверджені дані факти, а тому судом безпідставно стягнуто 150 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Позивач ОСОБА_1, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, до суду не з'явився, з заявою про відкладення розгляду справи до суду не звернувся.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача -Новгородської В.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги, просила рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

У відповідності з вимогами ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно частини 6 ст.95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації.

Згідно ст. 33 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95- ВР) в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, відповідно до ст.34 Закону № 108/95- ВР провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що позивачу за період з 06 березня 2003 року по 31 липня 2006 року має місце факт порушення трудового законодавства в частині невиплати позивачу індексації заробітної плати та компенсації за затримку її виплати за цей період. Суд не погодився з доводами відповідача про те, що ним в період з 06 березня 2003 року по 31 липня 2006 року проводилось підвищення позивачу заробітної плати випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозованого рівня інфляції.

Оскільки розглядом справи було встановлено, що відповідач фактично не розрахувався перед ОСОБА_1 при його звільненні, то строки для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку для позивача не спивли.

Враховуючи розмір спірної суми, на яку мав право позивач, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком, суд визначив розмір відшкодування за час затримки розрахунку у розмірі 3000 грн.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, судом враховано конкретні обставини справи, характер порушення прав позивача, істотність вимушених змін у його житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, та враховуючи принцип розумності і справедливості дійшов висновку про стягнення у відшкодування моральної шкоди в розмірі 150 грн. При цьому суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір у 1000 грн. є завищеним.

З висновком суду не можна не погодитись.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 15 червня 1998 року по 21 лютого 2013 року перебував в трудових відносинах із ПАТ «ММК ім..Ілліча», що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці (а.с.7-9).

За цей період йому нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, але не нараховувалась індексація заробітної плати.

Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що при перевищенні порогу інфляції, який встановлюється в розмірі 101 відсотка, заробітна плата позивача за вказаний період не індексувалася. Загальна сума індексації заробітної плати та компенсації складає 1070 гривень 60 копійок, що підтверджується довідкою підприємства.

Колегія суддів не погоджується і з доводами апеляційної скарги щодо відсутності заборгованості з індексації заробітної плати та компенсації у зв'язку з порушенням строків їх виплати, посилаючись на те, що діяв механізм проведення індексації заробітної плати, який дозволяв підвищення грошових доходів населення з застосуванням випереджаючого методу розрахунку сум індексації (з урахуванням прогнозного рівня інфляції), оскільки доповнення до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, якими передбачено застосування випереджаючого методу розрахунку сум індексації, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 року № 690 «Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення», яка набрала чинності з 25 травня 2006 року, і на правовідносини, які виникли до набрання чинності цих доповнень, не розповсюджуються. А крім того відповідач не надав доказів щодо проведення індексації заробітної плати позивача за вказаний судом період, у тому числі і із застосуванням випереджаючого методу розрахунку сум індексації.

Наявність факту порушення трудового законодавства в частині невиплати позивачу індексації заробітної плати відповідачем визнана і підтверджується матеріалами справи, у тому числі, розрахунком сум індексації заробітної плати та компенсації у зв'язку з порушенням строків їх виплати з березня 2003 року по липень 2006 року в сумі 1070 грн. 60 коп., складається із суми індексації 527 грн.04 коп. і компенсації за несвоєчасну сплату - 543 грн.56 коп. (а.с.35).

Тому посилання апелянта на те, що ПАТ «ММК ім.Ілліча» періодично підвищував заробітну плату, тим самим з березня 2003 року по липень 2006 року застосовував випереджаючий метод розрахунку сум індексації, являється безпідставними.

При вирішенні спору суд правильно застосував норми матеріального права і, зокрема, ст. 95 КЗпП України, Закон України «Про оплату праці», Закон України «Про індексацію грошових доходів громадян», Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1078 від 17 липня 2003 року і Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року та роз'яснення, викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 1-18/2013, згідно з яким, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження буд-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Колегія вважає, що суд першої інстанції відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки, підприємство не виплатило йому належну індексацію заробітної плати та компенсацію втрати частини заробітної плати.

Враховуючи, що індексація на заробітну плату входить до структури заробітної плати, з якої проводяться відрахування податків та обов'язкових платежів як з заробітної плати, а в наданому відповідачем розрахунку індексації, що підлягає виплаті позивачу, не зазначені суми відповідних відрахувань податків і обов'язкових платежів, суд дійшов обґрунтованого висновку, що при виплаті відповідачем присуджених позивачеві сум належить утримати з них передбачені законом податки і обов'язкові платежі.

Колегія суддів, переглядаючи справу в межах заявленого позову та доводів апеляційної скарги, погоджується з рішенням суду щодо розміру заборгованості суми індексації заробітної плати та компенсації за несвоєчасну сплату, яку відповідач повинен сплатити позивачу.

Відповідно до ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Також апеляційний суд вважає необґрунтованими посилання в апеляційній скарзі ПАТ «ММК імені Ілліча» на те, що судом невірно визначена сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню з підприємства на користь позивача, у зв'язку з затримкою розрахунку, враховуючи наступне.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Зі справи вбачається, що в день звільнення 21 лютого 2013 року ОСОБА_1 працював, що підтверджується наданою представником відповідача в апеляційному суді копією рапорту ЄРЦ № 02-2013, і тому підприємство повинно було провести з ним повний розрахунок. Проте, індексація заробітної плати та компенсація за несвоєчасно виплачену заробітну плату в сумі 1070,60 грн. в день звільнення позивачу виплачені на були.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до положень ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, при розгляді в позовному провадженні трудового спору про стягнення належної працівникові заробітної плати положення частини другої статті 233 КЗпП України підлягає застосуванню у випадках пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень не пов'язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

На підставі викладеного не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів доводи апеляційної скарги про те, що у відповідача відсутня будь-яка заборгованість перед позивачем з виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації заробітної плати, і що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Зі справи вбачається, що 23 грудня 2013 року ОСОБА_1 подав до суду позов і просив стягнути з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на його користь невиплачену індексацію за період з березня 2003 року до 21 лютого 2013 року та компенсацію втрати частини заробітної плати відповідно до наданого відповідачем розрахунку (а.с.2 - 4).

У травні 2014 року позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з підприємства заборгованість по індексації заробітної плати з компенсацією за період з 1 березня 2003 року до 21 лютого 2013 року в сумі 3972 грн.27 коп., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 4046 грн.73 коп., а також середній заробіток за час затримки виплати остаточного розрахунку 32348 грн.18 коп. за період з 21 лютого 2013 року по 29 травня 2014 року (а.с.46 -48).

При цьому до даної позовної заяви позивачем надано розрахунок суми індексації з компенсацією та розрахунок середнього заробітку, який підлягав стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні (а.с.49-53).

Ухвалюючи рішення про стягнення з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь позивача середнього заробітку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 21 лютого 2013 року по 29 травня 2014 року в сумі 32348 грн.18 коп., з урахуванням 329 робочих днів.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, суд виходив з того, що позивачу не були виплачені усі належні йому при звільненні суми, тому він має право на стягнення на його користь середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день постановлення судом рішення, визначивши розмір середнього заробітку з урахуванням вимог п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» .

З таким висновком колегія суддів погоджується, виходячи з того, що на час звільнення позивача відповідач не провів з ним остаточний розрахунок та не виплатив усі зазначені вище належні йому на час звільнення суми.

Згідно з довідкою відповідача середньоденний заробіток позивача за два останні місяця перед звільненням складає 98 грн.32 коп.(а.с.42).

Таким чином, розмір середнього заробітку з дня звільнення на день постановлення судом першої інстанції рішення складає 31757 грн.36 коп., а час затримки розрахунку з 22 лютого 2013 року по 10 червня 2014 року - 323 днів (323 днів х 98,32 грн.).

Як роз'яснено в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі - постанова Пленуму ВСУ), установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Проте лише при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Як вбачається зі справи, позивач просив стягнути з підприємства заборгованість з індексації заробітної плати за період з 1 березня 2003 року до 21 лютого 2013 року та компенсацію втрати частини доходу в сумі 8019 грн, а рішенням суду на його користь стягнута сума 1070,60 грн, таким чином, частка його вимог, яку задовольнив суд, складає 0,1335 від заявлених вимог (1070,60 грн. : 8019 грн.).

Виходячи з такого розміру частки, суми середнього заробітку 31757,36 грн. за час затримки розрахунку, та інших обставин, визначених законом і вичерпно наведених в оскаржуваному рішенні, сума 3000 грн. в будь-якому разі не перевищує суму, що припадала б на долю позивача з урахуванням такого співвідношення, і яку він визначив у власному розрахунку позовних вимог.

Між тим, позивач рішення суду не оскаржує. Позов задоволено частково, і суд при цьому дотримався вимог статті 117 КЗпП України, роз'яснень п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», та вимог розумності і справедливості. Тому рішення суду і в цій частині скасуванню також не підлягає.

Доводи апеляційної скарги про те, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо б і припадала позивачу, то повинна була б розраховуватися у залежності від сум індексації за спірний період з 01.03.2003 року по 31.07.2006 року, згідно з розрахунком відповідача, і суми виплаченої за цей період заробітної плати, та складала б не більше 535,75 грн, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону і суперечать положенням п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Задовольняючи частково позов про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що діями відповідача були порушені права позивача на отримання своєчасно і в повному обсязі оплату за працю.

З урахуванням обставин справи, ступеню істотності вимушених змін у його житті через тривалу невиплату заробітної плати у повному обсязі та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, суд дійшов правильного висновку про стягнення у відшкодування моральної шкоди в розмірі 150 грн.

Доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303, 307,308, 313, 314, 315 ЦПК України,колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», в особі його представника Біляк В.В., відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 10 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді В.М.Барков

Є.Є.Мальцева