Постанова № 40220877, 10.07.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2014 р. Справа № 917/251/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Барбашова С.В. , суддя Гончар Т. В.

при секретарі Парасочці Н.В.

за участю представників сторін:

позивача: Мотузка Д.Д. за довіреністю №743 від 26.02.2014 р.

відповідача: Строгової Г.О. за довіреністю б/н від 14.04.2014 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1189П/3-11) на рішення господарського суду Полтавської області від 10.04.2014 р. у справі № 917/251/14

за позовом ТОВ "Еквівес", м. Київ

до ПрАТ "Полтавський вентиляторний завод", смт. Котельва, Полтавська область

про стягнення 107937,70 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2014 р. ТОВ "Еквівес", м. Київ звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ПрАТ "Полтавський вентиляторний завод", смт. Котельва, Полтавська область 107 937,70 грн., з яких : 105 652,06 грн. штраф та 2 285,64 грн. 3% річних за порушення строків платежів за отриману відповідачем продукцію за умовами укладеного між сторонами 02.07.2012 р. договору поставки № 020712.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.04.2014 р. по справі № 917/251/14 (суддя Ківшик О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "Полтавський вентиляторний завод" на користь ТОВ "Еквівес" 50032,43 грн. штрафу, 1634,92 грн. 3% річних, 2033, 40 грн. витрат по сплаті судового збору. В частині позовних вимог ТОВ "Еквівес" щодо стягнення з ПрАТ "Полтавський вентиляторний завод" 55619,63 грн. штрафу та 650,72 грн. 3% річних у позові відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3761,32 грн. штрафних санкцій та 1608,51 грн. 3% річних. Здійснити перерозподіл судових витрат.

Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що неустойка, яка визначена у п. 4.3 договору поставки № 020712 від 02.07.2012 р., за своєю суттю є пенею, і її розмір повинен обмежуватись подвійною ставкою НБУ.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 року апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження і призначено її до розгляду на 18.06.2014 року.

Позивач 17.06.2014 р. надав за вх. № 4735 відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги відповідача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка. В обґрунтування своїх заперечень посилається на судову практику - постанову Пленуму ВСУ від 22.11.2010 р. по справі № 3-24гс10, в якій зазначено, що заява позивача про стягнення штрафу від суми прострочення за кожний день затримки оплати підлягає задоволенню, та на рішення господарського суду Полтавської області по справі № 18/225/12, прийняте 15.03.2012 року, в якому зазначено, що п. 6.4. договору купівля-продажу № 11/05/2011-Х-Донец від 11.05.2011 р. визначено, що за несвоєчасну оплату товару відповідно до п.п. 3.2.1.-3.2.7. договору покупець сплачує продавцеві штрафну санкцію у розмірі 0,5 % від несвоєчасно сплаченої суми, визначеної вищезазначеними пунктами договору, за кожен день затримки. В даному рішенні зазначено, що при викладених обставинах позивачем правомірно нараховано на суму боргу певну суму штрафу. Крім того, посилається ч. 2, п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства за порушення грошових зобов'язань», в якому зазначено, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення викладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею.

У судовому засіданні 18.06.2014 р. колегією суддів оголошено про перерву у розгляді справи до 09.07.2014 р.

01.07.2014 р. відповідачем надано заперечення на відзив, наданий позивачем.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між 02.07.2012 р. між ТОВ "Еквівес" (продавець) та ПрАТ "Полтавський вентиляторний завод" (покупець) було укладено договір поставки товарів № 020712 (надалі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язувався поставляти покупцю товари відповідно до рахунків (специфікацій), що є невід'ємною частиною даного договору, а останній зобов'язувався прийняти та оплатити їх взаємозаліком або грошовими коштами згідно до положень цього Договору (п. 1.1 та п. 1.2 Договору).

При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне :

- найменування, ціна, асортимент, кількість та якісні характеристики товарів, місце поставки та строки поставки вказуються у рахунках (специфікаціях), які є невід'ємною частиною даного договору (п. 21. та п. 2.2 Договору);

- покупець зобов'язується загальну вартість товарів, визначену рахунком (специфікацією) закрити взаємозаліком у випадку наявності заявки на виготовлення продукції від продавця або сплатити на підставі рахунку-фактури, виставленого продавцем до 29 числа поточного місяця шляхом переказу грошових коштів у безготівковій формі на поточний рахунок продавця. При цьому датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок продавця (п. 2.3 Договору);

- цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом 12 календарних місяців. Якщо не пізніше ніж 1 календарний місяць1 до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не попередить іншу сторону про припинення цього Договору у письмовій формі, цей Договір вважається продовженим на 12 місяців на таких самих умовах (п. 3.1 Договору);

- у випадку порушення покупцем строків платежів, визначених цим Договором, покупець зобов'язаний сплатити продавцю штраф в розмірі 0,5% від суми прострочення платежу за кожний день затримки оплати (п. 4.3 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, факт виконання позивачем договірних зобов'язань з поставки товару покупцю та факт отримання останнім товару на загальну суму 305 935,62 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи копіями належним чином оформлених видаткових накладних, а саме : № Е-275 від 12.02.13 р. на суму 5 097,00 грн., № Е-293 від 12.02.13 р. на суму 587,01 грн., №Е-404 від 01.03.13 р. на суму 13 800,00 грн., № Е-404/1 від 01.03.13 р. на суму 13 800,00 грн., № Е-425 від 01.03.13 р. на суму 40 376,00 грн., № Е-446 від 01.03.13 р. на суму 6 496,00 грн., № Е-545 від 13.03.13 р. на суму 5 155,00 грн., № Е-579 від 19.03.13 р. на суму 2 823,40 грн., № Е-701 від 02.04.13 р. на суму 6 367,00 грн., № Е-763 від 08.04.13 р. на суму 2 836,00 грн., № Е-866 від 29.04.13 р. на суму 947,00 грн., № Е-932 від 25.04.13 р. на суму 6 584,79 грн., № Е-1051 від 17.05.13 р. на суму 12 293,00 грн., № Е-1089 від 20.05.13 р. на суму 14 823,00 грн., № Е-1161 від 28.05.13 р. на суму 3 798,00 грн., № Е-1268 від 10.06.13 р. на суму 473,80 грн., № Е-1316 від 14.06.13 р. на суму 702,00 грн., № Е-1385 від 21.06.13 р. на суму 591,00 грн., № Е-1415 від 01.07.13 р. на суму 5 362,31 грн., № Е-1592 від 19.07.13 р. на суму 34 008,00 грн., № Е-1731 від 30.07.13 р. на суму 12 977,93 грн., № Е-1796 від 05.08.13 р. на суму 3 803,63 грн., № Е-1935 від 20.08.13 р. на суму 3 798,90 грн., № Е-2142 від 11.09.13 р. на суму 14 932,20 грн., № Е-2376 від 08.10.13 р. на суму 24 639,29 грн., № Е-2493 від 21.10.13 р. на суму 1 102,00 грн., № Е-2563 від 29.10.13 на суму 37 637,46 грн. та № Е-2779 від 27.11.13 р. на суму 3 123,90 грн., а також копіями довіреностей (типової форми № М-2) на отримання представниками відповідача (ОСОБА_3 та ОСОБА_4) від позивача товаро-матеріальних цінностей (копії наявні у матеріалах справи, а.с.17-71).

На виконання умов Договору позивачем були пред'явлені відповідачу відповідні рахунки на оплату отриманого ним товару (копії наявні у матеріалах справи, а.с. 72-98).

Як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань здійснив розрахунки за отриманий товар (частково шляхом поставки позивачу товару на замовлення, частково - шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок позивача) з порушенням строків його оплати, що визначені у Договорі. Проведення відповідачем оплати товару шляхом безготівкового перерахування коштів підтверджуються банківськими виписками по рахунку позивача, оплата відповідачем товару шляхом поставки позивачу товару на замовлення на суму 74 801,00 грн. підтверджується копіями видаткових накладних № 603 та № 607 від 17.09.2013 р., № 919 та № 920 від 13.12.2013 р. (а.с. 99-132).

В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором в частині своєчасного проведення розрахунків за отримані товари, позивач направляв на адресу відповідача претензію № 4160 від 04.12.2013 р. (копія наявна у матеріалах справи, а.с. 133-139), згідно якої вимагав від останнього негайного погашення заборгованості у розмірі 254 657,91 грн. (в т.ч. штрафних санкцій та 3% річних, які є предметом позову у даній справі). Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи копіями чеку "Укрпошти" та повідомлення про вручення відповідачу 26.01.2014 р. поштового відправлення - вищезазначеної претензії (а.с. 140-141).

За даними позивача на момент подання позову до суду в порушення умов Договору відповідач оплату 105 652,06 грн. штрафних санкцій та 2 285,64 грн. 3% річних не здійснив.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 107 937,70 грн., з яких : 105 652,06 грн. штраф та 2 285,64 грн. 3% річних за порушення строків платежів за отриману відповідачем продукцію за умовами укладеного між сторонами 02.07.2012 р. Договору поставки № 020712.

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з доведеності факту існування між сторонами заснованих на договорі правовідносин щодо поставки товарів, а також факту прострочення виконання грошових зобов'язань відповідачем. При цьому, місцевим господарським судом з урахуванням поданих відповідачем заперечень були перераховані здійснені позивачем розрахунки штрафних санкцій та 3% річних, а також зменшено розмір штрафних санкцій на 50% на підставі клопотання відповідача.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції було правомірно задоволено позовну вимогу про стягнення з відповідача 3% річних, виходячи з наступного.

За приписами п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Після проведення перевірки наданого позивачем розрахунку позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних за період з 01.03.2013 р. по 26.01.2014 р. в сумі 2 285,64 грн. колегія суддів визнає їх правомірними частково, а саме : в сумі 1608,51 грн. з огляду на допущені позивачем помилки у викладеному у позові розрахунку, а саме: допущення арифметичних помилок, невірне зазначення дат та розмірів проведених відповідачем часткових оплат, що, як наслідок, спричинило невірне зазначення розміру простроченої заборгованості та періодів її нарахування, невірне визначення періоду прострочення. Розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 8.1.5").

При цьому судом враховано п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України у від 07.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Водночас, місцевий господарський суд під час ухвалення рішення дійшов невірного висновку щодо задоволення позовної вимоги про стягнення штрафу з відповідача, оскільки господарським судом першої інстанції невірно застосовано положення ст. 549 ЦК України, якою визначаються види господарських санкцій за порушення зобов'язань боржником.

Посилаючись на ст. ст. 6, 627, 628, 629 ЦК України, місцевий господарський суд безпідставно відхилив викладені у відзиві на позов заперечення відповідача стосовно невірного застосування позивачем норми ст. 549 ЦК України, зазначивши, що сторони в силу приписів ст. 546 ЦК України вправі встановлювати інші, ніж передбачено ЦК України, види забезпечення виконання зобов'язань.

Колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 546 ЦК України дійсно передбачено право сторін встановлювати інші, ніж передбачено ЦК України, види забезпечення виконання зобов'язань.

Проте, нормою ч. 1 ст. 546 ЦК України в якості видів забезпечення виконання зобов'язань встановлено неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання і завдаток.

В свою чергу, ст. 549 ЦК України в якості різновидів неустойки передбачає штраф та пеню. Таким чином, якщо при укладенні договору сторони в якості виду забезпечення виконання зобов'язань обрали такий, що передбачено ЦК України, то в разі його застосування вони повинні керуватися нормою ЦК України, яка регламентує порядок застосування даного виду забезпечення виконання зобов'язань, зокрема ст. 549 ЦК України в даному випадку.

Як вбачається з п. 4.3. спірного договору, в разі порушення покупцем визначених договором строків оплати покупець зобов'язаний сплатити продавцеві штраф у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день затримки оплати.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного (неналежно виконаного) зобов'язання, тоді як пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм випливає, що штраф є господарською санкцією (неустойкою), яка носить разовий характер, тобто встановлюється у твердій сумі (фіксованій або у відсотковому відношенні до суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов'язання) та сплачується (стягується) однократно. Водночас на відміну від штрафу пеня є господарською санкцією (неустойкою), яка носить триваючий характер, тобто нараховується у відсотковому відношенні до суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожний конкретний відрізок часу (поденно за період прострочення) з наростаючим підсумком. При цьому, колегія суддів наголошує, що наведені у ст. 549 ЦК України ознаки штрафу та пені визначені законодавцем досить імперативно і сторони у випадку обрання при укладенні договору одного з даних видів забезпечення виконання зобов'язань не вправі відступати від цих визначень.

Приймаючи до уваги викладене, передбачена п. 4.3. спірного договору неустойка за своєю правовою природою є пенею у розумінні положень ст. 549 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З урахуванням наведеного колегією суддів з урахуванням ст. ст. 253, 254, 546-550 ЦК України, ст. ст. 216, 218, 229-232 ГК України, ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» було здійснено розрахунок суми пені, за результатами якого розмір штрафних санкцій склав 7522,63 грн.

Щодо вимоги відповідача, викладеній в апеляційній скарзі стосовно зменшення розміру штрафних санкцій на 50%, що відповідає за розрахунком відповідача сумі 3761,32 гри., враховуючи те, що внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов'язань жодних збитків позивачем понесено не було, а також те, що відповідачем були вжитті усі можливі заходи для скорішого відновлення прав і захисту інтересів позивача (повне погашення заборгованості задовго до подання позову до суду та в найкоротші строки, порівняно з обумовленими договором) колегія суддів зазначає наступне.

Доводи апелянта щодо наявності підстав для зменшення нарахованих позивачем штрафних санкцій, колегія суддів відхиляє, як безпідставні, оскільки встановила, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотань відповідача в зв'язку з недоведеністю останнім наявності підстав, встановлених законом, для можливості зменшення судом суми штрафних санкцій, що є не обов'язком, а правом суду.

Відповідно до статті 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, відповідачем не надано до суду апеляційної інстанції будь-яких доказів на підтвердження винятковості обставин, які унеможливили своєчасне виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару.

В свою чергу, нарахована позивачем пеня в розмірі 7522,63 грн. базуються на умовах договору, які в силу закону є обов'язковими для виконання, у тому числі для відповідача.

Крім того, колегія суддів зазначає, що посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу на рішення господарського суду Полтавської області по справі № 18/225/12 прийняте 15.03.2012 року є безпідставними, яким задоволені позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій, нарахованих за кожен день прострочення оплати, оскільки нормою ст. 230 ГК України до штрафних санкцій законодавцем віднесено як штраф, так і пеню.

Так само, позбавленим будь-якого обґрунтування є посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу на п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року як таке, що жодним чином не має відношення до викладеної у апеляційній скарзі позиції відповідача та не спростовує наведених у скарзі обставин.

Щодо посилань позивача на практику Верховного Суду України, а саме на постанову Верховного Суду України від 22.11.2010 року по справ: № 3-24гс10, то колегія суддів зазначає, що викладені роз'яснення стосуються лише договірної санкції. Даний вид забезпечення виконання зобов'язань не регламентується нормами чинного законодавства України та має договірне походження, тобто підстави та порядок його застосування визначаються сторонами в договорі на основі вільного волевиявлення. Фактично у вказаній постанові Верховний Суд України констатував право сторін встановити в укладеному договорі вид забезпечення виконання зобов'язань, який не передбачено чинним законодавством України, що цілком узгоджується з нормою ч. 2 ст. 546 ЦК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, частково ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно ст.49 ГПК України, державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У даному випадку, як встановлено судом, спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, зокрема - несвоєчасне проведення розрахунків за товар.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПрАТ "Полтавський вентиляторний завод", смт. Котельва, Полтавська область на рішення господарського суду Полтавської області від 10.04.2014 р. у справі № 917/251/14 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 10.04.2014 р. у справі № 917/251/14 скасувати частково в частині стягнення 26,41 грн. 3% річних та в частині стягнення 42510,00 грн. штрафних санкцій, 1673,48 грн. судового збору та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області від 10.04.2014 р. у справі № 917/251/14 залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Еквівес" (вул. Магнітогорська, 1, м. Київ, 02094, ідентифікаційний код юридичної особи 37502259, п/р 26003016824201 в Ф"ЦРУ" АТ "Б"ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" м. Київ, МФО 300937) на користь приватного акціонерного товариства "Полтавський вентиляторний завод" (вул. Островського, 8, смт. Котельва, Котелевський р-н, Полтавська обл., 38600, ідентифікаційний код юридичної особи 00909779, р/р 26007060905671 в ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 331401) - 888,33 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 10.07.2014 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Гончар Т. В.