Постанова № 40219035, 20.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2014 року м. Київ К/800/7788/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Карась О.В., Рибченко А.О.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - Криворізька МДПІ)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2011

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012

у справі № 2а/0470/5513/11

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1)

до Криворізької МДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року СПД ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії Криворізької МДПІ щодо обґрунтування висновків акта перевірки від 25.02.2011 № 370/173/НОМЕР_1 та визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.03.2011 № 0000271703 та № 0000261703.

Ухвалою названого суду від 10.06.2011 відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Криворізької МДПІ щодо обґрунтування висновків акта перевірки від 25.02.2011 № 370/173/НОМЕР_1.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012, інші позовні вимоги задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.23.2011 № 0000261703 та податкове повідомлення-рішення від 25.03.2011 № 0000271703 в частині визначення позивачеві грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 2304,22 грн.; в решті позову відмовлено.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Криворізька МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить повністю відмовити у задоволенні даного позову, скасувавши оскаржувані судові акти у відповідних частинах.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги Криворізької МДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що податковою інспекцією було проведено документальну планову перевірку СПД ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 31.12.2010, оформлену актом від 25.02.2011 № 370/173/НОМЕР_1. За наслідками цієї перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.03.2011:

№ 0000261703, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 78 126,21 грн. (у тому числі 62500,97 грн. за основним платежем та 15625,24 грн. за штрафними санкціями);

№ 0000271703 про зобов'язання СПД ОСОБА_1 сплатити 16539,74 грн. податку з доходів фізичних осіб.

Підставою для зазначених донарахувань став виявлений контролюючим органом факт перевищення позивачем (який у перевіреному періоді був суб'єктом сплати єдиного податку) у 2 кварталі 2009 року граничного розміру виручки (500 000 грн.), встановленого Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (далі - Указ) для запровадження спрощеної системи оподаткування.

Положеннями статті 1 Указу передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, у тому числі, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Отже, реалізація права суб'єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від виконання таким суб'єктом установлених Указом вимог.

При цьому єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог цього Указу, зокрема, якщо виручка платника єдиного податку за рік не перевищує 500 тис. гривень.

У справі, що переглядається, попередні судові інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення даного позову, послалися, зокрема, на те, що оскільки платник повинен перейти на загальну систему оподаткування лише з наступного звітного періоду, після якого відбулося порушення вимог Указу, то у розглядуваному випадку СПД ОСОБА_1 став платником податку з доходів фізичних осіб починаючи з 3 кварталу 2009 року.

Однак з таким висновком судів погодитися не можна, позаяк Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем.

Однак на час виникнення спірних правовідносин згідно з приписами пункту 22.10 статті 22 Прикінцевих положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» правовідносини з оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю врегульовувались положеннями розділу ІV Декрету, який підлягав застосуванню з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону.

Так, оподатковуваним доходом громадян від заняття підприємницькою діяльністю згідно зі статтею 13 розділу ІV Декрету вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Відповідно до підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. Інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1, отримані вказаними фізичними особами, оподатковуються згідно з підпунктом 9.12.2 зазначеного пункту за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Аналіз загальних принципів оподаткування, закріплених Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування», якими встановлювались засади податкових відносин в Україні на час виникнення спірних правовідносин, та наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що оподаткування доходів суб'єкта господарювання - фізичної особи, яка є платником єдиного податку, отриманих з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, має здійснюватись із застосуванням встановлених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» правил загальної системи оподаткування для платників податків, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

А відтак слід визнати правомірним донарахування позивачеві відповідної суми податку з доходів фізичних осіб за наслідками оподаткування податковою інспекцією за загальною системою суми виручки, отриманої платником понад установлений Указом граничний розмір, й у періоді виникнення такого перевищення.

У той же час Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів про незаконність оспорюваного донарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ.

Так, дійсно, в силу вимог підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Втім у контексті розглядуваних правовідносин наведена норма Закону має застосовуватись з урахуванням приписів статті 6 Указу, відповідно до якої суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.

Враховуючи, що отримана платником єдиного податку виручка у сумі, що не перевищує 500 000 грн., підпадає під спрощений режим оподаткування, то така сума не підлягає врахуванню при визначенні наявності у платника обов'язку зареєструватися платником ПДВ відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість». Такий обов'язок виникає у платника у разі досягнення суми його оподатковуваних операцій 300 000 грн. протягом послідовних дванадцяти календарних місяців з часу порушення умов перебування на спрощеній системі оподаткування (зокрема, після перевищення суми отриманої ним виручки 500 000 грн.).

У справі, що переглядається, сум отриманого позивачем доходу від операцій з поставки товарів (робіт, послуг) у період з серпня по грудень становила 27513 грн.; а у період з січня по грудень 2010 року - 284 992,59 грн.

А відтак оскільки сума оподатковуваних операцій позивача за послідовні 12 місяців не досягнула 300 000 грн., то у СПД ОСОБА_1 обов'язок зареєструватися платником ПДВ у періоді, охопленому перевіркою, не виник.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення про відмову у відповідній частині позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012 у справі № 2а/0470/5513/11 змінити в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.03.2011 № 0000271703 в частині визначення суб'єкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_1 грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 2304,22 грн.

У цій частині позову відмовити.

3. В решті постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012 у справі № 2а/0470/5513/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.В. Карась А.О. Рибченко