Ухвала суду № 40218854, 12.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2014 року м. Київ К/9991/1476/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року

у справі № 2а-9185/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрополюс»

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрополюс» (далі - ТОВ «Електрополюс»; позивач) до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі - ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова; відповідач) задоволено. Скасовано в повному обсязі податкове повідомлення-рішення № 0000091820 від 06 липня 2011 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Електрополюс» з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю агропромисловою фірмою «Слобода-92», за січень 2011 року, за результатами якої складено акт № 2676/182/31644604 від 21 червня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000091820 від 06 липня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 473,75 грн. (3 579,00 грн. - основний платіж, 894,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Електрополюс» пунктів 198.3, 198.4 статті 198, пунктів 201.4, 201.5, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкової накладної № 17 від 24 січня 2011 року, виписаної на його адресу ТОВ АПФ «Слобода-92», з підстав відсутності факту реального вчинення господарської операції та, як наслідок, нікчемності договору № 6 від 04 січня 2011 року на поставку товару (проводу електричного, барабану), укладеного між вказаним суб'єктом господарювання та ТОВ «Електрополюс».

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у контрагента позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операції з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідної операції належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як з'ясовано судами, на підтвердження фактичного виконання спірної поставки позивачем долучено до матеріалів справи видаткові накладні, рахунок, податкову накладну, платіжне доручення, транспортну документацію.

При цьому товариством подано докази на підтвердження використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності.

А відтак, враховуючи встановлений судовими інстанціями факт реального здійснення розглядуваної господарської операції, що, зокрема, податковим органом не спростовано, а також з огляду на те, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку-покупця на формування податкового кредиту з податку на додану вартість від іншої особи, в тому числі від господарських та виробничих можливостей постачальника, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у відповідача в даній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слід визнати правильним.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.