Ухвала суду № 40218853, 29.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2014 р. м. Київ К/9991/50985/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2011 року

у справі № 2-а-14786/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Призм»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Призм» (далі - ТОВ «Призм»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (далі - ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова; відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0001112310/0 від 27 лютого 2008 року, № 0001102310/1 від 08 травня 2008 року, № 0001572310/1 від 27 червня 2008 року, № 0001572310/2 від 04 липня 2008 року, № 0001112310/2 від 04 липня 2008 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2011 року, адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001102310/1 від 08 травня 2008 року, № 0001572310/1 від 27 червня 2008 року, № 0001572310/2 від 04 липня 2008 року в частині визначення ТОВ «Призм» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 55 398,00 грн. (27 699,00 грн. - основний платіж, 27 699,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Призм» витрати із сплати судового збору в розмірі 0,01 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2011 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2011 року в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, а в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Крім того, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова на Основ'янську міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби у зв'язку з реорганізацією, яке згідно із статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Призм» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2004 року по 30 вересня 2007 року, за результатами якої складено акт № 304/23-104/32134210 від 11 лютого 2008 року.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем пункту 1.18 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпункту 7.9.6 пункту 7.9 статті 7, підпункту 8.1.1 пункту 8.1, підпункту 8.2.1 пункту 8.2, підпунктів 8.3.1, 8.3.5 пункту 8.3 статті 8 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат суми орендної плати за договором оренди комунального майна (відкритої автостоянки) № 1257 від 17 серпня 2005 року, укладеного з Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради, а також безпідставним нарахуванням у податковому обліку, починаючи з четвертого кварталу 2006 року, амортизаційних відрахувань по раніше орендованій автостоянці, придбаній позивачем на підставі договору купівлі-продажу № 3663-В-С від 14 липня 2006 року.

Зазначені вище порушення стали підставою для визначення ТОВ «Призм» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 55 398,00 грн. (27 699,00 грн. - основний платіж, 27 699,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Скасовуючи податкові повідомлення-рішення № 0001102310/1 від 08 травня 2008 року, № 0001572310/1 від 27 червня 2008 року, № 0001572310/2 від 04 липня 2008 року в частині визначення товариству суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 55 398,00 грн. (27 699,00 грн. - основний платіж, 27 699,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), суди попередніх інстанцій виходили з ненадання податковим органом доказів, які б спростовували намір позивача використовувати автостоянку в господарській діяльності.

Однак, колегія суддів не може визнати вказані доводи судових інстанцій обґрунтованими, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з пунктом 1.18 статті 1 Закону № 334/94-ВР лізинговою (орендною) операцією є господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк.

Підпунктом 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону № 334/94-ВР передбачено, що передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій з оренди землі та жилих приміщень.

Також, слід зазначити, що за змістом підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.

В розглядуваній ситуації суди, визнаючи правомірним формування позивачем даних податкового обліку за операцією з оренди автостоянки, посилались на наявність в матеріалах справи договору оренди комунального майна (відкритої автостоянки, розташованої за адресою: м. Харків, пр. Леніна, 14) від 17 серпня 2005 року, укладеного між позивачем і Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міської ради, а також відповідного акту прийому-передачі майна, а за операцією з придбання названої автостоянки - на наявність договору купівлі-продажу майна, орендованого ТОВ «Призм», № 3663-В-С від 14 липня 2006 року, наказу про введення в експлуатацію автостоянки та акту прийому-передачі основного фонду.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

При розгляді даної справи суди попередніх інстанцій не враховували, що наслідки в податковому обліку створюють лише реальні господарські операції.

При цьому судовими інстанціями проігноровано посилання відповідача на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19 січня 2009 року у справі № 29/117-08(35/502-06), залишену без змін постановою Вищого господарського суду України від 23 квітня 2009 року, якою встановлено, що Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на момент укладання договорів оренди та купівлі-продажу автостоянки не було власником зазначеного майна.

Також, суди, всупереч правилам оцінки доказів, встановленим приписами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не надали належної правової оцінки листу Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» № 01-21-30/1263 від 21 лютого 2008 року, відповідно до якого в Державному реєстрі земель у книзі № 4 записів державної реєстрації договорів оренди землі на земельну ділянку за адресою: м. Харків, пр. Леніна, 14, зареєстровано договір оренди землі за Приватною фірмою «Солінг», а також листу Управління комунального майна та приватизації № 2435 від 29 лютого 2008 року, в якому зазначено, що акт прийому-передачі майна за договором купівлі-продажу № 3663-В-С від 14 липня 2006 року щодо автостоянки за адресою: м. Харків, пр. Леніна, 14, ТОВ «Призм» не видався.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, згідно з вимогами статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду, з урахуванням наведених доводів контролюючого органу, варто запропонувати позивачу надати докази на підтвердження реального характеру проведених господарських операцій та використання (наміру використання) орендованої та, в подальшому, придбаної автостоянки у власній господарській діяльності.

З цією метою слід витребувати у ТОВ «Призм» докази на підтвердження утримання орендованого майна, як-от - понесення витрат на комунальні платежі, витрат на оплату послуг зв'язку, витрат на прибирання, управлінських витрат тощо.

Крім того, необхідно встановити наявність у позивача ділової мети як під час оренди автостоянки, так і під час її придбання.

При цьому варто врахувати, що витрати на оренду/придбання основного фонду, здійснені без мети його використання в господарській діяльності, або придбання такого майна поза межами господарської діяльності платника податку не дають право на відповідні врахування цих витрат в податковому обліку.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Замінити в даній справі відповідача - Державну податкову інспекцію у Комінтернівському районі м. Харкова її правонаступником - Основ'янською міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2011 року в частині задоволення позову з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.