Рішення № 40218435, 19.08.2014, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/6009/14-ц

Номер провадження 2/521/4576/14

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2014 року Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Лічмана Л.Г.

при секретарі - Тимофієнко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Інтермосфін», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермосфін», Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Традо» про визнання договору недійсним на момент укладення та застосування реституції, -

В С Т А Н О В И В:

24.04.2014 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаною позовною заявою, яку було уточнено та просила визнати недійсними: договір від 25.01.2014 р. № 003058, укладений між нею та ТОВ «Інтермосфін» та стягнути на її користь 3414, 44 грн.; договір від 25.01.2014 р., укладений між нею та ПП «Інтерфосфін» та стягнути на її користь 12850 грн.; визнати недійсним договір від 25.01.2014 р. № 001363, укладений між нею та ТДВ «Страхова компанія «Традо» та стягнути на її користь 10 500 грн. та покласти на відповідачів судові витрати.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала зазначені позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Представники відповідачів - ПП «Інтермосфін», ТОВ «Інтермосфін», ТДВ «Страхова компанія «Традо» в судове засідання не з'явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини невки суду не повідомили.

Суд, у зв'язку з неявкою відповідачів та неповідомлення про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 169 ЦПК України, зі згоди позивача, ухвалює заочне рішення по справі, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

На підставі пояснень позивача, наданих нею доказів, судом встановлені наступні фактичні обставини і відповідні до них правовідносини, які надають можливість суду ухвалити рішення про задоволення позову в повному обсязі.

25.01.2014 р. між ОСОБА_1 (далі іменується «Замовник») та ПП «Інтермосфін» (далі іменується «Виконавець») в особі продавця-консультанта ОСОБА_2, що діяла на підставі довіреності № 27 від 04.11.2013 р. було укладено Договір № 003058 від 25.01.2014 р.

Відповідно до п. 1.1. вказаного Договору предметом є виконання зобов'язання Виконавцем за обумовлену плату надати інформаційні, консультаційні послуги з пошуку інформації, вартість яких відповідно до п. 2.1. та 2.2. складає 12 500 грн. 00 коп. та сплачується Замовником через банківські установи на поточний рахунок Виконавця протягом одного банківського дня з моменту складання даного Договору. (а.с. 7)

Крім того, 25.01.2014 р. між ОСОБА_1 (надалі - Учасник) та ТОВ «Інтермосфін» (надалі - Сторона) в особі ОСОБА_2, укладено Договір, відповідно до якого Товариство за згодою Учасника зобов'язується вчинити від імені та за рахунок Учасника певні дії, спрямовані на надання безвідсоткової позики, зазначеної у Додатку №1 до даного Договору, на умовах діяльності Програми «Легкий старт», у тому числі: забезпечити обслуговування Учасника за умовами Договору, повідомити Учаснику Програми про реєстрацію Договору, організовувати та проводити розподіл Фонду Учасників, здійснювати надання безвідсоткової позики на користь Учасника за рахунок Фонду Учасників, надавати інші послуги і здійснювати інші правочини, погоджені Сторонами у порядку та в строки, передбачені цим Договором та Додатками до нього. Відповідно до п. 2.1. зазначеного Договору та Додатків до нього Учасник зобов'язується своєчасно, не пізніше 15 числа кожного місяця, сплачувати Загальний платіж, який включає у себе платіж до Фонду Учасників, за рахунок якого Товариство надає відповідні суми у безвідсоткову позику та платіж за юридичний супровід за Програмою «Легкий старт». З Додатку № 1 до вказаного Договору вбачається, що сума такої позики становить 350 000, 00 грн., платіж за юридичний супровід складає 1470, 00 грн, а платіж до Фонду Учасників складає 1944, 44 грн. (а.с. 8, 11-12, 54-56)

25.01.2014 р. ТДВ «Страхова компанія «Традо» на підставі Правил добровільного страхування від нещасних випадків та ліцензії Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг України № АЕ 199000 від 22.08.2013 р., в особі Генерального директора ОСОБА_3, що діє на підставі Статуту та ОСОБА_1 уклали Договір добровільного страхування від нещасних випадків № 001363 по страховому ризику, що включає смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку, що стався під час дії Договору страхування з зазначенням страхової суми 350 000 грн. та страхового платежу 10 500 грн. (а.с. 9-10)

На виконання умов зазначених договорів позивачем на користь ПП «Інтермосфін» сплачено суму в розмірі 12850, 00 грн. (квитанція № 4173.443.1 від 25.01.2014 р.), на користь ТОВ «Інтермосфін» - 1944, 44 грн. (квитанція № 4766.34.4 від 03.02.2014 р.) та 1470 грн. (квитанція № 5947.5.1 від 03.02.2014 р.), на користь ТДВ «Страхова компанія «Традо» - 10 500 грн. (квитанція № k111/Р/2 від 25.01.2014 р.). (а.с. 13-14, 57)

З пояснень ОСОБА_1 видно, що вона потребувала грошових коштів у сумі 350 000 грн. для купівлі квартири. За оголошенням про надання безвідсоткової позики вона звернулась в приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського, 33. Наявні там працівники їй пояснили, що безвідсоткова позика буде їй надана через два дні шляхом перерахування на картку і для цього необхідно сплатити по різним квитанціям 12850, 00 грн., 1944, 44 грн., 1470 грн. і 10 500 грн. за договором страхування, а усього 26 764, 44 грн. Вона сплатила ці платежі одній і тій же особі. У наданні безвідсоткової позики їй було відмовлено, телефон в приміщенні за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського, 33 не відповідає.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачена одна із підстав недійсності правочину, а саме, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Договори від 25.01.2014 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Інтермосфін», та ПП «Інтермосфін», та ТДВ «Страхова компанія «Традо» за своєю правовою природою являються цивільно-правовими. Перший направлений на формування Фонду учасників, тобто суми платежів, сплачених учасниками, що використовується виключно для надання безпроцентної позики учасникам і виплату ОСОБА_1 загальних платежів, укладання договору особистого страхування. Також цей договір передбачає виплату ОСОБА_1 безпроцентної позики в сумі 350 000 грн. Другий договір з ПП «Інтермосфін» направлений на надання інформаційних, консультаційних послуг з пошуку інформації ОСОБА_1 з виплатою нею 12 500 грн. Третій договір добровільного страхування від нещасних випадків по страховому ризику, що включає смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку, що стався під час дії Договору страхування з зазначенням страхової суми 350 000 грн. та страхового платежу ОСОБА_1 у сумі 10 500 грн.

Зі змісту ст. 1 п.п. 3, 7, 17, 20, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року (справа N 1-26/2011 про захист прав споживачів кредитних послуг), з роз'яснень Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (п.2) випливає, що відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Інтермосфін», ПП «Інтермосфін» і ТДВ «Страхова компанія «Традо» регулюються в тому числі нормами цього закону.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

У постановах Верховного Суду України (справи 6-22 цс 13, 6-40 цс 13), прийнятих у вказаному порядку зазначається наступне.

Указаний Закон України «Про захист прав споживачів» установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

При цьому в зазначеному Законі нормативне визначення поняття «пірамідальної схеми» не надано, однак визначені ознаки, які відносять діяльність суб'єкта підприємництва до «пірамідальної схеми».

Аналіз пункту 7 частини третьої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави для висновку, що поняття «пірамідальна схема» у розумінні цієї норми має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення оплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару.

Таким чином, для кваліфікації «пірамідальної схеми» необхідна наявність усіх зазначених ознак у сукупності. Пірамідальній схемі властива сплата коштів за можливість одержання окремим учасником грошової компенсації, яка повинна надаватися за рахунок залучення цим учасником схеми інших споживачів.

Відповідно до умов договору, а саме ст.1.5., додатку № 1, ст.ст. 3 і 4 додатку № 2 ОСОБА_1 сплачувала кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на отримання безвідсоткової позики, ТОВ «Інтермосфін» без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на отримання безвідсоткового кредиту одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності Програми «Легкий старт», а тому спірні договори - це угода, яка порушує права ОСОБА_1, а діяльність ТОВ «Інтермосфін» з реалізації Програми «Легкий старт» є такою, що вводить споживача в оману. Тому договір вчинений ТОВ «Інтермосфін» з ОСОБА_1 являється нікчемним і до нього суд застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Частиною першою статті 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За змістом статті 9 Закону України від 1 червня 2000 року № 1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та статті 34 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» випливає, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Здійснення діяльності цієї діяльності дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.

Такої ліцензії ТОВ «Інтермосфін» не отримувало. Тому договір вчинений ТОВ «Інтермосфін» з ОСОБА_1 визнається судом недійсним.

Договір з ПП «Інтермосфін» має однаковий номер з договором з ТОВ «Інтермосфін», які були підписані в один і той же день, однією фізичною особою ОСОБА_5 від імені однойменних підприємств ПП «Інтермосфін» та ТОВ «Інтермосфін».

Відповідно до ст. 2.1.5. договору між ТОВ «Інтермосфін» та ОСОБА_1 від 25.01.2014 року ОСОБА_1 зобов'язана укласти договори особистого страхування життя, здоров'я, працездатності та/або майнового страхування об'єкта застави (іпотеки) із страховою компанією на умовах визначених у додатку № 2 до даного договору. Ст. 5.2. п. «є» додатку № 2 до цього договору також передбачений обов'язок ОСОБА_1 укласти договір особистого страхування життя, здоров'я, працездатності. При цьому ст. 5.4. додатку № 2 передбачає, що у разі невиконання вимоги щодо такого договору страхування учасник позбавляється права на отримання безвідсоткової позики.

Для суду очевидно, що ці договори пов'язані між собою.

Договір добровільно страхування від нещасних випадків № 001363 було укладено ОСОБА_1 з ТДВ «Страхова компанія «Традо» у забезпечення виконання зобов'язань за Договором № 003058. На порушення вимог ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення ОСОБА_1, як учасника правочину не було вільним і не відповідало її внутрішній волі під час укладання договорів з ПП «Інтермосфін» і з ТДВ «Страхова компанія «Традо». Позивач не бажала і не потребувала виникнення цих правовідносин.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин.

Таким чином, під час укладення цих договорів були порушені загальні засади цивільного законодавства щодо свободи договору, вимог розумності та справедливості у відношеннях зі споживачем. (статті 3, 6, 627 ЦК України) Тому вказані договори судом визнаються недійсними.

Приймаючи рішення по справі суд також враховує правові положення, що містяться у вказаному рішенні Конституційного Суду України про те, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору.

Бере до уваги суд також положення актів міжнародного права. Так, у пунктах 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року N 39/248 зазначено такі цілі: сприяти країнам у встановленні або подальшому забезпеченні належного захисту свого населення як споживачів; сприяти створенню структур виробництва і розподілу, здатних задовольняти потреби і запити споживачів; заохочувати високий рівень етичних норм поведінки тих, хто пов'язаний з виробництвом і розподілом товарів та послуг для споживачів; сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою всіх підприємств на національному і міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах; заохочувати створення ринкових умов, що надають споживачам більший вибір при нижчих цінах. При цьому уряди повинні розробляти, укріплювати та продовжувати активну політику захисту інтересів споживачів.

Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року N 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

На підставі зазначеного, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання укладених між нею та ПП Інтермосфін», ТОВ «Інтермосфін» та ТДВ «Страхова компанія «Традо» договорів недійсними, визначає наслідками визнання недійсності правочинів приведення сторін у первісний стан та стягує сплачені за вказаними договорами кошти.

Керуючись вимогами ст.ст. 60, 209, 212-215 ЦПК України, -

СУД

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Інтермосфін», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермосфін», Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Традо» про визнання договору недійсним на момент укладення та застосування реституції, - задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір від 25 січня 2014 року № 003058, укладений між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Інтермосфін».

Привести сторони у первісний стан і стягнути з Приватного підприємства «Інтермосфін» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 12 850 (дванадцять тисяч вісімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок.

Визнати недійсним договір від 25 січня 2014 року № 003058, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермосфін».

Привести сторони у первісний стан і стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермосфін» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 3 414 (три тисячі чотириста чотирнадцять) гривень 44 копійки.

Визнати недійсним договір добровільного страхування від нещасних випадків від 25 січня 2014 року № 001363, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Традо».

Привести сторони у первісний стан і стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Традо» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 10 500 (десять тисяч п'ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з Приватного підприємства «Інтермосфін» в дохід держави судовий збір в сумі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермосфін» в дохід держави судовий збір в сумі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Традо» в дохід держави судовий збір в сумі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги через Малиновський районний суд м. Одеси до апеляційного суду Одеської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

С У Д Д Я: