Рішення № 40209396, 05.08.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну 16тел. 235-24-26______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"05" серпня 2014 р. Справа № 911/1968/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавит», м. Дніпропетровськ,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2», м. Сквира,

про стягнення 694 226,28 грн.

Суддя О.В. Конюх;

представники сторін:

від позивача: Брайко М.В., уповноважений, довіреність від 11.12.2013р. №26;

від відповідача: Брижак О.М., уповноважений, довіреність від 14.03.2014р. б/н;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Аквавит», м. Дніпропетровськ, звернулось до господарського суду Київської області з позовом до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Край-2", м. Сквира, в якому просить суд стягнути з відповідача 694 226,28 грн. заборгованості за договором поставки від 01.05.2011р. №339, з яких: 631 267,80 грн. основного боргу, інфляційні втрати у розмірі 20 516,29 грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 9 335,05 грн., суму пені у розмірі 33 107,14 грн., та судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору поставки від 01.05.2011р. №339 поставив, а відповідач прийняв товар згідно видаткових накладних, проте відповідач свої грошові зобов'язання за договором поставки від 01.05.2011р. №339 належним чином не виконав та за отриманий товар в повному обсязі не розрахувався, в результаті чого за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 631 267,80 грн. Крім того, позивач стверджує, що у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання за договором поставки від 01.05.2011р. №339 з відповідача належить до стягнення пеня в сумі 33 107,14 грн., 3% річних в сумі 9 335,05 грн. та збитки, завдані інфляційними процесами, в розмірі 20 516,29 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.05.2014р. позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавит» до товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» про стягнення 694 226,28 грн. прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/1968/14 та призначено розгляд справи в засіданні господарського суду на 01.07.2014р.

01.07.2014р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив від 01.07.2014р. на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечував та просив суд у задоволенні позову в частині стягнення основного боргу в сумі 473 056,28 грн. відмовити.

01.07.2014р. до господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про долучення до справи витребуваних судом додаткових документів та доказів.

В судове засідання 01.07.2014р. з'явились представники позивача та відповідача. В судовому засіданні 01.07.2014р. розпочато розгляд справи по суті. Відповідач проти позову заперечував та просив суд у задоволенні позову в частині стягнення основного боргу в сумі 473 056,28 грн. відмовити. Заперечення мотивовані тим, що відповідачем були частково перераховані кошти за поставлений товар в розмірі 295 900,00 грн., а також здійснено повернення товару згідно накладних на повернення на суму 116 697,70 грн. У зв'язку із тим, що сума основного боргу є значно меншою, відповідно відповідач не визнає вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 20 516,29 грн., 3% річних в розмірі 9 335,05 грн. та пені в розмірі 33 107,14 грн.

В судовому засіданні 01.07.2014р. судом оголошено перерву до 22.07.2014р. у зв'язку із необхідністю вивчення додатково поданих документів та надання часу сторонам врегулювати спір, та у зв'язку із зобов'язанням відповідача подати належної якості копії документів, про що сторін повідомлено особисто під підпис.

22.07.2014р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшли додаткові пояснення по суті спору та клопотання про доручення до справи додаткових документів та доказів.

В судове засідання 22.07.2014р. з'явились повноважні представники позивача та відповідача. Представником позивача подано клопотання в порядку ст. 69 ГПК України про продовження строку розгляду справи. Ухвалою господарського суду Київської області від 22.07.2014р. продовжено строк розгляду спору у справі №911/1968/14 на п'ятнадцять днів до 12.08.2014р. та оголошено перерву в судовому засіданні до 05.08.2014р., про що сторін повідомлено особисто під підпис.

05.08.2014р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій представник відповідача просив суд в порядку частини 2 ст. 258 ЦК України застосувати позовну давність та відмовити в позові в частині стягнення нарахованої позивачем пені в розмірі 4 383,98 грн.

Розглянувши позов товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавит», м. Дніпропетровськ (далі по тексту - ТОВ «Аквавит»), до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Край-2", м. Сквира (далі по тексту - ТОВ "Край-2"), вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до частини 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ГК України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків сторін у справі є укладений 01.05.2011р. між ТОВ «Аквавит» (постачальник) та ТОВ "Край-2" (покупець) Договір поставки №339 (далі - Договір), згідно якого постачальник постачає і передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товари згідно з замовленнями покупця (Додаток №1 "Бланк замовлення") та товаросупровідною документацією, які складають невід'ємну частину цього Договору, на умовах цього Договору. Відповідно до умов Договору та Протоколу від 13.08.2010р. узгодження розбіжностей до Договору:

- постачальник повинен поставляти товари вчасно, до відповідного філіалу представництва, магазину "Покупця", який вказаний у замовленні, у відповідній кількості та належної якості, а також у відповідності до усіх інших вимог згідно з замовленням, Договором та законодавством (пункт 2.1. Договору);

- право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товарів переходить від постачальника до покупця з моменту, коли товари поставлено покупцеві вивантаженим на платформу магазину, і сторони підписали накладну, що засвідчує те, що товари були отримані покупцем (пункт 2.7. Договору);

- товари приймаються за кількістю та якістю у відповідному Магазині, куди товари поставляються, на підставі товаросупровідних документів, які підтверджують якість та повноту товарів. Якщо постачальник зазначив вагу та/чи кількість штук у цих документах, під час прийняття товарів покупець має право перевірити вагу товарів та/чи кількість штук. Якщо не можливо зважити товари без упаковки, вага нетто визначається шляхом перевірки ваги брутто під час отримання товарів і ваги упаковки після того, як з товарів знято упаковку. Відсутність, неповнота та неналежне оформлення вантажних та товаросупровідних документів є достатньою підставою для відмови в отриманні товарів. Покупець має право приймати товари без додаткової перевірки їх кількості і якості, за умови, що вони належним чином упаковані, і немає видимих пошкоджень. Перевірки кількості і якості товарів виконується під час отримання товарів, і у випадку виявлення будь-яких недоліків покупець складає акт у порядку, обумовленому в пункті 2.14. цього Договору (пункт 2.13. Договору);

- право повернути товар постачальникові надається покупцеві у таких випадках: угода між сторонами; відсутність закінчення терміну дії документів про сертифікацію товару (якщо він підлягає обов'язковій сертифікації. Повернення товару здійснюється в повному обсязі за останньою ціною, за якою прийнято товар, протягом 7 денного строку за рахунок постачальника, його силами і транспортом (пункт 2.18. Договору);

- покупець здійснює оплату за поставлений товар не пізніше 50 днів з дати поставки. Покупець зобов'язаний попередити постачальника про недоліки у одержаних накладних, а постачальник повинен виправити такі недоліки в 5-тиденний термін. У випадку порушення або невиконання покупцем зобов'язань за цим Договором постачальник має право застосувати до покупця, наступні оперативно-господарські санкції: односторонню відмову від виконання своїх зобов'язань за цим Договором, з звільненням постачальника від відповідальності; відстрочка або зупинення подальших поставок товару до повного та належного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим Договором; встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань покупцем: зміна порядку оплати товару, переведення покупця на попередню оплату, скорочення відстрочки платежу і т.п. (пункт 3.3. Договору);

- за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення (пункт 3.8. Договору);

- цей Договір укладений строком до 28.02.2012р. (пункт 8.1. Договору).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Протягом дії договору позивачем здійснювалась поставка товару, а відповідачем здійснювалась оплата отриманого товару. На підтвердження факту поставки товару позивачем подано суду копії видаткових накладних на загальну суму 1 405 350,70 грн., оригінали яких позивачем було надано для огляду в судовому засіданні. і за якими суд достовірно може ідентифікувати відповідача як особу, яка отримала товар від позивача на виконання укладеного між ними Договору.

Суд самостійно здійснив повторний підрахунок вартості поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару за доданими до справи накладними на поставку, і достовірно встановив, що доведена суду первинними документами сума поставки товару становить 1 405 350,70 грн.

Відповідач заперечуючи проти позову, твердить, що боржник у грошовому зобов'язанні не вважаться таким, що прострочив виконання зобов'язання, оскільки грошове зобов'язання з оплати за поставлений товар відповідно до умов Договору, в редакції Протоколу узгодження розбіжностей до Договору, виникає після надання позивачем рахунків згідно видаткових накладних.

Вказані заперечення судом відхиляються. Так, рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документу, визначеним Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки ним не фіксується господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а носить лише інформаційний характер. Форма рахунку-фактури не належить до типових форм, що затверджуються Держкомстатом. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає лише виставлення певної суми для оплати покупцю, а сам факт поставки має бути підтверджений видатковою накладною. Зазначена позиція викладена також в листах Мінфіну від 27.11.2006р. № 31-34000-20-23/25136, від 30.05.2011р. № 31-08410-07-27/13794.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції і є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Відповідно до частини 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Пунктом 3.3 Договору сторони передбачили, що оплата товару здійснюється не пізніше 50 днів з дати поставки.

Позивач визнає за відповідачем часткову оплату отриманого товару, на підтвердження чого позивачем та відповідачем подані копії банківських виписок за період вересень 2011р. - серпень 2013р., які підтверджують часткову оплату відповідачем грошових коштів. Суд самостійно здійснив повторний підрахунок перерахованих відповідачем на поточний рахунок позивача грошових коштів, і достовірно встановив, що доведена суду первинними документами сума сплачених відповідачем коштів за отриманий товар становить 734 400,00 грн.

Разом із тим, відповідно до ст. ст. 36, 43 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, судом на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, встановлено, що вартість поставленого позивачем але не оплаченого відповідачем станом на 31.10.2013р. товару становить 1 405 350,70 грн. - 734 400,00 грн. = 670 950,70 грн.

Крім того, відповідачем здійснено повернення товару на загальну суму 105 365,52 грн., про що свідчать залучені до матеріалів справи накладні на повернення:

від 01.04.2014р. №896 на суму 11 694,18 грн.,

від 02.04.2014р. №823 на суму 5 525,82 грн.,

від 03.04.2014р. №1877 на суму 36 540,54 грн.,

від 08.04.2014р. №955 на суму 2 477,58 грн.,

від 28.04.2014р. №1062 на суму 4 366,20 грн.,

від 06.05.2014р. №24719 на суму 44 761,20 грн. На підтвердження даного факту відповідачем подано суду копії накладних на повернення, оригінали яких були надані для огляду в судовому засіданні.

За таких обставин станом на день звернення позивача з позовом до суду вартість поставленого та неоплаченого товару складає 1 405 350,70 грн. - 734 400,00 грн. - 105 365,52 грн. = 565 585,18 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно повинно бути виконано у цей строк. Згідно Протоколу від 13.08.2010р. узгодження розбіжностей до Договору, пунктом 3.3 цього Договору сторони передбачили, що покупець здійснює оплату за поставлений товар не пізніше 50 днів з дати поставки.

З огляду на викладене, за поданими документами суд достовірно встановив, що товар було поставлено позивачем та прийнято відповідачем і строк оплати переданого товару є таким, що настав.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як н підставу своїх вимог і заперечень.

Суд неодноразово ухвалами від 28.05.2014р., від 22.07.2014р. зобов'язував відповідача подати суду документи, що підтверджують сплату відповідачем грошових коштів за видатковими накладними згідно Договору. Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за Договором та сплати коштів за поставлений товар не представив, доказів пред'явлення позивачу претензій та зауважень щодо кількості та якості товару або доказів повернення поставленого товару згідно спірних видаткових накладних в розмірі більшому, ніж доведено позивачем первинними документами, суду не надав, відповідно доводи позивача не спростував.

За таких обставин, проаналізувавши подані сторонами первинні документи, здійснивши повторний розрахунок заборгованості, суд встановив, що загальна заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становить 565 585,18 грн.

Разом із тим, після порушення провадження (26.05.2014р.) у справі відповідачем здійснено повернення товару ще на суму 15 738,42 грн., про що свідчить залучена до матеріалів справи накладна на повернення від 20.06.2014р. №25180 на суму 15 738,42 грн.

Відповідно до пункту 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу) в процесі розгляду справи, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилось неврегульованих питань.

Таким чином, відповідно до пункту 1-1 частини першої ст. 80 ГПК України, провадження у справі №911/1968/14 в частині повернутого після порушення провадження у справі товару на суму 15 738,42 грн. належить припинити, у зв'язку із відсутністю предмету спору.

Відповідно основна сума заборгованості за поставлений товар згідно вищевказаних спірних видаткових накладних станом на день розгляду справи становить 565 585,18 грн. - 15 738,42 грн. = 549 846,76 грн.

Таким чином, судом встановлено факт порушення відповідачем - ТОВ «Край-2» своїх зобов'язань за Договором щодо оплати поставленого позивачем товару на суму 549 846,76 грн., відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджується та підлягає задоволенню.

У зв'язку із наявністю вказаної простроченої заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, передбачену пунктом 3.8. Договору, в сумі 33 107,14 грн. за період з 27.04.2013р. по 30.04.2014р.

Відповідно до частини 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Пунктом 3.8 Договору (в редакції протоколу розбіжностей) сторони передбачили за прострочення оплати товару сплату пені в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно частини 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступені його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Згідно частини 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що за порушення грошових зобов'язань за цим Договором покупець сплачує продавцю пеню (штрафну неустойку) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період несплати зобов'язань, від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день порушення виконання. Пеня нараховується за весь період прострочення грошових зобов'язань.

Договірні правовідносини між сторонами щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який є спеціальним з питань регулювання відносин, щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування, щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

В зазначеному законі прямо вказано про те, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, а відповідно до абзацу другого частини 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний суд України (постанова Верховного суду України від 24.10.2011р. у справі №25/187).

За таких обставин позивачем в розрахунку пені правомірно застосовано ставку пені на рівні подвійної ставки НБУ, що діяла в період прострочення.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до частини 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Оскільки інший період нарахування пені в Договорі сторонами не встановлено, нарахування пені має розпочатися на 51 день від дати кожної накладної та закінчитись через шість місяців у відповідне число останнього місяця строку після кінцевого строку оплати.

За таких обставин позивач в розрахунку пені правомірно застосовує період прострочення шість місяців, і початок періоду прострочення рахує на 51 день з дати поставки.

Разом із тим, пунктом 1 частини 2 ст. 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до частини 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Представник відповідача в судовому засіданні 05.08.2014р. подав суду письмову заяву про застосування у справі позовної давності до вимог про стягнення пені.

Суд зазначає, що слід розрізняти строк нарахування пені і строк позовної давності. Строк нарахування пені в порядку ст. 232 ГК України є строком, протягом якого кредитор має право нарахувати боржнику пеню - від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і протягом шести місяців. Строк позовної давності відповідно до визначення ст. 256 ЦК України, - це строк, протягом якого кредитор може звернутися до суду з вимогою про стягнення пені. Отже, в даному випадку суд застосовує до відносин сторін щодо вимог про стягнення пені спеціальну позовну давність, яка обчислюється відповідно до пункту 5 ст. 261 ЦК України від кожної накладної (до ьтихнакладних, де цей строк підлягає застосуванню).

Крім того, у зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 9 335,05 грн. та збитки, завдані інфляційними процесами, в розмірі 20 516,29 грн. нараховані за період з 27.04.2013р. по 30.04.2014р.

Відповідно до положень частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Оскільки 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, то обмеження нарахування процентів річних та інфляційних терміном 6 місяців відповідно до ст. 232 ГК України не застосовується. На розрахунок процентів річних та інфляційних також не розповсюджується спеціальний строк позовної давності, передбачений пунктом 1 частини 2 ст. 258 ЦК України.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. За таких обставин, враховуючи:

- наявність у відповідача простроченого боргового зобов'язання перед позивачем;

-строк та порядок оплати товару встановлені Договором;

- відповідальність за порушення грошового зобов'язання, визначені пунктом 3.8. Договору та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та встановлені постановами правління НБУ "Про регулювання грошово-кредитного ринку" розміри облікової ставки НБУ;

- спосіб захисту майнового права передбачений статтею 625 ЦК України;

- встановлений судом належний строк оплати за видатковими накладними;

- письмову заяву відповідача про застосування спеціального строку позовної давності до розрахунку пені;

суд самостійно здійснив повторний розрахунок пені, інфляційний втрат та трьох процентів річних, та встановив, що з відповідача на користь позивача належить до стягнення пеня в сумі 28 396,14 грн., 3% річних в сумі 3 247,66 грн. та збитки, завдані інфляційними процесами, в розмірі 19 952,26 грн.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки позивача, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, законними та такими, що підлягають частковому задоволенню. Суд приймає рішення про стягнення з відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» на користь позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавит» 601 442,82 грн. заборгованості за Договором поставки від 01.05.2011р. №339, з яких: основний борг в розмірі 549 846,76 грн., пеня в сумі 28 396,14 грн., 3% річних в сумі 3 247,66 грн. та збитки, завдані інфляційними процесами, в розмірі 19 952,26 грн. В частині стягнення основного боргу в сумі 15 738,42 грн. суд на підставі пункту 1-1 частини першої ст. 80 ГПК України провадження у справі припиняє.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі, коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Передбачені нею наслідки можуть наставати в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Зазначеної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в пункті 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України". За таких обставин, відшкодування судового збору позивачу пропорційно сумі основного боргу 15738,42 грн., провадження по якій припинено, та пропорційно задоволеним вимогам, суд покладає на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись частиною 1 ст. 11, ст. ст. 16, 256, частиною 2 ст. 258, частинами 3, 4 ст. 267, частиною 1 ст. 509, ст. ст. 525, 526, частиною 1 ст. 530, частиною 1 ст. 546, ст. 549, частиною 2 ст. 614, частиною 2 ст. 625, ст. ст. 627, 712 Цивільного кодексу України, частиною 1 ст. 173, частиною 1 ст. 179, частиною 1 ст. 181, ст. 230, частинами 4, 6 ст. 231, частиною 6 ст. 232, частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. ст. 33, 49, 69, 75, пунктом 1-1 частини першої ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавит» до товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» (09000, Київська обл., м. Сквира, вул. Леніна, буд. 22, код ЄДРПОУ 35231874)

на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аквавит» (49083, м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, буд. 1, код ЄДРПОУ 36841030)

549 846,76 грн. (п'ятсот сорок дев'ять тисяч вісімсот сорок шість гривень сімдесят шість копійок) основного боргу,

28 396,14 грн. (двадцять вісім тисяч триста дев'яносто шість гривень чотирнадцять копійок) пені,

3 247,66 грн. (три тисячі двісті сорок сім гривень шістдесят шість копійок) 3% річних,

19 952,26 грн. (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дві гривні двадцять шість копійок) збитків, завданих інфляційними процесами,

12 343,63 грн. (дванадцять тисяч триста сорок три гривні шістдесят три копійки) судового збору.

3. Провадження у справі №911/1968/14 в частині стягнення основного боргу в розмірі 15 738,42 грн. припинити.

4. В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Суддя Конюх О.В.

Повний текст рішення підписано 21.08.2014р.