Ухвала суду № 40206806, 06.08.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2014 року Справа № 9104/130031/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Большакової О.О., Гудима Л.Я.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області ДПС на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У червні 2012 року позивач ТзОВ «Торговий дім «Аванта» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Луцької ОДПІ Волинської області ДПС (на даний час Луцька ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області), в якому просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача : № 0003942301 від 21.05.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 551978 грн., в тому числі 551978 грн. за основним платежем і 0 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; та № 0004272301 від 21.05.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 479982 грн., в тому числі 479981 грн. за основним платежем і 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20.06.2012 року позов задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 21.05.2012 р. № 0004272301 та № 0003942301.

З цією постановою суду не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята без всебічного, повного, об'єктивного розгляду всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржені ППР від 21.05.2012 року були винесені на підставі Акту № 981/22-1/35495114 від 28.04.2012 року проведеної відповідачем позапланову виїзну перевірку позивача з питань, що становлять предмет заперечення № 255 від 23.03.2012 року до акту позапланової виїзної перевірки № 137/22-1/35495114 від 16.03.2012 року з питань здійснення фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТзОВ «Алтваінвест» за травень 2011 року. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки про те, що позивачем порушено : ч.1 ст.203, ст.ст. 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; п.п. 134.1.1 п.134 ст.134, п.135.1, п.135.2 ст.135, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України - відсутність об'єктів оподаткування при придбанні товарів у травні 2011 року від ТзОВ «Алтваінвест», в результаті чого занижено податок на прибуток за 2 квартал 2011 року на суму 551978 грн.; ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість по взаємовідносинах із ТзОВ «Алтваінвест» на суму 479981 грн. за травень 2011 року. Вказує апелянт, що позивачем протягом розглядуваного періоду неправомірно включено до складу валових витрат вартість придбаного у ТзОВ «Алтваінвест» товару напівфабрикат із шкір Вет-блу ВРХ в кількості 20180 кг. за договором поставки № 23-05А від 23.05.2011 року, а до податкового кредиту неправомірно включено суми ПДВ за цим договором. На думку апелянта такі договірні відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків, не підтверджуються первинними документами, вказані договірні відносини фактично не відбувались.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 20.06.2012 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період із 06.03.2012 року по 13.03.2012 року відповідачем Луцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку позивача ТзОВ «Торговий дім «Аванта» з питань здійснення фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТзОВ «Алтваінвест» за травень 2011 року. За наслідками перевірки складено Акт № 137/22-1/35495114 від 16.03.2012 року. У висновках акту перевірки зазначено, що товариством порушено вимоги : ч.1 ст.203, ст.ст. 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (договір поставки № 23-05А від 23.05.2011 року між ТзОВ «Алтваінвест» та ТзОВ «ТД «Аванта»); п.п. 134.1.1 п.134 ст.134, п.135.1, п.135.2 ст.135, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України - відсутність об'єктів оподаткування при придбанні товарів у травні 2011 року від ТзОВ «Алтваінвест», в результаті чого занижено податок на прибуток за 2 квартал 2011 року на суму 551978 грн.; ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість по взаємовідносинах із ТзОВ «Алтваінвест» на суму 479981 грн. за травень 2011 року (а.с. 69-78).

В період із 02.04.2012 року по 23.04.2012 року відповідачем Луцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку позивача ТзОВ «Торговий дім «Аванта» з питань, що становлять предмет заперечення № 255 від 23.03.2012 року до акту позапланової виїзної перевірки № 137/22-1/35495114 від 16.03.2012 року. За наслідками перевірки складено Акт № 981/22-1/35495114 від 28.04.2012 року. Висновки цього Акту перевірки від 28.04.2012 року аналогічні висновкам Акту перевірки від 16.03.2012 року (а.с. 15-33).

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 28.04.2012 року відповідачем винесено 21.05.2012 р. відносно позивача податкові повідомлення-рішення : № 0003942301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 551978 грн., в тому числі 551978 грн. за основним платежем і 0 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; та № 0004272301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 479982 грн., в тому числі 479981 грн. за основним платежем і 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 13, 14).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про нереальний, безтоварний і нікчемний характер правочину укладеного між ТзОВ «ТД «Аванта» і ТзОВ «Алтваінвест» та щодо протиправності винесених податкових повідомлень-рішень від 21.05.2012 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до п. 138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.138.4 ст.138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст.9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 28.04.2012 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що товариством протягом перевіреного періоду безпідставно завищено валові витрати за господарським договором № 23-05А від 23.05.2011 року між позивачем і ТзОВ «Алтваінвест» щодо поставки товару напівфабрикат із шкір Вет-блу ВРХ в кількості 20180 кг. та безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за цим договором. На думку податкового органу встановлені факти відображення позивачем операцій з придбання вказаного товару не мали реального характеру і фактично не відбувались. Відповідач також вказував на нікчемність правочину, укладеного між вказаними контрагентами, оскільки ТзОВ «Алтваінвест» фактично не здійснювало господарської діяльності.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень Луцької ОДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваним господарським договором і об'єктивність інформації в первинних документах за цим договором підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, обоє контрагентів, тобто позивач ТзОВ «ТД «Аванта» і ТзОВ «Алтваінвест» на час укладення господарського договору і його виконання були діючим суб'єктами господарювання.

Здійснення позивачем господарських операцій щодо придбання товару в ТзОВ «Алтваінвест» і використання у господарській діяльності підтверджується : - договором поставки товару № 23-05/11А від 23.05.2011 року; - видатковою накладною і податковою накладною від 31.05.2011 року; - платіжними дорученнями від 29.09.2011 року та від 17.01.2012 року; - договором зберігання товару № 31/05/2011 від 31.05.2011 року та додатком № 1 до цього договору; - Актом приймання-передачі майна на зберігання від 31.05.2011 року; - Актом повернення майна від 09.06.2011 року; - Актом № ОУ-0000006 від 29.07.2011 року здачі-приймання робіт (надання послуг) за договором зберігання майна; - податковою накладною від 29.07.2011 року за договором зберігання майна; - договором комісії № 001/2011 від 23.05.2011 року із ТОВ «Західресурс» щодо продажу товару шкір Вет-блу ВРХ за межі митної території України; - Актом приймання-передачі товару № 01/2011 від 09.06.2011 року та іншими матеріалами щодо поставки придбаного товару за межі території України; - розрахунком фінансового результату ТзОВ «ТД «Аванта» від реалізації придбаного у травні 2011 року в ТзОВ «Алтваінвест» товару напівфабрикат шкір Вет-блу ВРХ (а.с. 34-55, 106).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач виконав усі передбачені законом обов'язки та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та понесених витрат. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, а також включення до складу витрат вартості придбаного товару, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що Довідкою № 9186/23-2/35495114 від 17.11.2011 року про результати перевірки ТзОВ «ТД «Аванта» за травень 2011 року та Довідкою № 3746/22-6/26997677 від 05.06.2012 року про результати перевірки ТзОВ «Алтваінвест» за травень 2011 року підтверджується факт реальності господарських взаємовідносин між цими суб'єктами господарської діяльності, їх вид, обсяг, розрахунки та правомірність відображення в податковому обліку (а.с. 90-100, 101-105).

Щодо покликань відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТзОВ «Алтваінвест», то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядуваний господарський договір на момент його укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечив вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду від 20.06.2012 р. винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області ДПС - залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Аванта» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: О.О. Большакова

Л.Я. Гудим

Повний текст постанови виготовлено та підписано 11.08.2014 року.