Ухвала суду № 40203610, 13.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2014 року м. Київ К/800/2985/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Сірош М.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Вінницька ОДПІ)

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013

у справі № 802/1892/13-а

за позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1)

до Вінницької ОДПІ

та головного державного податкового ревізора-інспектора, радника податкової служби 3 рангу відділу податкового контролю фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Вінницької ОДПІ Мартинової Олени Леонідівни

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання дій неправомірними.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.04.2013 № 0007961702 і від 08.04.2013 № 0007931702 та про визнання неправомірними дій відповідачів.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.10.2013 у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції з посиланням на пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК) виходив з того, що неподання платником посадовим особам контролюючого органу під час податкової перевірки первинних документів на підтвердження правильності формування даних податкового обліку обумовлює правомірність оспорюваних нарахувань.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; оспорювані акти індивідуальної дії визнано протиправними та скасовано; у решті позову відмовлено. Зазначену постанову мотивовано, зокрема, тим, що під час розгляду цієї справи СПД ОСОБА_1 підтвердив сформовані витрати та податковий кредит необхідними первинними документами.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду нормам чинного податкового законодавства та дійсним обставинам справи, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та прийняти рішення, яким у позові СПД ОСОБА_1 відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Вінницькою ОДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2011, оформлену актом від 21.03.2013 № 990/1721/НОМЕР_3.

У цьому акті податковою інспекцією зазначено про неподання позивачем первинних документів на підтвердження правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні оподатковуваного доходу платника. Наведена обставина слугувала підставою для висновку Вінницької ОДПІ про завищення СПД ОСОБА_1 витрат у 4 кварталі 2010 року на суму 101 462,25 грн. та у 2011 році - на суму 6 990 021 грн., у зв'язку з чим позивачеві було визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 1 099 590,04 грн. (у тому числі 882 715,90 грн. за основним платежем та 216 874,14 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 08.04.2013 № 0007931702.

Відсутність у СПД ОСОБА_1 на час проведення перевірки податкових накладних на підтвердження правомірності формування податкового кредиту з ПДВ у сумі 684 772 грн. було покладено Вінницькою ОДПІ в основу донарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 855 340 грн. (у тому числі 684 272 грн. за основним платежем та 171 068 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 08.04.2013 № 0007961702.

Суди також зазначили, що у ході розгляду цієї справи позивачем було подано необхідні первинні документи на підтвердження формування ним витрат та податкового кредиту у відповідних сумах (податкові накладні, видаткові накладні, договори, рахунки).

Однак суди попередніх інстанцій дійшли різних висновків щодо підтверджувального правового значення перелічених первинних документів на стадії судового розгляду справи. Так, суд першої інстанції зазначив, що первинні документи, які були відсутні на момент проведення податкової перевірки, не можуть слугувати доказом протиправності оспорюваних податкових повідомлень-рішень у суді, тоді як висновок апеляційного суду про обґрунтованість позовних вимог мотивований посиланням саме на первинні документи, подані позивачем під час судового розгляду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом нормативні положення містяться й у статті 198 ПК, що регулює порядок формування податкового кредиту з 01.01.2011.

Так, відповідно до пункту 198.3 цієї статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, наведеними приписами податкового закону передбачено обов'язковість наявності у платника податкових накладних, які підтверджують правомірність віднесення певних сум до податкового кредиту, на момент проведення податкової перевірки. Тому у разі відсутності податкових накладних на момент здійснення перевірки податковим органом, судом не може прийматися до уваги надання їх при розгляді справи в суді. Якщо після проведення перевірки платник податку одержує, виявляє податкові накладні, то він вправі сформувати податковий кредит з урахуванням таких податкових накладних в наступному податковому періоді у межах 365 календарних днів з дня виписки податкової накладної, як це передбачено в абзаці третьому пункту 198.6 статті 198 ПК.

Наведене з огляду на установлений судами факт неподання СПД ОСОБА_1 податкових накладних Вінницькій ОДПІ на час проведення податкової перевірки обумовлює законність донарахування позивачеві оспорюваної суми грошового зобов'язання з ПДВ.

У той же час по епізоду щодо правомірності формування позивачем витрат у податковому обліку Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками апеляційного суду по суті спору.

Так, стаття 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» в частині визначення витрат платника містить відсилочну норму на Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств», абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 якого заборонено включати до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом пункту 177.4 статті 177 ПК до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу. Аналіз пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 статті 138 ПК свідчить на користь висновку про те, що витрати позивача на придбання товарів належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, а відтак умовами їх врахування при зменшенні оподатковуваного доходу платника є: факт понесення цих витрат у процесі реальної господарської діяльності платника, документальна підтвердженість цих витрат, а також декларування доходу, отриманого як результат понесення цих витрат.

Втім наведені норми податкового законодавства, що регулюють порядок формування витрат у податковому обліку платника, не обмежують період подання платником необхідних первинних документів щодо відповідності сформованих ним витрат критерію їх документальної підтвердженості лише часом проведення податкової перевірки.

Не дає підстави для такого висновку і пункт 44.6 статті 44 ПК, відповідно до якого у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Адже наведена норма Кодексу лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

За таких обставин з огляду на подання позивачем первинних документів на підтвердження факту понесення витрат в оспорюваній сумі та отримання доходу як результат понесення цих витрат апеляційний суд цілком об'єктивно визнав незаконним донарахування СПД ОСОБА_1 оспорюваної суми з податку на доходи фізичних осіб.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду у відповідній частині.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області задовольнити частково.

2. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 у справі № 802/1892/13-а змінити в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.04.2013 № 0007961702.

У цій частині залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29.10.2013 у справі № 802/1892/13-а.

3. В решті постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 у справі № 802/1892/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак М.В. Сірош