Постанова № 40198691, 18.08.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2014 р. Справа № 920/811/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Плужник О.В. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Парасочкін Ю.П.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе", м. Суми (вх. №1987С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 17.06.14 року у справі № 920/811/14

за позовом Приватного АТ "Електроград", м. Кривий Ріг

до ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе", м. Суми

про стягнення 447 608,53 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ПАТ "Електроград" звернувся до господарського суду Сумської області із позовною заявою згідно якої просив суд стягнути з відповідача - ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" на свою користь 447608 грн. 53 коп. заборгованості, з яких: 403524 грн. 18 коп. основного боргу, відповідно до укладеного між сторонами договору купівлі-продажу продукції № 8-4/09 від 24.06.2009 р., 26 126 грн. 20 коп. пені, 13057 грн. 22 коп. інфляційних втрат, 4900 грн. 93 коп. 3% річних, а також відшкодувати за рахунок відповідача витрати зі сплати судового збору.

Позивачем надано заяву, згідно якої він зменшив розмір пені з 26126,20 грн. до 23816,02 грн. та розмір інфляційних втрат з 13057,22 грн. до 12343,72 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 17.06.2014 року по справі №920/811/14 (суддя Джека Ю.А.) позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" на користь ПАТ "Електроград" 403524,18 грн. заборгованості, 23816,02 грн. пені, 12343,71 грн. індексу інфляції, 4900,93 грн. 3% річних, 8891,70 грн. судового збору.

Відповідач не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на прийняття оскаржуваного рішення без належного дослідження матеріалів справи, вивчення правової природи відносин, що фактично склалися між сторонами, та як наслідок, з порушенням норм матеріального права.

Просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 17.06.2014 року по справі №920/811/14 в частині стягнення 23816,02 грн. пені і 4900,93 грн. 3% річних, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині. Судові витрати покласти на позивача.

Як зазначає апелянт у своїй скарзі, звертаючись із позовом до суду Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу № 8-4/09 від 24.06.2009 року, за яким відбулися поставки продукції у відповідності до специфікацій № 56-60.

В свою чергу, за вимогою ч. 4 ст. 265 Господарського кодексу України, Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс".

За умовами договору, з урахуванням змін внесених додатковою угодою № 4 від 05.09.2011 року, постачання продукції відбувається на умовах DDР м. Суми (склад Покупця).

Вказаний термін є комерційним терміном Міжнародної торгової палати, що тлумачиться у відповідності до правил Інкотермс в редакції 2000 року, як DELIVERED DUTV PAID (... named рlасе оf destination) - ПОСТАВКА ЗІ СПЛАТОЮ МИТА (... назва місця призначення). З урахуванням вимог терміну DDР та умов договору, належним та допустимим доказом, що підтверджує час здійснення поставки є товарно-транспортна накладна, в якій зазначається дата прибуття транспортного засобу в м. Суми. При цьому, зміст п. 2.4. Договору надає можливість стверджувати, що всі супровідні документи оформлює Постачальник (ПрАТ "Електроград"), а отже вказані документи, у тому числі видаткові накладні готуються до моменту здійснення поставки.

Як зазначає апелянт матеріали справи не містять товарно-транспортних накладних, що підтверджують момент здійснення поставки - день прибуття транспортного засобу.

Таким чином на думку апелянта, суд припустився помилки, вважаючи, що поставки відбулася в дати, що зазначені в видаткових накладних, доданих позивачем до позову, оскільки вказані дати є датами оформлення накладних, і не фіксують дат здійснення поставки.

Отже, судом на думку апелянта не достатньо приділено уваги доказам, які підтверджують дати здійснення поставок за специфікаціями №№56-60, тому висновок суду про обґрунтованість розрахунку пені та 3% річних не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Позивач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач свого представника в засідання судової колегії не направив. Представником відповідача надано клопотання про відкладення справи з урахуванням режиму роботи Департаменту правового забезпечення відповідача, посилаючись на наказ №4784/ОК від 02.07.2014, котрим встановлено 4-денний робочий тиждень для працівників Департаменту правового забезпечення.

Представник позивача проти заявленого клопотання заперечує та вважає, що дане клопотання заявлено для навмисного затягування розгляду справи, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст. 22 ГПК України.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Судова колегія розглянула клопотання представника позивача і враховуючи на те, що відповідач був своєчасно повідомлений про час і місце розгляду справи, а неявка представника відповідача у засідання не є обставиною, що позбавляє судову колегію розглянути подану скаргу, оскільки відповідач, як юридична особа мав змогу та повинен був направити у засідання свого представника для надання пояснень щодо заявленої скарги. Суд не зобов'язаний корегувати свою роботу та розгляд справ з урахуванням роботи представників сторін.

Відповідач передбаченими ст. 22 ГПК України правами не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував. За таких обставин та враховуючи встановлений ст. 102 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає, що клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Судова колегія, в межах вимог передбачених ст. 101 ГПК України, повторно розглянувши справу та перевіривши повноту, законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем 24.06.2009 р. був укладений договір купівлі-продажу продукції №8-4/09, за умовами п. 1.1 якого постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність відповідачу (покупцю), а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити продукцію, кількості і якісні показники якої викладені у Специфікаціях. Додатково між позивачем та відповідачем укладено Специфікації на поставку продукції, зокрема № 56 від 04 листопада 2013 р. на суму 1233823,80 грн., № 57 від 19 листопада 2013 р. на суму 35424,96 грн., № 58 від 22 листопада 2013 р. на суму 25933,79 грн., № 59 від 11 грудня 2013 р. на суму 3208,92 грн., № 60 від 13 грудня 2013 р. на суму 3906,36 грн.

Відповідно до п. 3.2 договору (зі змінами внесеними додатковою угодою № 4 від 05.09.2011р.) Покупець, ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе", здійснює оплату на банківський рахунок Постачальника 100% загальної вартості товару, вказаного у рахунку, в наступному порядку: 60% загальної вартості товару, указаного в рахунку протягом 10 днів з моменту отримання від Постачальника рахунку (копії) на товар, що поставляється, 40% загальної вартості товару, указаного в рахунку, протягом 10 днів з моменту поставки товару.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач надав відповідачу рахунки на оплату, зокрема № 747 від 04 листопада 2013 р. на суму 1 233 823, 80 грн., № 788 від 19 листопада 2013 р. на 35 424, 96 грн., № 794 від 22 листопада 2013 р. на 25 933, 79 грн., № 833 від 11 грудня 2013р. на 3 208, 92 грн., № 836 від 13 грудня 2013 р. на 426, 72 грн., № 842 від 17 грудня 2013р. на 3 479,64 грн., які попередньо направлено електронною поштою, а оригінали із видатковими документами у момент поставки продукції.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що свої виконав зобов'язання по поставці товару, якість якого відповідає державним стандартам і технічним умовам, що діють в Україні і підтверджується сертифікатом якості, в асортименті і кількості, закріпленими сторонами в специфікаціях до Договору.

Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано жодних доказів, що отриманий ним товар не відповідає якості та кількості згідно укладеному договору, а також того, що позивачем не надано відповідних документів на товар, а також доказів витребовування у позивача супровідних на товар документів, якщо вони не були надані.

Саме відповідач отримання товару не заперечує.

Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи, позивачем умови договору були виконані у повному обсязі, зокрема поставка продукції здійснена за видатковими накладними №1029, №1030 від 27 листопада 2013 р., № 1053 від 03 грудня 2013 р., № 1071, № 1072, № 1078, № 1079 від 05 грудня 2013 р., № 1080, № 1081, № 1082 від 09 грудня 2013 р., № 1119, № 1120, № 1121 від 26 грудня 2013 р., а повноважний представник відповідача по довіреностям № 33372 від 26 листопада 2013 р., № 33524 від 09 грудня 2013 р., № 33674 від 24 грудня 2013 р. отримав поставлений товар, про що свідчать підписані вищевказані видаткові накладні. Тому, посилання відповідача на те, що зазначені документи не фіксують дат здійснення поставки є безпідставним.

Відповідно до п.1 ст. 692 ЦК України - Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем зобов'язання щодо здійснення передплати, відповідно до ч. 1 п. 3.2. Договору виконані частково, зокрема сплачено 753 839, 86 грн. 11 листопада 2013 р. по рахунку № 747 від 04 листопада 2013 р. (Специфікація № 56), 10 373, 52 грн. 28 листопада 2013 р. по рахунку № 788 від 19 листопада 2013 р. (Специфікація № 57), 15 560, 27 грн. 28 листопада 2013 р. по рахунку № 794 від 22 листопада 2013 р. (Специфікація № 58). Передплата по рахункам № 833 від 11 грудня, № 836 від 13 грудня, № 842 від 17 грудня 2013 р. (Специфікації № 59, 60) не була здійснена, поставка здійснювалася без оплати на підставі листа відповідача № 8-4/8311 від 26 грудня 2013 р., згідно якого відповідач зобов'язався здійснити оплату до 31 грудня 2013 р.

Решту оплати, згідно вимог ч. 2 п. 3.2. Договору, відповідач здійснив частково лише 12 лютого 2014 р. у розмірі 119000 грн. за рахунком № 747 від 04 листопада 2013 р. (Специфікація № 56).

Як правомірно зазначив суд першої інстанції в своєму рішенні, відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору. Не виконуючи належним чином свої зобов'язання, відповідач порушив вимоги ст. 526 ЦК України - допустив прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до положень чинного законодавства, а саме: ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, згідно із якою господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Однак, в порушення вказаних вимог законодавства, договірні зобов'язання ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" не виконало, оскільки станом на 08 травня 2014 р. відповідач не погасив заборгованість перед позивачем за поставлений товар у розмірі 403 524, 18 грн.

Враховуючи зазначені обставини, зокрема те, що відповідачем не подано належних доказів погашення заборгованості, позовні вимоги в частині стягнення 403524,18 грн. заборгованості суд першої інстанції правомірно визнав обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню на підставі ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 6.3 Договору, в силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд першої інстанції також правомірно зазначив у своєму рішенні, що відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002 р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно розрахунку відповідачеві нарахована пеня в сумі 26 126 грн. 20 коп.

Проте, в судовому засіданні позивач надав заяву, згідно якої зменшує розмір пені з 26 126,20 грн. до 23 816,02 грн., погодившись з контррозрахунком відповідача.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, пеня нарахована в межах визначеного ст. 232 Господарського кодексу України строку, відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 23816,02 грн. також є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 549-552 Цивільного Кодексу України, ст. 232 Господарського Кодексу України.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по вищевказаному договору позивач просить стягнути з відповідача 13057 грн. 22 коп. інфляційних витрат та 4900 грн. 93 коп. 3% річних.

Враховуючи надану представником позивача заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат з 13057,22 грн. до 12343,72 грн. суд першої інстанції правомірно прийняв її до розгляду та визнав обґрунтованим стягнення інфляційних втрат у зазначеному розмірі.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Згідно з поданим та перевіреним судом розрахунком 3% річних складають 4 900 грн. 93 коп.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати за поставлений товар, а також те, що право позивача щодо стягнення інфляційних втрат 3% річних передбачене ст. 625 Цивільного кодексу України, господарський суд першої інстанції правомірно визнав обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 12343 грн. 72 коп. інфляційних втрат та 4 900 грн. 93 коп. 3% річних.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Сумської області від 17.06.14 року у справі № 920/811/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та діючого законодавства, без порушень норм матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Таким чином, керуючись ст.ст. 241, 526, 527, 530, 549-552, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 179, 193, 230, 232 Господарського суду України, ст.ст. 33, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Сумської області від 17.06.14 року у справі № 920/811/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 18.08.14

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Плужник О.В.

Суддя Істоміна О.А.