Ухвала суду № 40195523, 12.08.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7907/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

12 серпня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Чаку Є.В.

Аліменко В.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 березня 2014 року № 0010581701, № 0010631701 та № 0010651701, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2014 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, фізична особа ОСОБА_3 зареєстрований як підприємець Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 02 червня 2004 року. На податковому обліку в органах державної податкової служби перебуває з 07 червня 2004 року. Згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість НОМЕР_1 від 21 лютого 2009 року позивач є платником податку на додану вартість.

Посадовими особами ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві згідно статті 77 Податкового кодексу України проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 03 березня 2014 року № 659/26-52-17-01/НОМЕР_2, яким встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства, зокрема, п. 167.1 статті 167, п. 177.2 статті 177, п. 178.3 статті 178 р. IV Податкового кодексу України в частині заниження оподаткованого (чистого) доходу у періоді з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року на суму 125 795,00 грн., не перерахування за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року до бюджету податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 19 075,23 грн., у зв'язку з чим відповідачем прийнято ППР № 0010631701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на суму 28 612,85 грн. (за основним платежем - 19 075,23 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 9 537,62 грн.), та про порушення позивачем п. 2.6 p. 2 Постанови правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320 «Про затвердження Положення про внесення касових операцій у національній валюті в Україні», в частині не оприбуткування коштів від отримання валового доходу отримання у готівковій формі за період, що перевірявся, у загальній сумі 38 995,70 грн., в т.ч. за 2012 рік - 10 045,80 грн., за 2013 рік - 28 949,90 грн., у зв'язку з чим відповідачем прийнято ППР № 0010651701, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 194 978,50 грн. (38 995,70 грн. х 5). Крім того, відповідачем прийнято ППР № 0010581701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 37 738,50 грн. (за основним платежем - 25 159,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 579,50 грн.).

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ "Нельсон Інтерхолд".

В ході перевірки податковий орган дійшов висновку, що задекларований позивачем податковий кредит, сформований за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ "Нельсон Інтерхолд" в розмірі 25 159,00 грн., повинен бути зменшений до 0 грн., в т.ч. за червень - липень, листопад 2012 року. Таких висновків податковий орган дійшов, використавши акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Нельсон Інтерхолд" ДПІ у Солом'янському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві від 13 грудня 2012 року № 1342/22-317/37514437, згідно яких ТОВ "Нельсон Інтерхолд" має ознаки фіктивності, а саме: відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

Однак, колегія суддів зазначає, що відповідачем зроблені висновки про нереальність право чинів позивача та його контрагента без будь-якого дослідження первинних фінансово-бухгалтерських документів товариства, а сформовані лише на аналітичній податковій інформації з наданих актів, а тому до уваги не приймаються.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, господарські операції між позивачем та ТОВ "Нельсон Інтерхолд" базувалися на бездоговірній основі.

Суми податку на додану вартість, сплачені позивачем по взаємовідносинах з зазначеним контрагентом, були включені ним до сум податкового кредиту за відповідні звітні періоди.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в межах власної господарської діяльності придбав у ТОВ "Нельсон Інтерхолд" товар на загальну суму 93 955, 20 грн., що підтверджується видатковою накладною № 57, видатковою накладною №, видатковою накладною № 75, платіжним дорученням № 319, платіжним дорученням № 328 та платіжним дорученням № 414. При цьому, подальша реалізація отриманого позивачем від ТОВ "Нельсон Інтерхолд" товару іншим контрагентам підтверджується належними доказами, наявними у справі видатковими та податковими накладними, довіреностями.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентом, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Отже позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції які були здійсненні між позивачем та його контрагентом.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договору між позивачем та його контрагентом, останній був зареєстрований як платник податку на додану вартість та мав свідоцтво платника податків на додану вартість у встановленому законом порядку.

Також необхідно зазначити, що невиконання контрагентом зобов'язання по сплаті податку до бюджету не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість.

Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

В ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Нельсон Інтерхолд", а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання спірних правочинів не уповноваженими на те особами.

Судом на момент прийняття рішення у справі не встановлено наявність постановлених у судовому порядку обвинувальних вироків стосовно посадових осіб контрагентів за фактом фіктивного підприємництва.

Що стосується включення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ за листопад 2012 року суми у розмірі 9 500,00 грн. з придбання легкового автомобіля "Шевроле Авео".

Згідно статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Як свідчать обставини справи, між ПАТ "Кредитпромбанк" (Продавець) та ФОП ОСОБА_3 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу від 09 листопада 2012 року № 1 стосовно придбання позивачем легкового автомобіля "Шевроле Авео".

Кошти за придбаний автомобіль «Шевроле Авео», в т.ч. і податок на додану вартість, сплачувались з рахунку позивача, умови договору купівлі-продажу від 09 листопада 2012 року № 1 між сторонами виконано повністю, право власності на автомобіль перейшло до Покупця.

Порядок державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, не передбачає проведення реєстрації органами внутрішніх справ транспортного засобу на приватного підприємця або фізичну особу-підприємця, а лише на фізичних та юридичних осіб.

Пунктом 6 Постанови КМУ № 1388 передбачено, що транспортні засоби, які належать фізичним особам - підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Отже, у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу органи внутрішніх справ зазначають лише ПІБ власника - без окремих позначок про його статус як фізичної особи - підприємця.

З наведеного вбачається, що право власності на придбаний ФОП ОСОБА_3 автомобіль правомірно було зареєстровано на ОСОБА_3 як фізичну особу.

Колегія суддів погоджується з судом першої першої інстанції - з огляду на те, що позивач перебуває на загальній системі оподаткування та є платником податку на додану вартість, ФОП ОСОБА_3 згідно п. 198.3 статті 198 ПК України мав право на нарахування податкового кредиту в сумі податку на додану вартість, сплаченого при укладанні договору купівлі-продажу автомобіля «Шевроле Авео».

Щодо ППР № 0010631701 колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснював господарську діяльність у сфері оптової торгівлі автомобільними деталями та приладдям, а тому витрати на придбання автомобіля «Шевроле Авео» були витратами, які безпосередньо використовувалися у підприємницькій діяльності позивача та були витратами такої підприємницької діяльності, оскільки на зазначеному автомобілі здійснювалося безпосереднє транспортування та доставка автомобільних запчастин, продаж яких здійснював позивач.

Судом встановлено, що під час формування валових витрат у 2012 - 2013 роках в частині витрат на придбання автомобіля «Шевроле Авео» у позивача були в наявності всі підтверджуючі документи, а саме: видаткова накладна, банківська виписка та рахунки-фактури, які є підтвердженням придбання рухомого майна, безпосередньо пов'язаного з господарською діяльністю позивача.

Дані документи є документами, що підтверджують валові витрати позивача та є підставою для відображення витрат у складі валових з податку на прибуток.

Враховуючи наведене, висновки відповідача про порушення позивачем п. 167.1 статті 167, п. 177.2 статті 177, п. 178.3 статті 178 ПК України в частині заниження оподаткованого (чистого) доходу у періоді з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року на суму 125 795,00 грн., в результаті чого не перераховано за вказаний період до бюджету податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в сумі 19 075,23 грн., є протиправними, а відтак ППР № 0010631701 підлягає скасуванню.

Щодо ППР № 0010651701 колегія зазначає наступне.

Порядок оформлення розрахункових документів при проведенні розрахункових операцій за готівку в сфері торгівлі визначений Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР.

Згідно статті 3 зазначеного Закону суб'єкти господарювання повинні застосовувати РРО під час здійснення розрахункових операцій в готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Разом з тим, п. 2 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при виконанні усіх банківських операцій (крім операцій з купівлі-продажу іноземної валюти).

ФОП ОСОБА_3, як суб'єкт підприємницької діяльності, має відкриті розрахункові рахунки в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», тому сфера дії Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» не поширюється на позивача.

Проведення розрахунків фізичними особами - підприємцями через установи банків, шляхом перерахування певної суми коштів з рахунків таких суб'єктів господарювання на рахунки отримувачів коштів, є безготівковою формою розрахунків та не потребують використання РРО.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ППР № 0010651701 є незаконним та підлягає скасуванню.

Враховуючи зазначене, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Аліменко В.О.