Ухвала суду № 40190128, 29.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2014 р. м. Київ К/800/62456/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Ланченко Л.В., Островича С.Е.,

при секретарі: Сватко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів України у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року

по справі №2а-4294/12/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КСЛ» (надалі – ТОВ «КСЛ»)

до Рокитнянської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (надалі – Рокитнянська МДПІ Київської області ДПС)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У вересні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, поставлено питання про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень: №000009231 від 14.03.2012 року за основним платежем на суму 167565,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 41891,00грн.; №0000302301 від 11.06.2012 року за основним платежем на суму 1047346,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 205850,00грн.; №0000272301 від 11.06.2012 року в частині на суму 1305309,80грн., у тому числі за основним платежем на суму 1087758,20грн. та за штрафними санкціями в сумі 217551,60грн.; №000112301 від 14.03.2012 року на загальну суму 1109758,00грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року, позовні вимоги задоволено.

Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №000009231 від 14.03.2012 року в повному обсязі на загальну суму 209456,00грн., у тому числі за основним платежем на суму 167565,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 41891,00грн., видане Рокитнянською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №000112301 від 14.03.2012 року в повному обсязі на загальну суму 1109758,00грн., видане Рокитнянською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0000272301 від 11.06.2012 року в частині на суму 1305309,80грн., у тому числі за основним платежем на суму 1087758,20грн. та за штрафними санкціями в сумі 217551,60грн., видане Рокитнянською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0000302301 від 11.06.2012 року в частині на суму 1253196,00грн., у тому числі за основним платежем на суму 1047346,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 205850,00грн., видане Рокитнянською міжрайонною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Білоцерківська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів України у Київській області звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове – про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «КСЛ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2011 року, про що складено акт №4/230-33801194 від 20.02.2012 року.

За наслідками проведеної перевірки, на думку податкового органу, було встановлено порушення позивачем, зокрема:

- абз.б п.п.1.20.9 п.1.20 ст.1, п.3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого підприємством занижено валові доходи всього на суму 3540726,00 грн.;

- п.1 розділу XIX «Прикінцеві положення», п.8 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, чим занижено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за 2-й, 3-й квартали 2011 року на 1669240,00грн.;

- абз.1 п.п. 8.1.2, п.8.1. ст.8, абз.1 п.п.8.2.1 п.8.2 ст.8, п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8, п.3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого підприємством завищено скориговані валові витрати на 168772,00грн. в декларації з податку на прибуток за 4-й квартал 2009 року;

- абз.1 п.п.8.1.2 п.8.1. ст.8, абз.1 п.п.8.2.1 п.8.2 ст.8, п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8, п.3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого підприємством завищено розмір амортизаційних відрахувань на суму 5520,00грн. чим занижено нарахування та сплату податку на прибуток всього на суму 1042199,00грн., та зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток підприємства за 1-й квартал 2010 року на суму 34845,00грн., за 2-й квартал 2011 року - на суму 202040,00грн., за 2-й, 3-й квартали 2011 року - на суму 907718,00грн.;

- п.1.2, п.1.18 ст.1, п.2.1 ст.2, п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п.п.14.1.36, п.п.14.1.27, п.п.14.1.3, п.п.14.1.97 п.14.1, ст.14, п.180.1 ст.180, п.185.1, ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження нарахування податку на додану вартість всього на суму 1298133,00грн.

На підставі акта перевірки та апеляційного узгодження Рокитнянською МДПІ були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- №0000092301 від 14.03.2012 року, яким позивачу зменшено розмір бюджетного відшкодування на суму 167565,00грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 41891,00грн.;

- №0000302301 від 11.06.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 1048726,00грн. та застосовані штрафні санкції у сумі 206195,00грн.;

- №0000272301 від 11.06.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 1130568,000грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 227737,00грн.;

- №000112301 від 14.03.2012 року, яким позивачу зменшено суму від’ємного значення по податку на прибуток у розмірі 1109758,00грн.

Слід зазначити, що податкові повідомлення-рішення: №0000272301 від 11.06.2012 року, оскаржується позивачем частково на загальну суму 1305309,80грн, в тому числі з донарахування податку – 1087758,20грн., штрафні санкції-217551,60грн. та №0000302301 від 11.06.2012 року, також, оскаржується позивачем частково на суму 1253196,00грн., в т.ч. донарахування податку – 1047346,00грн., штрафні санкції – 205850,00грн.

Як вбачається з акту перевірки, на думку податкового органу, позивачем проводилась реалізація гранітної продукції за цінами, нижчими за собівартість цієї продукції. Тобто підприємством свідомо укладено угоди на проведення діяльності, не направленої на отримання доходу, що суперечить засадам підприємництва та визначенню господарської діяльності.

Відповідно до матеріалів справи та акту перевірки, позивачем було укладено ряд договорів, зокрема:

- №121 від 19.05.2009 року з ТОВ «Альфатех» (виконавець), щодо виконання послуг з технічного обслуговування та ремонт обладнання замовника. Додатком до договору сторонами визначено перелік обладнання (екскаватор, гідромолот);

- №01/09 від 18.06.2009 року з ТОВ «ВФ Вега», щодо виготовлення та введення в експлуатацію товару - ваги конвеєрні «ДинВес» з виробництвом до 300 т. на годину. Додатками до договору є: протокол угоди про договірні ціни на виготовлення, поставку та введення в експлуатацію «ваги конвеєрні», протокол угоди про технічні параметри, характеристика обладнання по договору;

- №1009 від 01.08.2008 року ДП «Академпроект» НАН України (виконавець), щодо виконання проектної документації: «коригування робочого проекту розробки Ольшаницького родовища гранітів в Рокитнянському районі Київської області». Додатком до договору є календарний план робіт, протокол угоди про договірну ціну на розробку проектної документації, кошторис на виконання проектних робіт;

- купівлі-продажу б/н від 01.11.2010 року з ТОВ «Лібор» (продавець), щодо передачи товару у власність покупця. Додатком до договору є специфікація №1;

- №19 від 03.12.2010 року з ТОВ МАФ «Експертиза» (виконавець), щодо виконання аудиторських послуг по виконанню погоджених процедур, викладених у листі-зобов'язанні, що є невід'ємною частиною даного договору, який фактично укладено сторонами;

- купівлі-продажу №020-2512/ВК від 25.12.2009 року з ТОВ «Актіс Групп» (продавець), щодо поставки вібраційного грохота Deister у відповідності до додатку №1 до договору.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій зазначені договори були виконані сторонами належним чином, що підтверджується долученими до матеріалів справи, оформленими належним чином, копіями первинних бухгалтерських документів, а саме, податковими накладними, видатковими накладними, актами виконаних робіт, актами здачі-прийняття робіт, банківськими виписками.

Слід зазначити, що видами діяльності позивача за КВЕД є добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю; добування піску, гравію, глин і каоліну; виготовлення виробів із бетону для будівництва; будівництво доріг і автострад; будівництво інших споруд; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п.п.1.20.1, п.п.1.20.8, п.п.1.20.9 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених цим пунктом, Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону, виходячи з таких правил, зокрема, у разі коли неможливо визначити ціну товарів (робіт, послуг) через відсутність або недоступність відповідної інформації, для визначення звичайної ціни використовується метод ціни перепродажу (наступного продажу) таких товарів (робіт, послуг).

Слід зазначити, що п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 зазначеної норми права доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Також, відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій звернули увагу, що відповідачем не встановлено здійснення продажу товарів пов'язаним особам, а тому не встановлено факти продажу, дохід від яких може бути визначений із застосуванням звичайних цін.

Крім того, податковим органом при визначенні собівартості щебеневої продукції та розрахунку доходів позивача помилково взято до уваги лише один вартісний показник, тоді як з матеріалів справ вбачається, що позивачем вироблялося від 4-х до 7-ми видів щебеневої продукції, кожен з яких мав свою собівартість.

Також, потрібно звернути увагу, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є - предметом купівлі-продажу.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Разом з тим, податковим органом не було надано при розгляді справи судам попередніх інстанцій доказів визначення ним ціни продажу щебеневої продукції, яка склалася на відповідному ринку.

Отже, судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що визначаючи податкове зобов'язання із застосуванням звичайної ціни, податковий орган помилково використав для її розрахунку собівартість щебеню, збільшену на витрати з його реалізації, тоді як за змістом підпунктів 1.20.2, 1.20.6 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайна ціна визначається, виходячи з рівня цін на відповідному ринку.

Щодо донарахування контролюючим органом позивачу податку на прибуток, слід зазначити, що відповідно до п.п.8.4.5, п.п.8.4.6 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних фондів групи 1 або передачі його до складу невиробничих фондів за рішенням платника податку балансова вартість такого об'єкта для цілей амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються. У разі виведення з експлуатації окремих фондів груп 2, 3 і 4 з будь-яких причин (крім їх продажу) балансова вартість таких груп не змінюється.

Тобто, зобов'язання по припиненню нарахування амортизаційних відрахувань у разі прийняття платником податків рішення про виведення основних фондів 1 групи з експлуатації відноситься виключно до основних фондів 1 групи.

Оскільки позивачем не приймалось рішення щодо виведення основних фондів 1 групи з експлуатації, а отже, основні фонди 1 групи позивача незалежно від здійснення фактичного видобування будівельних каменів знаходились в експлуатації, контролюючим органом неправомірно було зменшено розмір валових витрат на суму 168772,00грн. та донараховано податок на прибуток у розмірі 42193,00 грн.

Щодо збільшення позивачу зобов’язання з податку на додану вартість, слід зазначити, що відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з п.п.7.4.5 п.7.4, п.7.5 ст.7 зазначеної норми права не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій позивачем до складу податкового кредиту було включено суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання послуг, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами, в т.ч. і податковими накладними, придбані товари були оплачені та використані позивачем у власній господарській діяльності

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів України у Київській області – залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року – залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.