Ухвала суду № 40190112, 05.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" серпня 2014 р. м. Київ К/800/20445/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Борисенко І.В., Моторного О.А.,

при секретарі: Сватко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл»

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 07 жовтня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року

у справі №826/14343/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів – Центрального офісу з обслуговування великих платників податків

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.06.2013р. №0000334050.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 07.10.2013р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014р., у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове – про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Ространсагро» за період з 01.08.2011р. по 31.08.2011р., за підсумками якої складено акт від 01.06.2013р. №629/40-50/20010397, в якому, на думку податкового органу, встановлено порушення п.44.1 ст.44, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до завищення позивачем витрат, пов'язаних з придбання товарів на загальну суму 1621727грн., в результаті чого завищено від'ємне значення податку на прибуток в загальній сумі 372997грн. за ІІІ квартал 2011р.

На підставі зазначеного акта відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 14.06.2013р. №0000334050, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 372997грн. (без застосування штрафних санкцій).

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, цілком вірно та обґрунтовано виходив з наступного.

Так, згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов’язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанції встановлено, що між ТОВ «АТ Каргілл» (покупець) та ПП «Ространсагро» (постачальник) укладено ряд договорів поставки пшениці та фуражного ячменю, а саме: договір поставки №CVP17896 від 02.08.2011; договір поставки №CVP17937 від 02.08.2011; договір поставки №CVP17938 від 04.08.2011; договір поставки №CVP18013 від 04.08.2011; договір поставки №CVP18016 від 04.08.2011; договір поставки №CVP18042 від 05.08.2011; договір поставки № CVP18143 від 09.08.2011; договір поставки № CVP18144 від 09.08.2011; договір поставки № CVP18190 від 10.08.2011; договір поставки № CVP18248 від 13.08.2011;

Вказані договори за основними умовами не відрізняються за змістом (дещо варіюється вартість та тоннаж товару) та передбачають здійснення поставки постачальником зернових культур українського походження на умовах «DAP доставлено до ЗАТ «Стивідорна компанія «Авліта», м. Севастопіль» (місце призначення) згідно Інкотермс 2010, а з боку покупця - обов'язок прийняти та оплатити поставлений товар.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивач надав копії видаткових накладних, згідно яких товар від ПП «Ространсагро» отримувався на підставі довіреностей.

Однак, з наданих позивачем видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи, неможливо встановити особу, яка отримувала товар.

Згідно п.3 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 (далі - Інструкція), бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства.

Разом з тим, ані суду першої інстанції, ані на вимогу апеляційного суду (ухвали про витребування доказів) позивач копій таких довіреностей, а також журналу реєстрації довіреностей не надав.

Крім того, відповідно до п.5.2 вищезазначених договорів, укладених між ТОВ «АТ Каргілл» та ПП «Ространсагро», покупець зобов'язаний отримати дозвіл Севастопольського морського порту на приймання вагонів/автомобілів, прийняти і оплатити поставку товару.

Слід зазначити, що зазначених дозволів Севастопольського морського порту на приймання вагонів/автомобілів, які мали бути отримані ним на виконання зазначених договорів, позивач суду не надав.

Також, у пунктах 4.2 договорів, укладених позивачем з ПП «Ространсагро», передбачено, що кожний залізничний вагон/автомобіль з товаром повинен супроводжуватися: а) залізничною/товарно-транспортною накладною; б) сертифікатом якості ДХІ, з обов'язковим зазначенням номера вагону/автомобіля і походження товару; в) карантинним сертифікатом; г) ветеринарним свідоцтвом.

Пшениця та ячмінь включені до переліку підкарантинних матеріалів і об'єктів згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 705 від 12.05.2007 «Про деякі питання реалізації Закону України «Про карантин рослин».

Тому, перевезення пшениці та фуражного ячменю в межах України здійснюється виключно у супроводі карантинного сертифіката, що видається органами Державної служби з карантину рослин України, та який засвідчує карантинний стан рослин і рослинних продуктів, визначає маршрут, умови перевезення і використання їх, тари та упаковку.

Водночас, позивач не надав суду сертифікати якості, передбачені умовами договорів та карантинні сертифікати, наявність яких є обов'язковою, згідно положень законодавства України.

Щодо посилання позивача на контракти на експорт зернових культур та вантажні митні декларації, то судами цілком обґрунтовано зазначено, що останні не є беззаперечним доказом товарності операцій між позивачем та ПП «Ространсагро», так як у періоді, який був перевірений податковим органом, у позивача були й інші постачальники зернових культур, що не заперечується останнім.

Отже, враховуючи, що позивачем не надано усіх, обумовлених спірними господарськими операціями, документів, про що зазначено вище, зокрема документів, що підтверджують повноваження на отримання ПАТ «Стівідорна компанія «Авліта» від ПП «Ространсарго» поставленого на користь ТОВ «АТ Каргілл» товару (зернових) в період з 01.08.2011р. по 31.08.2011р. за договорами поставки, а також документів, що підтверджують фактичне зберігання ПАТ «Стівідорна компанія «Авліта» поставленого ПП «Ространсагро» на користь позивача товару в указаний період за дослідженими договорами, суди попередніх інстанції дійшли вірних висновків, що угоди між позивачем та ПП «Ространсагро» були лише задокументовані без фактичного здійснення постачання товару.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 07 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року – залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.