Постанова № 40185068, 15.07.2014, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2014 року Житомир справа № 806/1199/14

категорія 8.3.3

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Липа В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.В.К. Сервіс" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000162202 від 04.02.2014 р.,-

встановив:

У березні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.В.К.Сервіс" звернулося до адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 04 лютого 2014 року за № 0000162202, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 280980,00 грн. (за основним платежем - 139320,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 69660,00 грн.).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначив, що Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Житомирській області було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.В.К.Сервіс" з питань правильності визначення податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з ТОВ "Транслогистика" за період червень-серпень 2013 року, результати якої оформлено актом перевірки від 27.01.2014 року № 334/22-02/34586472. Під час проведеної перевірки податковим органом зроблено висновок про порушення товариством вимог п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за червень 2013 року на 9990,00 грн., липень 2013 року на 69930,00 грн., серпень 2013 року на 59400,00 грн. в частині взаємовідносин з ТОВ "Транслогистика". Податковий орган дійшов висновку про податкові порушення позивачем виключно на підставі акта ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.09.2013 року № 1313/26-55-22-01/38705720 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Транслогистика"", в якому зазначено, що останній відсутній за місцезнаходженням, відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, а також трудові ресурси, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Також, позивачем не надано до перевірки товарно-транспортні накладні, які б підтверджували доставку товару від постачальника до замовника. Позивач не погоджується з висновками податкового органу викладеними в акті перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням, вважає його протиправним, безпідставним та необґрунтованим, а тому просить скасувати його у повному обсязі.

Представник позивача просив справу розглянути в письмовому провадженні. Надав відповідну заяву.

Представник відповідача просив справу розглянути в письмовому провадженні. Надав відповідну заяву. Також подав письмові заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Справу розглянуто в порядку письмового провадженні відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодекс адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи зі змісту п.1.1 ст. 1 Податкового кодексу України відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 року врегульовано Положеннями Податкового кодексу України.

Згідно із ст. 61 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є органи державної податкової службу - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

У відповідності до п. 81.3 ст. 81 Податкового кодексу України, під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.В.К.Сервіс" як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа зареєстроване виконавчим комітетом Житомирської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та як платник податків перебуває на податковому обліку в Житомирській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області .

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100319337 від 20.01.2011 року являється платником податку на додану вартість.

Судом встановлено, що в період з 20.01.2014 року по 24.01.2014 року посадовими особами Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Житомирській області було проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ "Т.В.К.Сервіс" з питань правильності визначення податку на додану вартість при здійсненні взаємовідносин з ТОВ "Транслогистика" за період червень-серпень 2013 року. Результати перевірки викладено в акті перевірки від 27.01.2014 року № 334/22-02/34586472.

Під час проведеної перевірки податковим органом зроблено висновок про порушення товариством вимог п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за червень 2013 року на 9990,00 грн., липень 2013 року на 69930,00 грн., серпень 2013 року на 59400,00 грн. в частині взаємовідносин з ТОВ "Транслогистика".

Податковий орган дійшов висновку про податкові порушення позивачем виключно на підставі акта ДПІ у Печерському районі м. Києва від 26.09.2013 року № 1313/26-55-22-01/38705720 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Транслогистика"", в якому зазначено, що останній відсутній за місцезнаходженням, відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, а також трудові ресурси, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Також відсутністю товарно-транспортних накладних, які б підтверджували доставку товару від постачальника до замовника.

За результатами перевірки та на підставі акту перевірки Житомирською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Житомирській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 лютого 2014 року за № 0000162202, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 280980,00 грн. (за основним платежем - 139320,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 69660,00 грн.).

Перевіряючи зазначене рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд вважає його таким, що не узгоджуються з правовими положеннями законів України з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27 червня 2013 року між ТОВ "Транслогистика" (яке виступає як Експедитор) та ТОВ "Т.В.К.Сервіс" (яке виступає як Замовник) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом № 1, відповідно до умов даного договору Експедитор зобов'язується надати Замовникові транспортні послуги, пов'язані з обслуговуванням вантажів Замовника, а Замовник зобов'язується надавати замовлення на виконання послуг, відповідно до умов дійсного договору, приймати та своєчасно сплачувати надані послуги.

На підтвердження надання Виконавцем послуг за цим договором складаються відповідні акти виконаних робіт.

Замовник доручає, а Експедитор приймає на себе обов'язки по здійсненню послуг транспортування вантажів спеціалізованим автотранспортом з експедиційною послугою включно по території України на умовах передбачених договором, а також діючих на території України нормативних актів.

На підтвердження виконання умов договору позивачем до справи надані наступні первинні документи, а саме: податкові накладні від 12.08.2013 року № 125 на загальну суму з ПДВ 59400,00 грн., від 05.08.2013 року № 44 на загальну суму з ПДВ 59400,00 грн., від 01.07.2013 року № 6 на загальну суму з ПДВ 59940,00 грн., від 04.07.2013 року № 66 на загальну суму з ПДВ 59940,00 грн., від 19.08.2013 року № 207 на загальну суму з ПДВ 59400,00 грн., від 23.08.2013 року № 279 на загальну суму з ПДВ 59400,00 грн., від30.08.2013 року № 398 на загальну суму з ПДВ 59400,00 грн., від 22.07.2013 року № 284 на загальну суму з ПДВ 59940,00 грн., від 27.06.2013 року на загальну суму з ПДВ 59940,00 грн., від 08.07.2013 року № 104 на загальну суму з ПДВ 59940,00 грн., від 31.07.2013 року № 434 на загальну суму з ПДВ 59540,00 грн., від 25.07.2013 року № 336 на загальну суму з ПДВ 59940,00 грн., від 15.07.2013 року № 192 на загальну суму з ПДВ 59940,00 грн., акти приймання-передачі обсягу наданих транспортних послуг (з експедицією) № 26/06-01 від 27.06.2013 року, № 01/07-01 від 01.07.2013 року, № 04/07-02 від 04.07.2013 року, № 08/07-03 від 08.07.2013 року, № 15/07-04 від 15.07.2013 року, № 22/07-05 від 22.07.2013 року, № 25/07-06 від 25.07.2013 року, № 31/07-07 від 31.07.2013 року, № 05/08-01 від 05.08.2013 року, № 12/08-02 від 12.08.2013 року, № 15/08-03 від 15.08.2013 року, № 19/08-04 від 19.08.2013 року, № 23/08-05 від 23.08.2013 року, № 30/08-06 від 30.08.2013 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 даного Закону визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності із п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами ст. 198 Податкового кодексу України, яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно із п. 201.1 ст. 201 Податкового кодекс України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У відповідності із п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Згідно із п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем було виконано всі зобов'язання, які покладено Цивільним кодексом України за договором укладеним з його контрагентом - ТОВ "Транслогистика", а саме: прийнято надані послуги, сплачено продавцю грошові кошти за послуги, про що свідчать вищеперелічені первинні документи. Даний факт не зміг спростувати представник податкового органу під час судового розгляду адміністративної справи.

Надані позивачем документи оформленні відповідно до вимог чинного законодавства, мають всі необхідні реквізити та дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку на додану вартість в ціні придбання послуг у ТОВ "Транслогистика", який видав позивачу податкові накладні.

Що стосується посилань Житомирської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Житомирській області на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 26.09.2013 року № 1313/26-55-22-01/38705720 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Транслогистика" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 26.06.2013 року по 31.08.2013 року", відповідно до якого товариство не знаходиться за юридичною адресою, відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, а також трудові ресурси, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, суд їх до уваги не приймає та зазначає наступне.

Даючи правову оцінку даному акту, суд враховує, що зустрічні звірки проводяться податковими органами відповідно до п.73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації. При цьому, зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження господарських виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Відповідно до п. 1 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010р. № 1232, зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

З аналізу вказаних норм вбачається, що зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Таким чином, за своєю правовою природою акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є актом перевірки контролюючого органу та не може містити в собі аналізу господарських операцій платника податків та висновків про нікчемність укладених ним договорів.

Крім того слід зазначити, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій безпосередній постачальник позивача (ТОВ "Транслогистика") був зареєстрований уповноваженими органами як суб'єкти господарювання, у встановленому порядку цивільної дієздатності не позбавлений, перебував на обліку в податкових органах як платник податку на додану вартість.

Відповідачем не надано суду доказів того, що станом на момент проведення господарських операцій з позивачем ТОВ "Транслогистика" було ліквідовано або його діяльність була припинена в установленому законом порядку чи підприємство було виключено з ЄДРПОУ.

Щодо посилання Житомирської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Житомирській області, на фіктивність господарських операцій, оскільки відсутні документи на транспортне перевезення товару, то відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних Правил, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Вищенаведеним спростовуються доводи податкового органу, які наведені ним в письмових запереченнях на позов, як підстава для відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ "Т.В.К.Сервіс".

Аналогічна правова позиція висвітлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.07.2014 року по справі № К/9991/15656/11.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачеві сум податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням.

Крім того слід зазначити, що на час здійснення господарських операцій контрагент позивача - ТОВ "Транслогистика" був зареєстрований як платник податку на додану вартість та перебував в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, що також підтверджується матеріалами.

Суд зазначає, що зміст спірного договору не суперечить актам цивільного законодавства. Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору. Вказаних доказів у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надано на вимогу суду і відповідачем.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.В.К.Сервіс" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04 лютого 2014 року № 0000162202, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 208980,00 грн. (за основним платежем - 139320,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 69660,00 грн.).

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Частиною другою цитованої статті серед іншого встановлюється, що докази суду надають сторони, які беруть участь у справі.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач не довів суду правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суд, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені доказами наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Отже, сплачений позивачем судовий збір у сумі 1827,00 грн. підлягає відшкодуванню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.В.К.Сервіс" з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 69-70, 86, 128, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.В.К.Сервіс" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 04 лютого 2014 року за № 0000162202, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 208980,00 грн. (за основним платежем - 139320,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 69660,00 грн.).

Відшкодувати з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.В.К. Сервіс" сплачений ним судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.А. Липа