Рішення № 40184945, 14.08.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження 22ц/790/5507/14 Головуючий 1 інстанції - Аркатова К.В.

Справа № 688/6094/13-ц Доповідач - Кірсанова Л.І.

Категорія - трудові

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - судді: Кірсанової Л.І.

суддів: Трішкової І.Ю.Пилипчук Н.П.

при секретарі: Асєєвій В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А:

В квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов'язати Державну установу «Інститут мікробіології та імунології їм. І.І. Мечникова НАМН України» надати йому засвідчені в установленому порядку копії наказів № 10-д від 11.02.2013 року, № 12-д від 13.02.2013 року про накладення на нього дисциплінарного стягнення; № 14-к від 09.04.2013 року про його звільнення; визнати процедуру про його звільнення недійсною, визнати недійсними та скасувати наказ № 10-д від 11.02.2013 року про накладення на нього дисциплінарного стягнення, наказ № 12-д від 13.02.2013 року про накладення на нього дисциплінарного стягнення, наказ № 14-к від 09.04.2013 року про його звільнення; поновити його на роботі на раніше займаній посаді головного наукового співробітника з 10.04.2013 року; вважати недійсним запис у його трудовій книжці № 30 від 09.04.2013 року про звільнення за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку (пункт 3 ст. 40 КЗпП України); визнати незаконним та скасувати наказ № 13-д від 13.02.2013 року про відміну виплати йому надбавок за науковий стаж, вчене звання, науковий ступінь з 01.01.2013 року; зобов'язати відповідача провести перерахунок його середньомісячної заробітної плати за період з 01.01.2013 р. по 9.04.2013 року; стягнути з відповідача на його користь зняті всупереч Постанові Кабінету міністрів України № 1298 від 30.08.2002 року та колективному договору між адміністрацією та трудовим колективом інституту надбавки та доплати за науковий стаж, вчене звання, науковий ступінь за період з 01.01.2013 року по 9.04.2013 року у сумі 5194 гривні та компенсацію за несвоєчасно проведений розрахунок у сумі 177,11 грн. станом на 18.04.2014 року; зобов'язати відповідача провести перерахунок суми за 258 днів відпустки урахуванням 1) суми за надбавки та доплати за науковий стаж, вчене звання, науковий ступінь за період з 01.01.2013 р. до 9.04.2013 р. у розмірі 5194 гривні (п'ять тисяч сто дев'яносто чотири гривні), 2) заборгованості по заробітній платі за липень 2012 року у сумі 823 гривні 78 копійок, 3) суми 238,50 гривень (двісті тридцять вісім гривень п'ятдесят копійок) за робочий день 7.02.2013 року, який відповідачі неправомірно зарахували позивачу як прогул з урахуванням компенсації за несвоєчасно проведений розрахунок при звільненні та стягнути з відповідача на його користь суми після проведення розрахунку за 258 днів відпустки з урахуванням 1) суми надбавки та доплати за науковий стаж, вчене звання, науковий ступінь за період з 01.01.2013 року до 09.04.2013 року у розмірі 5194 гривні, 2) суму заборгованості по заробітній платі за липень 2012 року у сумі 823,78 грн., 3) суми 238,50 гривень за робочий день 07.02.2013 року, який відповідачі неправомірно зарахували йому як прогул з урахуванням компенсації за несвоєчасно проведений розрахунок при звільненні; стягнути з відповідача на його користь витрати на службове відрядження з 15.03.2010 року по 20.03.2010 року у сумі 3016 грн. та компенсацію за несвоєчасно проведений розрахунок при звільненні в сумі 287,12 грн., що всупереч діючому законодавству не було зроблено відповідачем в день звільнення, а також компенсацію за несвоєчасно проведений розрахунок в сумі 99,83 грн. станом на 18.04.2014 року, стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за липень 2012 року в сумі 823,78 грн., також компенсацію за несвоєчасно проведений розрахунок у сумі 28,09 грн. станом на 18.04.2014 року; стягнути з на його користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі, який станом на 18.04.2014 р. становить 58074,75 гривень ; зобов'язати відповідача здійснити розрахунок з ним, з урахуванням знятих надбавок (за науковий стаж, вчене звання, науковий ступінь за період з 01.01.2013 р. до 9.04.2013 р.) за 258 днів відпустки, враховуючи компенсацію за несвоєчасно проведений розрахунок при звільненні, та провести перерахунок середньомісячної заробітної плати; стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу з 10.04.2013 р. до прийняття рішення судом з урахуванням середньої місячної заробітної плати у розмірі 3079 грн. 05 коп., обчисленої за два місяці без урахування знятих надбавок за науковий стаж, вчене звання, науковий ступінь у сумі 38448.65 гривень станом на 18.04.2013 р.; стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу з 10.04.2013 р. до прийняття рішення судом з урахуванням середньомісячної заробітної плати у розмірі 4650,75 грн., обчисленої за два місяці (з 01.02.2013 р. до 31.03.2013 р,) з урахування знятих (всупереч Постанові Кабінету Міністрів України № 1298 від 30.08.2002 р. та колективному договору між адміністрацією та трудовим колективом Державної установи «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМИ України»), надбавок за науковий стаж, вчене звання, науковий ступінь у сумі 58074,75 гривень станом на 18.04.2014 р.; стягнути з відповідача - інституту та відповідача директора інституту ОСОБА_3 на його користь компенсацію моральної шкоди у сумі 144522 гривні ; зобов'язати відповідача повернути йому всі матеріальні цінності (матеріали та реактиви), за які він відповідав на момент звільнення 9.04.2013 р. відповідно інвентаризаційному опису здавання - приймання від 12.06.2013 р., зобов'язати відповідача відповідно встановленого порядку провести списання матеріалів та реактивів, за які він відповідав на момент звільнення 9.04.2013 р., що були використані при виконанні НДР АМН 95/2010 ; зобов'язати відповідача надати йому, у разі подання відповідної заяви невикористану відпустку протягом 258 календарних днів (на момент звільнення від 9.04.2013р.), стягнути з відповідача суму з урахуванням надбавок за науковий стаж, вчене звання, науковий ступінь за робочий день 7.02.2013 року, який відповідачі неправомірно зарахували йому як прогул та не виплатили заробітну плату з відповідними доплатами у розмірі 238,50 грн.; стягнути з відповідача на його користь аванс на службове відрядження з 12.07.2009 р. по 18.07.2009 р. відповідно до наказу № 17 к/к від 08.07.2009 року; стягнути з відповідача на його користь аванс на службове відрядження з 15.03.2010 р. до 20.03.2010 р., стягнути з відповідача на його користь витрати на службове відрядження з 12.07.2009 р. по 18.07.2009 р. в сумі 4409 гривень 49 копійок та компенсацію за несвоєчасно проведений розрахунок у сумі 1412 гривень 36 копійок станом на 16.06.2014 р.; стягнути з відповідача - директора інституту ОСОБА_3 на його користь компенсацію моральної (немайнової) шкоди за дії відповідача ОСОБА_3 у сумі 61938 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що він з 11.09.1996 року знаходився у трудових відносинах з Державною установою «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМИ України»,

Наказом директора Державної установи «Інститут мікробіології та імунології імені І.І. Мечникова НАМИ України» № 14к від 09.04.2013 року його звільнили з роботи у зв'язку із систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, відповідно до п. З ст. 40 КЗпП України. Вважає дане звільнення незаконним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Також вважає незаконними попередні дисциплінарні стягнення.

Представник відповідачів ОСОБА_4 вказані позовні вимоги не визнав, вважаючи їх необгрунтованими та безпідставними . Наголошував, що в період відпустки позивач не звільнявся і на вказаний 77 денний строк відпустка позивачу не надавалася, отже дисциплінарні стягнення та звільнення ОСОБА_1 застосовувалися в період роботи. Вважає, накладення на ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень та подальше його звільнення є законними. Зазначає, що вчинення позивачем дисциплінарних стягнень мали систематичний характер. Зазначив, що позивачем не надано доказів та є необгрунтованою вимога про завдання йому моральної шкоди та невиплату заробітної плати та інших оплат..

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 червня 2014 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення у справі, порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує, на ті ж обставини, що і в суді першої інстанції.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані не в повній мірі.

Відмовляючи позивачу в задоволенні позову про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив із того, що його звільнення з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків проведено відповідно до вимог закону.

Проте погодись з такими висновками суду не можна.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 працював в Державній установі «Інститут мікробіології та імунології ім. І..І. Мечникова НАМИ України» з 11.09.1996 року по 09.04.2013 року на посаді головного наукового співробітника (т.1 а.с.143,162-167).

Наказом директора № 14к від 09.04.2013 року ОСОБА_1 був звільнений за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку (пункт 3 ст.40 КЗпП України). Підставою для його звільнення у наказі зазначено його попереднє притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за відсутність на робочому місці 07.02.2013 року з 8 год.30 хв. До 12 год.15 хв.( наказ №10-д від 11.02.2013 р.) та притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за ненадання звіту НДР після закінчення трирічного терміну наукової роботи ( наказ №12д від13.02.2013 р.). Також зазначено, що ОСОБА_1 безпричинно відмовився ознайомитися з своєю посадовою інструкцією від 13.02.2013 року, розробленою на виконання наказу №14-д від 13.02.13 р., не припиняє триваюче порушення трудової дисципліни, що полягає в ненаданні звіту НДР і відмови його надати( а. с. 15 т.2).

Відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку, якщо раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 18, 22 постанови від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника. При цьому суди не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставини, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. При розгляді таких спорів судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених ст. ст. 147, 148, 149 КЗпП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. До таких видів стягнень згідно з ч. 1 ст. 147 КЗпП України належать: догана та звільнення. Звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України - є видом дисциплінарного стягнення. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України. Зокрема, у справі про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України суд повинен з'ясувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який не застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв'язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Однак вищезазначені вимоги закону та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Вирішуючи питання щодо правомірності накладення дисциплінарних стягнень, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України не перевірив належним чином, чи був дотриманий відповідачем під час звільнення позивача порядок застосування дисциплінарних стягнень.

З наказу № 14к від 09.04.2013 року про звільнення вбачається, що підставою для розірвання трудового договору став новий проступок, а саме, що ОСОБА_1 безпричинно відмовився ознайомитися з своєю посадовою інструкцією від 13.02.2013 року.

Але з пояснень ОСОБА_1 в судовому засіданні та також з матеріалів справи вбачається, що він був не згоден з її змістом, а саме п.9 де зазначено що він «складає і оформлює матеріали звітів НДР, матеріали результатів наукових розробок публікує у фахових журналах та інших виданнях ( монографіях, збірниках тощо). Керує проведенням інформаційно- патентного пошуку за тематикою досліджень, оформлює матеріали заявок для патентування об»єктів інтелектуальної власності»( а. с. 44-48 т.2).

В посадовій інструкції, яка діяла до 12.02.2013 року вказаний пункт був відсутній і ОСОБА_1 її підписав, так як був згодний з нею ( а. с. 41-43 т.2).

Зазначене свідчить, що мав місце спір щодо змісту посадової інструкції. Тому посилання в наказі про звільнення, що ОСОБА_1 безпричинно відмовився ознайомитися з своєю посадовою інструкцією від 13.02.2013 року. безпідставне.

Крім того, в наказі про звільнення вказано що ОСОБА_1 не припиняє триваюче порушення трудової дисципліни, що полягає в ненаданні звіту НДР і відмові його надати та пояснень на вимогу уповноваженого працівника адміністрації в присутності комісії.

Але з протоколу засідання Вченої ради ДУ«Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України» №1 від 18.01.2013 року вбачається, що ОСОБА_1 виступав на засіданні Вченої ради та дав пояснення чому він не надав звіт НДР. А саме він пояснив свою відмову здати матеріали заключного звіту НДР крайнім незадоволенням своїми умовами праці, відсутністю робочого місця ( кабінету, робочого стола, персонального комп»ютера) низьким рівнем матеріально - технічного забезпечення НДР, відсутністю у нього аспірантів та інше ( а. с. 28-30 т. 2).

Крім того, в наказі №12д від13.02.2013 р. про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани за ненадання звіту НДР після закінчення трирічного терміну наукової роботи не вказано строк до якого він повинен був надати звіт після притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Зазначене свідчить, що ОСОБА_1 наказом №14к від 09.04.2013 року був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення фактично за те саме порушення , що і в наказі 12д від13.02.2013 р.

Також відповідно до ч.3 ст. 149 КЗпП України при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок , і попередню роботу працівника.

Вимоги норм закону при звільненні ОСОБА_1 були не дотримані, що свідчить, що він був звільнений не у відповідності до діючого законодавства про працю України.

В зв»язку з наведеним судова колегія вважає, що рішення районного суду слід змінити в частині відмови у задоволенні позову про поновлення на роботі, про визнання наказу відповідача №14-к від 09.04.2013 року незаконним та визнати незаконним вказаний наказ, поновивши ОСОБА_1 на роботі у Державній установі «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України» на посаді головного наукового співробітника лабораторії протимікробних засобів.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного рокау, не з вини працівника, орган який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушено прогулу.

Згідно з Порядком обчислення середньої зарабітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, п.2.2 абз.3, сердньомісячна заробітна плата визначається за загальними првавилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні за календарні місяци роботи, що передують події, з якою пов»язана відповідна виплата.

Згідно з п. 5, 8 вказаного Порядку № 100 нарахуівання виплат у всіх випадках збереження середньої зарабітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.Перед тим, як визначити середній заробівток за останні два місяці, необхідно обчислити середньоденну заробітну плату шляхом ділення нарахованої заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Середньо місячна заробітна плата обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середню кількість робочих днів за ці два місяці. Середньмісячне число робочих днів розраховується діленням на два сумарного числа робочих днів зап останні два календарних місяці згідно з графіком роботи підприємства.

Виходячи з вказаного, середня місячна заробітна плата обчислюється шляхом множення середньоденної зарплати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

За лютий 2013 року позивачу було нараховано 2898,62 коп., за березень 2013 року нараховано 3054 грн., що дорівнює 5952,62 грн. ( 2898,62+ 3054 грн.= 5952,62 грн.) Фактично позивачем в лютому та березні 2013 року відпрацьовано 39 днів ( 19+20). Вказане підтверджується розрахунковими листами ( а. с. 54 т.3).

Середньоденна заробітна плата позивача за цей час становить 152, 63 грн. (5952,62: 39 днів = 152,63).

Враховуючи що позивача було звільнено 09.04.2013 року, то за час з 10.04.2013 року до дня поновлення- 14.08.2014 року заробітна плата за час вимушеного порогулу становить 51283, 68 грн. ( 152,63 грн. в день Х 336 днів = 51283, 68 грн.)

Тому на користь ОСОБА_1 слід стягнути з Державної установи «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України» середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 51283 грн. 68 коп.

Позивач просить також стягнути моральну шкоду з відповідача- Державної установи «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України» в сумі 144522 грн. та з директора цієї установти стягнути моральну шкоду в сумі 61938 грн. Вказані позовні вимоги підлягають задоволенню частково в зв»язку з наступним.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди, визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, оскільки вона є підставою для відшкодування, інших обставин, які мають істотне значення. При призначенні відшкодування, враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом З,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року роз»яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної /немайнової/ шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних тощо, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат їх тривалості, можливості відновлення, тощо та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В зв»язку з наведеним судова колегія вважає можливим позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задовольнити частково та стягнути на користь ОСОБА_1 з відповідача - Державної установи «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України» моральну шкоду в розмірі 1000 грн. Вказана сума з урахуванням обставин звільнення є розумною та справедливою. Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди з директора інституту ОСОБА_3 судова колегія вважає безпідставними. ОСОБА_1 не надав доказів, що саме директором установи ОСОБА_3 йому завдана моральна шкода. Позивач був звільнений 09.04.2013 року наказом директора ОСОБА_5, який помер у ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Наказом Національної академії медичних наук №14 ос від 31.03.2014 року на посаду директора Державної установи «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України» призначений ОСОБА_3 ( а. с. 7 т.4).

Позовні вимоги про визнання недійсною процедури звільнення позивача та про визнання недійсним запису у його трудовій книжці № 30 від 09.04.2013 року про звільнення за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку (пункт 3 ст. 40 КЗпП України) охоплюються вимогами про визнання незаконним наказу відповідача № 14-к від 09.04.2013 року про звільнення та поновлення його на роботі у Державній установі «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України» на посаді головного наукового співробітника лабораторії протимікробних засобів та не потребують окремого задоволення.

Посилання ОСОБА_1 на те, що він перебував у відпустці під час звільнення спростовується наказом № 25 к/о від 07.11.2012 року, відповідно до якого ОСОБА_1 була надана відпустка тривалістю 42 календарних дні з 26.11.2012 року по 08.01.2013 року за період роботи з жовтня 2006 року по жовтень 2007 року, підстава - заява ОСОБА_1 Дане посилання позивача, крім того, спростовується графіками відпусток працівників ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМИ України» на 2012 рік та 2013 рік, відповідно до яких період відпустки ОСОБА_1 у 2012 році - грудень, у 2013 році - червень (Т.1 а.с.191-196).

Доказів про те, що ОСОБА_1 перебував у відпустці з 27.02.2013 року до 19.05.2013 року суду не надано, крім власноручно написаної заяви позивача. Наказу ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМИ України» про надання ОСОБА_1 відпустки за зазначений вище період позивачем суду не надано.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в іншій частині в зв»язку з наступним.

Позовні вимоги про визнання недійсними та скасування наказів № 10-д від 11.02.2013 та № 12-д від 13.02.2013 року про накладення на позивача дисциплінарних стягнень є безпідставними.

Так, наказом № 10-д від 11.02.2013 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за відсутність на робочому місці 07.02.2013 року з 8-00 години до 12-15 години. Матеріали справи свідчать, що прогул мав місце, відсутність його на роботі підтверджується доповідними записками( а. с. 25-27 т.2).Крім того, сам ОСОБА_1 не заперечував, що був відсутній на роботі у цей час, але наполягав, що був відсутній у зв»язку з роботою. Але такі його доводи не доведені та спростовуються вище вказаними доповідними записками.

Наказом №12 д від 13.02.2013 року ОСОБА_1 притягнутий до дисциплінарної відповідальності за систематичне невиконання обов»язків, покладених на нього посадовою інструкцією у вигляді невиконання наказу директора №61-д від 01.11.12 року « Про підготовку загального наукового звіту Інституту за 2012 рік. З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що він знав, що наказом №61 д від 01.11.12 року на нього покладено обов»язок до 26 грудня 2012 року надати вченому секретареві звіт НДР. Однак вказаний звіт він не надав, що вбачається з службових записок вченого секретаря ОСОБА_8 та заступника директора інституту з наукової роботи ОСОБА_7 Поважності причин ненадання звіту судова колегія не вбачає (а. с. 19-24, 28-30 т. 2).

Зазначене свідчить, що дисциплінарні стягнення наказами № 10-д від 11.02.2013 та № 12-д від 13.02.2013 року йому накладені в межах ст. 147, 148, 149 КЗпП України, позивач не надав доказів, що він притягнутий до вказаних дисциплінарних стягнень необґрунтовано. Матеріали справи також таких доказів не містять.

Також суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу № 13-д від 13.02.2013 року про відміну виплати позивачу надбавок за науковий стаж, вчене звання, науковий ступінь з 01.01.2013 року; зобов'язання відповідача провести перерахунок середньомісячної заробітної плати позивача за період з 01.01.2013 р. по 9.04.2013 року; стягнення з відповідача на його користь надбавок та доплат за науковий стаж, вчене звання, науковий ступінь за період з 01.01.2013 року по 9.04.2013 року у сумі 5194 гривні та компенсацію за несвоєчасно проведений розрахунок у сумі 177,11 грн. станом на 18.04.2014 року.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України розмір заробітної плати залежить від професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці.

Частиною 3 ст. 94 КЗпП України передбачено наявність державного регулювання оплати праці, що визначається цим кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Отже встановлено державне регулювання питань оплати праці з урахуванням трудових характеристик працівника.

Відповідно до абз. 6 п.п.4 п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 року «Про умови праці працівників бюджетних науково-дослідних установ і організацій та інших наукових установ Національної академії наук» у разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни зазначені надбавки скасовуються або розмір їх зменшується.

В наказі № 13-д від 13.02.2013 року зазначено, що доплати позивачу знімались через невиконання ним службових обов'язків, порушення трудової дісципліни.

Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» надбавки, збільшення окладів, компенсаційні виплати та доплати, на які претендує позивач, належать до додаткової заробітної плати, яка пов'язується з виконанням виробничих завдань та функцій.

З пояснень представника відповідача та матеріалів справи вбачається, що позивач отримував основну заробітну плату в повному об'ємі у вигляді тарифної ставки (окладу) і це відповідало дотриманням державних гарантій щодо розміру заробітної плати. Позивачем зазначене не спростовано.

Також правильно визнано необґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на службове відрядження з 15.03.2010 року по 20.03.2010 року у сумі 3016 грн. З пояснень представника відповідача та матеріалів справи вбачається, що ініціатором відрядження був позивач, а не адміністрація відповідача. Позивач ввів в оману адміністрацію відповідача про мету відрядження та про необхідність виконання робіт в межах планової теми АМН 95/2010 в м. Москві в НДІ експериментальної ветеринарії, Інститут загальної генетики РАН, компанії «Стинол», фірми «Ізоген». Позивач знав про відсутність названих ним суб'єктів і в переліку виконавців по його науковій роботі. Згідно договору на створення НДР №12.40/2012 від 03.01.12р., переліку науково дослідних-робіт за договором що міститься в додатку до нього, співвиконавцями в роботі АМН 95/2010 є тільки Харківський національний медичний університет та ДНУ НТК «Інститут монокристалів НАНУ» м. Харків. Адміністрація відповідача, після повернення позивача, не отримала від нього підтверджуючі документи зв'язку відрядження з основною діяльністю установи. Вказані доводи відповідача позивач не спростував, доказів спростування цього не міститься і в матеріалах справи.

Також правильно визнано судом першої інстанції, що не підлягають задоволенню як безпідставні позовні вимоги про зобов'язання відповідача провести перерахунок за час відпусток. З матеріалів справи вбачається що розрахунок з позивачем проведено правильно та повністю.

З наказом про звільнення позивач був ознайомлений шляхом оголошення його змісту в присутності працівників та комісії, але від підпису відмовився, про що складено акти (а. с. 16-18 т.2).

З дня звільнення ОСОБА_1 було неодноразово запропоновано отримати повний розрахунок а також трудову книжку, однак він ухилявся від отримання. Розрахунок із ним проведено 12.06.2013 року і йому було виплачено 35 833,97 грн. (Т.1 а.с.139-146).Тому посилання позивача, що адміністрація затримала йому розрахунок є надуманими та спростовуються матеріалами справи.

Судова колегія вважає, що не підлягають задоволенню також позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача повернути йому всі матеріальні цінності (матеріали та реактиви), за які він відповідав на момент звільнення 09.04.2013 р. відповідно інвентаризаційному опису здавання - приймання від 12.06.2013 р., зобов'язання відповідача відповідно встановленого порядку провести списання матеріалів та реактивів, за які він відповідав на момент звільнення 09.04.2013 р., що були використані при виконанні НДР АМН 95/2010, оскільки зазначене питання вирішується на розсуд роботодавця.

В зв»язку з наведеним суд першої інстанції обґрунтовано та правильно відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог в іншій частині , так як позивач не надав доказів які б свідчили про протиправність дій відповідача.

Згідно ст.ст. 11,60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана дове сти ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подають ся сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судова колегія вважає , що рішення районного суду винесено при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи; не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; висновки суду не відповідають обставинам справи; судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для зміни рішення суду першої інстанції.

За таких обставин судова колегія апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольняє частково, змінивши рішення районного суду. Рішення суду скасовує в частині відмови у задоволенні позову про поновлення на роботі, про визнання наказу відповідача №14-к від 09.04.2013 року незаконним, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Частково задовольняє позовні вимоги та визнає незаконним наказ відповідача № 14-к від 09.04.2013 року; поновлює ОСОБА_1 на роботі у Державній установі «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України» на посаді головного наукового співробітника лабораторії протимікробних засобів; стягує з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 51283 грн. 68 коп. та моральну шкоду в сумі 1000 грн.

Також судова колегія вважає за необхідне відповідно до вимог ч.3 ст. 88 ЦПК України стягнути з відповідача на користь держави судовий збір 243 грн.60 коп.

В іншій частині вказане рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч. 1 ст. 307, 309, 313, 314,316, 317, 319, 323, 324 ЦПК України колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 червня 2014 року змінити.

В частині відмови у задоволенні позову про поновлення на роботі, про визнання наказу відповідача №14-к від 09.04.2013 року незаконним, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди рішення суду скасувати, частково задовольнивши позовні вимоги.

Визнати незаконним наказ Державної установи «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України» № 14-к від 09.04.2013 року .

Поновити ОСОБА_1 на роботі у Державній установі «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України» на посаді головного наукового співробітника лабораторії протимікробних засобів.

Стягнути з Державної установи «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 51283 грн. 68 коп. та моральну шкоду в сумі 1000 грн.

Стягнути з Державної установи «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМН України» на користь держави судовий збір 243 грн.60 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

СУДДІ: