Ухвала суду № 40169534, 13.08.2014, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2014 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Перепелюк Л.М., Чупікової В. В.,

секретар Ковальчук Н.О.

за участю представників позивачки ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житлом та виселення за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 25 червня 2014 року,

встановила:

У травні 2014 року позивачка ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житлом та виселення.

Посилалась на те, що вона є власником житлового будинку по АДРЕСА_1. У даному будинку проживає її колишній зять ОСОБА_4, шлюб між ним та її донькою розірвано у 2011 році. Стверджувала, що ОСОБА_4 вселився в даний будинок без правових підстав.

Посилаючись на те, що відповідач на її пропозицію відмовляється добровільно звільнити житловий будинок, створює їй перешкоди в користуванні цим майном, просила усунути перешкоди у користуванні житлом та виселити відповідача зі спірного будинку.

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 25 червня 2014 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову за безпідставністю.

Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з підставності та доведеності позовних вимог.

Такий висновок є правильним.

У справі встановлено, що позивачка є власником житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 13 жовтня 2010 року та витягом про державну реєстрацію прав № 2764055, виданого Новоселицьким комунальним БТІ 14 жовтня 2010 року(а.с.5-6).

Відповідач ОСОБА_4 вселився в будинок як чоловік доньки позивачки, без письмової згоди позивачки, проте з її відома.

Встановлено, що після розірвання у грудні 2011 року шлюбу з донькою позивачки відповідач продовжує займати спірне житло, на вимогу позивачки не звільняє будинок, чинить їй перешкоди в користуванні будинком.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Норма ч. 1 ст. 319 ЦК України зазначає, що власник володіє, користується, розпоряджається свої м майном на власний розсуд.

Об'єктом власності особи може бути зокрема житло - жилий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права.

Права власника жилого будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК України житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до ст. 109 ЖК України виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Встановлено, що договір про користування спірним будинком між сторонами не укладався, відповідач користується житлом всупереч волі власника будинку без жодних правових підстав, з порушенням права позивачки як власника житлового будинку.

Тому, рішення суду першої інстанції про усунення перешкод у користуванні будинку та виселення є по суті правильним, воно ухвалено з додержанням норм матеріального права.

У зв'язку з наведеним доводи апеляційної скарги про неправильність рішення суду першої інстанції є необґрунтованими.

Суд першої інстанції помилково у мотивувальній частині рішення зробив посилання на норми ст. 405 ЦК України, ч. 1 ст. 156 ЖК України, які не регулюють спірних відносин.

Указані норми регулюють відносини власників житлових будинків з членами їх сімей, у т.ч. колишніми.

У справі встановлено, що відповідач не був членом сім'ї позивачки.

Проте згадане помилкове наведення змісту вказаних норм права не вплинуло на правильність по суті вирішення спору.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційна скарга не містить доводів на спростування згаданих встановлених обставин справи та доказів на їх підтвердження.

Апелянт посилається на те, що спірний будинок зводився ним та донькою позивачки, а тому він належить йому.

Проте відповідно до наявних у справі правовстановлюючих документів, які не оспорені в установленому порядку, власником будинку є позивачка.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування чи зміни.

Колегія суддів також не вбачає підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги, як це передбачено ч. 3 ст. 303 ЦПК України, оскільки вони відсутні.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 25 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: Л.М. Перепелюк

В. В. Чупікова