Рішення № 40154457, 15.04.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2014 р. Справа № 914/2618/13

Заступник прокурора міста Львова в інтересах держави в особі:

Позивач: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області (79000, вул. Січових Стрільців, 3, м. Львів; ідентифікаційний код 20823070)

Відповідач: Відкрите акціонерне товариство "Львівський міський молочний завод" (82400, вул. Рудненська, 8, м. Львів; ідентифікаційний код 00446368)

про визнання за державою в особі РВ ФДМУ по Львівській області права власності на бомбосховище №48005, інвентарний номер 32, що знаходиться: м. Львів, Рудненська, 8, вартістю 116000грн.

Суддя Фартушок Т.Б.

Секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Прокурор: Леонтьєва Н.Т. - прокурор;

Позивача: Жуган І.О. - представник, довіреність в матеріалах справи ;

Відповідача: Созонюк Т.М. - представник, довіреність в матеріалах справи

Суть спору:

Заступник прокурора міста Львова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Львівський міський молочний завод" про визнання за державою в особі РВ ФДМУ по Львівській області права власності на бомбосховище №48005, інвентарний номер 32, що знаходиться: м. Львів, Рудненська, 8, вартістю 116000грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 08.07.2013р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено в судовому засіданні на 16год. 00хв. 22.07.2013р. В судовому засіданні 22.07.2013р. оголошувалась перерва. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду по даній справі від 03.09.2013р. Строк розгляду продовжено на 15 днів за клопотанням Прокурора згідно ухвали суду по даній справі від 03.09.2014р.

Ухвалою від 17.09.2013 року провадження у справі зупинено та надіслано фахівцям Львівського НДІ судових експертиз. 07.04.2014 року справа №914/2618/13 повернулась із Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. Ухвалою від 09.04.2014 року провадження у справі поновлено та розгляд справи призначено в судовому засіданні на 16год. 30хв. 15.04.2014р.

Протягом розгляду справи Учасникам процесу по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 29, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які вручені чи скеровані Учасникам процесу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки учасників визначені ст.ст.20, 22, 28, 29, 38 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Прокурор в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала повністю, надала усні пояснення по суті спору.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала, надала усні пояснення по суті спору.

Представник Відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив повністю з причин та підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалах господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4.-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

При цьому суд також зазначає, що в силу вимог ч.ч.1, 3 ст.69 ГПК України, відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до ст.121 Конституції України, на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді, у випадках передбачених законом. Право на звернення до місцевого суду в інтересах держави, підприємств, та інших юридичних осіб визначено п.6 ст.20 Закону України "Про прокуратуру". Безпосередньо до господарського суду право звернення прокурора передбачено п. 3 ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність її захисту.

Відповідно до положень ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру", представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються, зокрема, функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Підставою представництва прокуратурою України в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами такого представництва органів прокуратури є, зокрема, звернення до суду з позовами.

Відповідно до п. п. З, 4, 5 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, в їх основі завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (зокрема, економічних, соціальних) дій, програм, спрямованих на гарантування її економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо; інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді; із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, які вона закріпила в законах та інших нормативно-правових актах.

Порушення інтересів держави полягає у незаконній реєстрації права власності за ВАТ „Львівський молочний завод" державного майна - об'єкта цивільної оборони.

Позов заявлено в інтересах держави в особі РВ ФДМУ у Львівській області як територіального відділення Фонду державного майна України. Та спеціального органу державної влади для забезпечення здійснення єдиної та ефективної політики у сфері роздержавлення та відчуження об'єктів державної власності та орган, на який було покладено повноваження щодо управління усім державним майном.

Згідно з Положенням про регіональне відділення ФДМУ, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 15.05.2012 № 678, регіональне відділення утримується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до Акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Львівського молочного заводу, затвердженого наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 23.05.1995р. №937/1-15 та Плану приватизації Львівського молочного заводу, затвердженого наказом регіонального відділення від 05.06.1995р. №1051, до статутного капіталу ВАТ «Львівський молочний завод» не увійшло державне майно, яке не підлягало приватизації, а саме захисна споруда цивільної оборони, яка використовувалась як підземна стоянка автомашин, - сховище №48005, інвентарний №32, що розташоване за адресою: м.Львів, вул.Рудненська, 8.

Згідно із довідкою від 22.03.2000р. №385, виданою Відповідачем, під час приватизації підприємства (1995 рік) до статутного фонду не увійшов об'єкт ЦО - підземна стоянка автокар м.Львів, вул.Рудненська, 8 вартістю 4842,59грн. Відповідно, невходження спірного майна до статутного фонду Відповідача підтверджував і сам Відповідач у 2000 році. Аналогічну інформацію Відповідач надавав Позивачу і у 2013 році, про що зазначено нижче.

За результатами проведеної 24.01.2013р. працівниками регіонального відділення перевірки стану ефективного використання та збереження державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу ВАТ "Львівський міський молочний завод", встановлено, що об'єкт цивільної оборони (сховище №48005) окремо розміщений (на 300 осіб, клас - III, площа - 290,7м2) та знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Рудненська, 8 і перебуває у незадовільному стані.

З метою забезпечення вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.11.2008р. №1473-р "Про підготовку та проведення у 2009-2014 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту)", із змінами та доповненнями, відповідно до Методичних рекомендацій щодо проведення технічної інвентаризації захисних споруд, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 10.06.2009р. №390 (в редакції наказу МНС від 13.08.2010р. №659), регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області виготовлено у ОКП "БТІ та ЕО" технічну документацію на захисну споруду цивільної оборони (цивільного захисту), яка не увійшла до статутного капіталу господарського товариства у процесі приватизації, є об'єктом права державної власності та перебуває у сфері управління РВ ФДМУ по Львівській області, а саме; сховище №48005, м.Львів, вул.Рудненська, 8 (балансоутримувач - ВАТ "Львівський міський молочний завод").

За результатами аналізу виготовленого ОКП "БТІ та ЕО" технічного паспорту на вказану вище захисну споруду ЦО було встановлено, що захисна споруда, яка при приватизації залишена у державній власності, є зареєстрована на праві власності за ВАТ "Львівський міський молочний завод" як "Підземна стоянка для машин - бомбосховище" (літ. Я-1 в майновому комплексі). Таку ж інформацію надало ОКП "БТІ та ЕО" листом від 20.03.2013р. №640 на лист регіонального відділення від 28.01.2013р. №11-13- 00563.

Згідно з довідкою ВАТ "Львівський міський молочний завод" від 24.01.2013р. №102, станом на 24.01.2013р. на балансі ВАТ "Львівський міський молочний завод" обліковується державне майно, яке в процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу товариства, в т. ч. захисна споруда ЦО - сховище №48005 (бомбосховище), що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Рудненська, 8. Товариством в оренду та в заставу державне майно не передавалось, відчуження та списання такого майна підприємством не здійснювалось. Відтак, як у 2000 році, так і в 2013 році Відповідач підтверджував те, що в процесі приватизації спірне майно не увійшло до його статутного фонду.

Згідно акту технічної інвентаризації захисної споруди цивільного захисту сховища №48005 від 17.06.2013р., балансова вартість захисної споруди становить 116тис.грн.

Як вбачається з матеріалів перевірки, підстав для законної реєстрації права власності за Відповідачем на спірне Майно не існувало.

Згідно висновку судової експертизи №3951 від 20.03.2014р. у даній господарській справі, складеного Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, загальна площа підземної стоянки автомашин (включно з бомбосховищем), яка у матеріалах технічної інвентаризації позначена під літерою Я-1, інвентариний номер 32 та знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Рудненська, становить 290,7кв.м.; загальна площа бомбосховища, яке розташоване у будівлі, що позначена під літерою Я-1, нвентарний номер 32 та знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Рудненська, становить 290,7кв.м.; зовнішні стіни споруди, що позначена під літ.Я-1, інвентариний номер 32 і знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Рудненська, виконані з монолітного бетону товщ.60см, що відповідає вимогам, які встановлені для захисних споруд цивільної оборони, але не відповідає п.п.3.14, 3.15, 3.16 ДБН В.1.2-4:2006 «Інженерно-технічні заходи цивільного захисту».

З даного приводу суд зазначає, що за результатами судової експертизи встановлено площу спірного майна - бомбосховища та відповідність такого вимогам, які ставляться для захисних споруд цивільної оборони - бомбосховища. Наведена в експертному висновку невідповідність спірного майна вимогам, встановленим п.п.3.14, 3.15, 3.16 ДБН В.1.2-4:2006 «Інженерно-технічні заходи цивільного захисту» не заперечує призначення спірного майна - бомбосховище, оскільки ДБН В.1.2-4:2006 «Інженерно-технічні заходи цивільного захисту» прийняті у 2006 році (після будівництва спірної споруди та виникнення правовідносин щодо неї), а також, невідповідність п.п.3.14, 3.15, 3.16 ДБН В.1.2-4:2006 не означає неможливість використання спірого майна як бомбосховища, а лише вказує на послаблення його захиної функції, відповідно до встановлених у 2006 році вимог, при чому враховується також і встановлений у всиновку експерта 45% фізичний знос.

Щодо доводів Відповідача про передачу спірного майна у власність останнього Позивачем згідно наказу №1397 від 07.07.1995 року суд зазначає, що Відповідачем не представлено суду оригіналу чи копії такого наказу та не заявлено клопотання про витребування такого в порядку ст.38 ГПК України. Про зазначену обставину суд довідався в процесі розгляду справи, а відтак, в силу вимог ГПК України, був позбавлений можливості самостійно витребувати такі докази. При цьому суд наголошує на необхідність доджержання встановленого статтею 4-3 ГПК України принципу змагальності та те, що відповідно до ст.33 ГПК України, обов'язок доведення обставин лежить на тій стороні, яка посилається на них як на підставу своїх, в даному випадку, заперечень. Крім цього суд зазначає, що Відповідачем і не наведено жодних доводів з приводу того, чого стосувався згаданий ним наказ №1397 від 07.07.1995 року.

Крім цього, з приводу доводів Відповідача про те, що спірне майно передано останньому згідно Переліку нерухомого майна, що передається у власність Відповідача, №5/11-276 від 29.01.1999р. суд зазначає наступне. Аналогічно наведених в адзаці вище обгрунтувань, дана обставина не є доведена в установленому ГПК України порядку Відповідачем та не заявлено клопотань в порядку ст.38 ГПК України перед судом про витребування доказів для її доведення.

При цьому суд бере до уваги те, що на підставі описаних вище зазначених Відповідачем документів останній зареєстрував право власності на спірне майно, що підтверджується реєстраційним посвідченням від 29.01.1999р., виданим ЛОДКП БТІ та ЕО та отримав витяг з реєстру прав власності на спірне майно №21059853 від 26.11.2008р.

Відтак, суд не ставить під сумнів видачу Позивачем наказу №1397 від 07.07.1995 року та Переліку нерухомого майна, що передається у власність Відповідача, №5/11-276 від 29.01.1999р., проте зазначає, що видача даних документів Відповідачем не спростовує вимог ч.2 ст.5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, що діяла на момент приватизації), відповідно до якої, приватизації не підлягають, об'єкти державної власності, необхідні для виконання державою своїх функцій.

Крім того, і зміни до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 19 лютого 1997 року N 89/97) не визнавались неконституційними. Також, у Рішенні Конституційного суду України від 01 липня 1998 року N 9-рп (справа N 01/1501-97-8/98) (пункт 2 мотивуальної частини рішення) зазначено: «…положення частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" не суперечать частині третій статті 22 Конституції України.».

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що Відповідач набув право власності на спірне майно всупееч вимогам законодавства, в тому числі діючого як станом на момент предачі останньому такого, так і станом на час оформлення Відповідачем права власності на таке.

Щодо доводів Відповідача про те, що він набув право власності на спірне майно за набувальною давністю суд зазначає наступне. Так, в обгрунтування зазначених доводів відповідач посилається на статтю 344 Цивільного кодексу України. Проте:

1. Відповідно до ч.4 ст.344 ЦК України, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду. Відповідачем ж не наведено доводів, не подано доказів набуття ним права власності на спірне майно за рішенням суду. Крім того, Відповідачем і не заявлено зустрічної позовної вимоги щодо набуття права власності на спірне майно за набувальною давністю;

2. Згідно ч.1 ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Окрім вищенаведених приписів ч.4 ст.344 ЦК України суд додатково зазначає що згідно п.1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Відповідно ж до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності; щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

З врахуванням дати заявлення позову (2013 рік) та періоду, протягом якого могли б існувати правовідносини щодо набувальної давності у Відповідача на спірне майно, які мали б своєю підставою визнання за Відповідачем правіа власності на таке майно (10 років після 01 січня 2004р.), суд зазначає, що право власності на спірне майно за ст.344 ЦК України у Відповідача за набувальною давністю не виникло;

3. Як обов'язкову підставу набуття права власності на майно за набувальною давністью у ч.1 ст.344 зазначено відкрите володіння.

Проте Відповідач, згідно виданих ним же описаних вище довідок від 22.03.2000р. №385 та від 24.01.2013р. №102, підтверджував та стверджував, що спірне майно не увійшло до його статутного фонду (капіталу) в процесі приватизації.

Вищенаведеним спростовується і набуття Відповідачем права власності на спірне майно за набувальною давністю.

Також, щодо доводів Відповідача про пропуск прокурором та Позивачем 3-річного строку позовної давності суд зазначає наступне.

Так, свої доводи в цій частині Відповідач обгрунтовує тим, що про те, що Відповідач у встановленому законом порядку зареєстрував 29.01.1999р. у Львівському ОДКБ ТІ та ЕО» право власності на спірне майно не могло бути не відомо Позивачу, оскільки ним були видані Наказ №1397 від 07.07.1995р. та Перелік нерухомого майна №5/11-276 від 19.01.1999р. Тобто, Позивач міг знати про дані обставини починаючи з лютого 1999р. Наведена ж позиція Відповідача спростовується тим, що при виданні Позивачем документів, які передували реєстрації за Відповідачем права власності на спірне майно, Позивач не знав та не міг знати про дії Відповідача, вчинені після видання таких документів. До того ж, вищенаведені довідки Відповідача від 22.03.2000р. №385 та від 24.01.2013р. №102 також підтверджують, що Позивач не знав та не міг знати в силу ж самої інформації Відповідача про реєстрацію останнім права власності на спірне майно.

Крім того, з врахуванням доводів Відповідача про те, що згідно Наказу ФДМУ №1077 від 09.06.1999р. «Про забезпечення збереження, контролю за використанням та реалізацією пропозицій інвентаризаційних комісій стосовно державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, але залишилося у них на балансі» Позивачем перевірка проводилась 24.01.2013р., в акті проведення якої зазначено, що попередня перевірка проведена 14.12.2010р. суд зазначає, що з врахуванням дати заявлення позову (04.07.2013р.) трирічний строк позовної давності (з 14.12.2010р. по 04.07.2013р.), встановлений для такого виду правових відносин, не минув, а відтак, суд відмовляє в застосуванні наслідків пропущення строку позовної давності, зазначаючи про непропуск такого Позивачем.

При винесенні рішення суд також виходив з наступних норм законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004р. №467 «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності» затверджено Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності, згідно з п.п. 1,2 якого Єдиний реєстр об'єктів державної власності є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду, лізинг, концесію або заставу державних підприємств, їх об'єднань, установ та організацій, а також корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації. Реєстр формується Фондом державного майна. Дані про спірне майно ввійшли до вказаного реєстру, що стверджується відповідною довідкою РВ ФДМУ у Львівській області.

Частиною 2 ст.5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, що діяла на момент приватизації) встановлено, що приватизації не підлягають, об'єкти державної власності, необхідні для виконання державою своїх функцій.

Законом України "Про управління об'єктами державної власності" передбачено, що об'єктами управління державної власності є державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій. Фонд державного майна України, його регіональні відділення відповідно до законодавства здійснюють управління об'єктами державної власності, в тому числі об'єктами нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Відповідно до Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999р. №908/68, органом управління щодо такого майна є державні органи приватизації.

У процесі перетворення державних підприємств в акціонерні товариства до вартості єдиного майнового комплексу підприємства, що приватизується, включається вартість усіх активів, які перебувають на балансі підприємства, відповідно до чинної на момент приватизації методики оцінки вартості майна. Частина майна, яке не підлягає приватизації, вилучається з вартості майнового комплексу, однак при цьому залишається на балансі новостворюваного товариства, яке несе відповідальність за його збереження. Така відповідальність передбачена п. 4 спільного наказу Фонду державного майна та Міністерства економіки України №908/68 від 19.05.1999р. "Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.06.1999р. за №414/3707, а саме: "господарські товариства, на балансі яких перебуває державне майно, яке не увійшло до статутних капіталів у процесі приватизації, несуть відповідальність за збереження такого майна відповідно до Цивільного кодексу України".

Регіональне відділення, відповідно до наказу Фонду державного майна України "Про забезпечення збереження, контролю за використанням та реалізацією пропозицій інвентаризаційних комісій стосовно державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, але залишилось у них на балансі" від 09.06.1999р. №1077, організовує систематичний контроль за утриманням, зберіганням та використанням державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації, але перебуває на їх балансі.

Відповідно до ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст.317 ЦК України, лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 326 ЦК України встановлено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна; від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно з ст.1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч.2 ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Враховуючи наведене, суд доходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та витребування з незаконного володіння ВАТ "Львівський міський молочний завод" - об'єкт цивільної оборони - бомбосховище №48005 №48005, інвентарний номер 32, що знаходиться: м.Львів, Рудненська, 8, площею 290,7м.кв., вартістю 116000грн. на користь держави в особі РВ Фонду державного майна України по Л/о, а також, визнання за державою в особі РВ Фонду державного майна України по Л/о право власності на об'єкт цивільної оборони - бомбосховище №48005, інвентарний номер 32, що знаходиться за адресою: м. Львів, Рудненська, 8, площею 290,7м.кв., вартістю 116000грн.

Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

15.04.2014 року у відповідності до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 18.04.2014р.

Враховуючи те, що спір виник з вини Відповідача та результати розгляду спору, норма ч. 1 ст. 49 ГПКУ є підставою для покладення на нього судових витрат у справі.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами ст.ст. 4-3, 4-7, 20, 22, 28, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 69, 75, 82-87, 115-116 ГПК України, - суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за державою в особі РВ Фонду державного майна України по Львівській області (79000, вул. Січових Стрільців, 3, м. Львів; ідентифікаційний код 20823070) право власності на об'єкт цивільної оборони - бомбосховище №48005, інвентарний №32, площею 290,7м.кв. по вул. Рудненській, 8 у м. Львові.

3. Витребувати з незаконного володіння Відкрите акціонерне товариство "Львівський міський молочний завод" (82400, вул. Рудненська, 8, м. Львів; ідентифікаційний код 00446368) частину майна - об'єкт цивільної оборони - бомбосховище №48005, інвентарний №32, площею 290,7м.кв. по вул.Рудненській, 8 у м. Львові на користь держави в особі РВ Фонду державного майна України по Львівській області.

4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Львівський міський молочний завод" (82400, вул. Рудненська, 8, м. Львів; ідентифікаційний код 00446368) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 2320грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.