Рішення № 40154449, 21.02.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2014 р. Справа № 914/134/14

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

Відповідач: Відкрите акціонерне товариство "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" (81700, вул. Фабрична, 4, м. Жидачів, Львівська область; ідентифікаційний код 00278801)

про стягнення заборгованості у сумі 20384,30грн.,

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився.

Суть спору:

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 заявлено позов до Відкритого акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" з вимогою стягнення 17000,40грн. боргу, що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за поставлену продукцію), передбачених умовами Договору №26 від 15.08.2011р.

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 588,02грн. 3% річних від простроченого платежу, 15,30грн. інфляційних втрат та 2780,58грн. пені.

20.01.2014р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 10год. 00хв. 04.02.2014р. розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі, в тому числі у зв'язку з неявкою Сторін та невиконанням вимог ухвали господарського суду по даній справі щодо надання відзиву та інших документів, що витребовувались судом. В судових засіданнях 18.02.2014р. та 19.02.2014р. відповідно до вимог ст.77 ГПК України оголошувалась перерва.

Протягом розгляду справи Позивачу та представникам Сторін по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,38 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Позивач явку особисто чи повноважного представника в судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання; протягом розгляду справи Позивач позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідача явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання; протягом розгляду справи позов не визнав, подав відзив, у якому просив застосувати наслідки пропущення строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

Згідно ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 17000,40грн. основного боргу.

15.08.2011р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Продавець) та Відкритим акціонерним товариством "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" (Покупець) укладено договір поставки товару №26 (надалі Договір), відповідно до якого (п.1), Постачальник зобов'язується поставити, а Замовник прийняти і оплатити продукцію згідно специфікації (додатку), яка є невід'ємною частиною договору.

У п.3.1 Договору зазначено, що сума Договору складає 65000,00грн., в тому числі ПДВ 10833,33грн. кількість, асортимент товару вказується в специфікаціях на кожну поставку (п.3.2).

Приписами п.3.4 Договору встановлено, що оплата товару здійснюється Замовником післяоплатою на протязі 7 календарних днів після отримання товару на склад Замовника; платежі за товар здійснюються шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника банківським переказом (п.3.5).

Відповідно до п.6 Договору, суперечні питання, які можуть виникнути між сторонами під час виконання Договору вирішуються шляхом додаткових переговорів. У випадку неможливості вирішення спорів та розбіжностей шляхом переговорів, спір вирішується у судовому порядку.

У п.9 Договору зазначено, що Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2012р. або до повного виконання зобов'язань сторонами.

Договір підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.

На виконання умов Договору та для підтвердження прийняття зобов'язань за Договором, на підставі Гарантійного листа Відповідача №57/3784 від 19.10.2012р., Специфікацією №2, Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано Товар за видатковою накладною №РН-0000076 від 24.10.2012р. на суму 34000,80грн. з ПДВ. При цьому видавався рахунок-фактура №СФ-00118 від 18.10.2012р. та податкова накладна.

При цьому підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Продукція за Договором на підставі описаної вище накладної отримана на уповноваженим представником Відповідача, що підтверджується підписами та відбитками печаток Сторін на вказаній накладній.

Крім того, здійснену відповідно до видаткової накладної №РН-0000076 від 24.10.2012р. на суму 34000,80грн. з ПДВ поставку згідно Договору визнає і Відповідач у своєму відзиві.

Відповідач за поставлений йому товар розрахувався лише частково в розмірі 17000,40грн.

Відтак, станом на 26.12.2013р. борг Відповідача перед Позивачем становив 17000,40грн. (34000,80 - 17000,40).

19.04.2013р. Позивачем направлено на адресу Відповідача претензію №19/04 про оплату боргу, яка останнім залишена без уваги.

02.07.2013р. Позивач повторно направив на адресу Відповідача претензію №02/07 про оплату боргу, яка також останнім залишена без уваги.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що борг Відповідача перед Позивачем становить 17000,40грн.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням наведеного, в тому числі того, що матеріалами справи доведено, а Відповідачем не спростовано порушення зобов'язання щодо оплати за отриманий згідно Договору Товар, в тому числі станом на час подання позову та порушення провадження у справі - на суму 17000,40грн.; враховуючи також визнання Відповідачем у відзиві факту отримання товару на суму 34000,80грн. та доводи Позивача щодо здійснення відповідачем часткової оплати в розмірі 17000,40грн.; беручи до уваги те, що станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не представлені докази відсутності боргу Відповідача перед Позивачем в розмірі 17000,40грн., чи здійснення повної або часткової оплати такого, суд приходить до висновку про наявність правових підстав до задоволення позовних вимог в частині стягнення 25599,10грн. основного боргу.

Щодо стягнення 2780,58грн. пені.

Позивач просить також стягнути 2780,58грн. пені, розрахунок якої наведено у позовній заяві, та який проведено за період з 01.11.2012р. по 26.12.2013р.

У п. 5.3 Договору передбачено, що у випадку порушення Замовником термінів оплати за поставлений товар, Замовник сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України за кожен день прострочки.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідачем у відзиві заявлено вимогу про застосування наслідків спливу річного строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

З даного приводу суд зазначає, що як зазначено вище в мотивувальній частині рішення, згідно п.3.4 Договору, оплата товару здійснюється Замовником післяоплатою на протязі 7 календарних днів після отримання товару.

Товар Відповідачем отримано згідно видаткової накладної РН-0000076 від 24.10.2012р. на суму 34000,80грн. з ПДВ.

При цьому слід взяти до уваги, що згідно п.1.7 Постанови Пленуму ВГС України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Проте, слід врахувати, що відповідно до п.3.5 Договору, платежі за товар здійснюються шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника банківським переказом.

Відтак, першим днем порушення виконання зобов'язання з поставки товару 24.10.2012р. (за минуванням 7 днів) є 01.11.2012р. (четвер, банківський день (СЕП - системи електронних переказів працюють), що є першим днем, з якого можна нараховувати пеню.

З врахуванням приписів ч.6 ст.232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування пені, останнім днем періоду нарахування пені є 30.04.2013р.

Позивач ж розраховує пеню за період з 01.11.2012р. по 26.12.2013р. Наведене суперечить вищенаведеним вимогам законодавства та Договору з наступних підстав. Так, згідно п.5.3 Договору пеня нараховується за кожен день прострочки. Проте, як зазначено у п.2.5 Постанови Пленуму ВГС України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Щодо доводів Відповідача про те, що початком нарахування пені на суму 17000,40грн. має бути не 01.11.2012р., а 04.12.2012р. (час здійснення часткової оплати (50%) здійсненої поставки на суму 34000,80грн.) суд зазначає, що такі не відповідають ч.6 ст.232 ГПК України в частині приписів щодо права нарахування пені від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, а першим днем порушення зобов'язання щодо оплати здійсненої поставки на суму 34000,80грн., в тому числі її частин, є 01.11.2012р.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як зазначено у п.2.10 Постанови Пленуму ВГС України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Згідно п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до поштового штемпеля на конверті, позовну заяву з додатками Позивачем надіслано 30.12.2013р.

Позивач просить стягнути пеню за період з 01.11.2012р. по 26.12.2013р. Проте, як зазначено вище судом, періодом, за який може стягуватись пеня, є з 01.11.2012р. по 30.04.2013р.

Згідно ч.1 ст.260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно ч.1 ст.254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що з пропуском річного строку позовної давності заявлені вимоги щодо стягнення пені за період з 01.11.2012р. по 30.12.2012р.

Згідно ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що, із застосування строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені суду слід відмовити в стягненні такої за період з 01.11.2012р. по 30.12.2012р.

Проте, пеня за період з 31.12.2012р. по 30.04.2013р. підлягає стягненню, оскільки розрахована та заявлена до стягнення в межах річного строку позовної давності.

При цьому, при перерахунку пені судом взято до уваги, що кількість календарних днів у 2012р. становила 366, а у 2013р. - 365.

Враховуючи вищенаведене; перевіривши правильність проведеного розрахунку; беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу; враховуючи положення п.п.3.4, 3.5, 5.3 Договору; застосовуючи наслідки спливу строку позовної давності до вимоги про стягнення пені; беручи до уваги положення ч.6 ст.232 ГК України, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 2780,58грн. пені, розрахованої за період з 01.11.2012р. по 26.12.2013р., підлягають до задоволення в сумі 845,33грн. (пеня за період з 31.12.2012р. по 30.04.2013р.), в частині стягнення 1935,25грн. пені слід відмовити.

Щодо стягнення 588,02грн. 3% річних та 15,30грн. інфляційних втрат.

В прохальній частині позовної заяви Позивач також просить стягнути з Відповідача 588,02грн. 3% річних та 15,30грн. інфляційних втрат, розрахунок яких надано до позовної заяви, та який проведено за період з 01.11.2012р. по 26.12.2013р. з суми боргу 17000,40грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку 3% річних суд зазначає, що такий проведено невірно, оскільки не взято до уваги існування протягом 01.11.2012-03.12.2012р. суми боргу в розмірі 34000,80грн., а також невірно округлено до сотих. Внаслідок перевірки проведеного розрахунку розмір 3% річних (навіть при розрахунку з суми боргу 17000,40грн.) суд зазначає, що розмір 3% річних є більшим, аніж заявлено до стягнення. Проте, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ст.83 ГПК України, в суду відсутні правові підстави до виходу за межі позовних вимог.

Крім того, перевіривши правильність розрахунку інфляційних нарахувань суд також зазначає, що такий проведено невірно, оскільки Позивачем невірно обраховано (занижено) середній рівень інфляції за даний період. Внаслідок перевірки судом обрахунку сума інфляційних нарахувань є більшою, аніж заявлено Позивачем до стягнення. Проте, за відсутності клопотання, передбаченого п.2 ст.83 ГПК України, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведених розрахунків суд зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 588,02грн. 3% річних та 15,30грн. інфляційних втрат (нарахувань) підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

21.02.2014 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 25.02.204р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує наступне.

Так, при поданні позову Позивачем сплачено 1827грн. судового збору.

Крім того, Позивач заявив клопотання про відшкодування йому понесених судових витрат, - вартості квитків на проїзд залізницею.

Позивачем надано копії наступних проїзних документів:

квиток серії ЗГ №055642, купе, на ім'я ОСОБА_1, Запоріжжя-Львів, на 16.02.2014р., вартістю 227,31грн.;

квиток серії ЗГ №055641, купе, на ім'я ОСОБА_2, Запоріжжя-Львів, на 16.02.2014р., вартістю 227,31грн.;

квиток серії АС №278618, купе, на ім'я ОСОБА_3, Львів-Донецьк, на 19.02.2014р., вартістю 208,38грн.;

квиток серії АС №278619, купе, на ім'я ОСОБА_2, Львів-Донецьк, на 19.02.2014р., вартістю 208,38грн.

Крім того надані допоміжні документи про повернення коштів за квитки на 18.02.2014р. - Львів-Запоріжжя.

З приводу вищенаведеного суд зазначає, що допоміжні документи про повернення коштів за квитки на 18.02.2014р. - Львів-Запоріжжя не можуть судом враховуватись як понесені судові витрати, оскільки Позивач не мав обов'язку купувати квитки заздалегідь.

Крім того, щодо понесених витрат - квитків на ім'я ОСОБА_2 суд зазначає, що такі також не можуть братися судом до уваги при розподілі судових витрат з наступних підстав:

незважаючи на наявну в матеріалах справи довіреність на представництво інтересів Позивача ОСОБА_2, суду не надано доказів того, що витрати на придбання квитків на ім'я ОСОБА_2 понесені саме Позивачем, а відшкодуванню підлягають лише понесені стороною судові витрати;

крім того, в судові засідання 18.02.2014р. та 19.02.2014р. з'являвся сам Позивач - ОСОБА_1, відтак, Позивачем не надано суду обґрунтованих доказів необхідності представлення його інтересів в судових засіданнях 18.02.2014р. та 19.02.2014р. як особисто, так і уповноваженим представником.

Також, не може бути включений судом при розподілі судових витрат і квиток серії АС №278618, купе, на ім'я ОСОБА_3, Львів-Донецьк, на 19.02.2014р., вартістю 208,38грн., оскільки:

згідно даних ЄДЮОФОП, реєстраційних документів Позивача та позовної заяви, місцем проживання Позивача є м.Запоріжжя; суду ж не представлено обґрунтованих доказів необхідності відшкодування судових витрат у напрямку Львів-Донецьк, який до того ж є географічно дальшим від м.Львова у порівнянні з м.Запоріжжя, і в суда відсутня можливість самостійно розрахувати вартість проїзду у м.Запоріжжя потягом;

копія квитка на 19.02.2014р. надана Позивачем в судовому засіданні того ж 19.02.2014р. Відтак, суду не надано доказів того, що Позивач скористався даним квитком, а відтак, поніс такі витрати.

З приводу ж понесених судових витрат у розмірі 227,31грн. (квиток серії ЗГ №055642, купе, на ім'я ОСОБА_1, Запоріжжя-Львів, на 16.02.2014р., вартістю 227,31грн.) суд зазначає, що такі слід включити до складу судових витрат виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як зазначено у п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (із змінами та доповненнями), до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою. Ухвалами суду по даній справі явка Позивача в судове засідання визнавалась обов'язковою.

Позивач забезпечив явку в судові засідання 18.02.2014р. та 19.02.2014р.

Відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України, інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З врахуванням вищенаведеного суд прийшов до висновку здійснити розподіл інших судових витрат - 227,31грн. та судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Відкрите акціонерне товариство "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" (81700, вул. Фабрична, 4, м. Жидачів, Львівська область; ідентифікаційний код 00278801) на користь фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 17000,40грн. основного боргу, 363,30грн. пені, 15,30грн. інфляційних нарахувань, 588,02грн. 3% річних, 1514,04грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.