Ухвала суду № 40153920, 11.08.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7240/14 Справа № 201/2265/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Федоріщев С. С. Доповідач - Черненкова Л.А. Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2014 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Дерев`янка О.Г., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Видюковій Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 і публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: ОСОБА_3 про визнання поруки такою, що припинена, визнання дій по списанню грошових коштів незаконними, стягнення незаконно списаних грошових коштів, стягнення пені та 3 % річних, -

В С Т А Н О В И Л А:

19 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в 2011-2014 роках з її банківських зарплатних карток НОМЕР_1 та НОМЕР_2, емітованих ПАТ КБ «ПриватБанк», стали зникати грошові кошти, які зараховувались на ці картки як зарплата, при цьому позивач отримує зарплату на одному підприємстві, яка перераховується на рахунок в ПАТ КБ «ПриватБанк», карток зарплатних було дві, останньою позивачка користується і зараз, вона була випущена після закінчення терміну дії першої. Всього, в період з 11 травня 2011 року по 27 січня 2014 року зникли, були незаконно списані з вказаних зарплатних банківських карток грошові кошти в сумі 2407,01 грн. Позивач неодноразово письмово зверталась до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогами припинити незаконне списання грошових коштів, які їй перераховувались як зарплата та повернути незаконно списані грошові кошти. Відповідач в своїх письмових відповідях відмовляв позивачу в задоволені її вимог та не вказував розрахунок суми, періоди виникнення боргу. Такі відповіді банку позивач пов'язує з тим, що ніякого боргу у неї перед відповідачем не існувало і не існує. Останню відповідь на своє звернення позивачка отримала від відповідача 10 лютого 2014 року. В обґрунтування списання грошових коштів із зарплатних карток позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» надав не завірені належним чином ксерокопії договору поруки між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» від 20 березня 2001 року та кредитного договору № 210 від 27 березня 2001 року між КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 Раніше, у 2001 році, позивач не отримувала від КБ «Приватбанк» свій екземпляр договору поруки, також вона не була ознайомлена з кредитним договором № 210 від 27.03.2001 року. Зазначений договір поруки має ознаки неукладеного договору, так як датований 20.03.2001 року, а кредитний договір укладений 27.03.2001 року, тобто при укладанні договору поруки поручитель не мав можливості ознайомитися з усіма істотними умовами кредитного договору. Також позивач вважає, що ця порука є припиненою, та не є підставою для стягнення з неї грошових коштів, оскільки минув строк позовної давності. Крім того, ПАТ КБ «ПриватБанк» ще в липні 2006 року звертався до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 210 від 27.03.2001 року та договором поруки від 20.03.2001 року в розмірі 10560,39 грн., що на думку банку складалась з наступного: 1084,00 грн. - заборгованість за кредитом, 2161,29 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами; 7315,10 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Під час судового розгляду вказаної справи ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовився від частини позовних вимог та від пред'явлення вимог до поручителів, залишивши тільки вимогу про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 1084 грн. з ОСОБА_3 Про відмову ПАТ КБ «ПриватБанк» від вказаних позовних вимог зазначено в рішенні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11.12.2006 року по справі 2-1843/2006. У зв'язку з цим ПАТ КБ «ПриватБанк» не має права на звернення до суду з позовами ані до позивача, ані до ОСОБА_3 про стягнення пені, відсотків за користування кредитними коштами та інше в зв'язку з відмовою від позовних вимог в цій частині і прийняття судом такої відмови. Виходячи з цього, позивач й просила стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в сумі 2407,01 грн., які були списані з її карток у 2011-2014 роках; стягнути на її користь з відповідача й грошові кошти у розмірі 2180,23 грн. - в рахунок пені згідно п. 32.3.2. ст. 32 Закону України «Про платіжні системи в Україні» та 166,58 грн. - в рахунок 3 % річних згідно ч.2 ст.625 ЦК України, нарахованих на вказану суму незаконно списаних коштів з її зарплатних карток. Позивач також зазначала, що у зв'язку з фактичним позбавленням її частини зарплати відповідачем, їй було завдано моральної шкоди у зв'язку зі стражданнями, які вона вимушена була переносити через недостатність засобів для існування її та її сім'ї. Через незаконне відбирання в неї відповідачем зарплати позивач втратила душевне та соціальне благополуччя. Враховуючи глибину своїх моральних страждань, важливе значення для неї Конституційних права на її власність, зокрема - зарплату, яка є єдиним видом її доходів і засобів для її існування та існування членів її сім'ї, позивач вважає, що розмір завданої їй моральної шкоди не може оцінюватись менше ніж у 5000 грн., та цю суму грошових коштів позивач теж просила стягнути на її користь з відповідача. Позивач просила суд також стягнути з відповідача на її користь 1500 грн. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу та 487 грн. 20 коп. - в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2014 року ухвалено: позов ОСОБА_2- задовольнити частково; визнати поруку, згідно договору поруки від 20.03.2001 року між ОСОБА_2, КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_3 такою, що припинена; визнати дії ПАТ КБ «Приватбанк» по списанню грошових коштів, які належать ОСОБА_2, в загальній сумі 2407,01 грн. в період з 11.05.2011 року по 27.01.2014 року включно, з зарплатних банківських карток НОМЕР_1 та НОМЕР_2, незаконними; стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 3 721 грн. 14 коп., що складається з: 2407,01 грн. - в рахунок повернення безпідставно набутого; 903,95 грн. - пеня за 1 рік; 166 грн. 58 коп. - 3% річних; 243 грн. 60 коп. - в рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору; в задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить змінити рішення суду в частині визначення розміру пені та стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на її користь 2180,23 грн. пені; скасувати рішення суду в частині відмови в стягненні відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на її користь суму 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди; змінити рішення суду в частині розподілу судових витрат та стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на її користь суму витрачену на правову допомогу по справі в розмірі 1500 грн. та суму сплаченого судового збору в розмірі 487,20 грн., в іншій частині рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні заявлених вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи.

ОСОБА_2 в запереченнях на апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» просить відхилити апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк». посилаючись на її безпідставність.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг в їх межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційні скарги необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 березня 2001 року між позивачем, ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір поруки до кредитного договору № 210 від 27 березня 2001 року між КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 В свою чергу кредитний договір № 210 між КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 укладено лише 27 березня 2001 року. Згідно до листа Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції № 15541/03 від 17.05.2010 року, виконавчий лист № 2-1843 виданий 11.12.2006 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» грошової суми на погашення боргу у розмірі 1165 грн., знаходився на виконанні з 21.05.2007 року по 22.08.2008 року, за заявою стягувача. За заявою боржника, стягнення провадилося з пенсії ОСОБА_3 Виконавчий документ з 30.05.2007 року по 22.08.2008 року знаходився в УПФУ Красногвардійського району м. Дніпропетровська. 22.08.2008 року державним виконавцем, керуючись п.8 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження із зняттям арешту, у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду., У період з 11.05.2011 року по 27.01.2014 року з зарплатних карток позивача НОМЕР_1 та НОМЕР_2, емітованих ПАТ КБ «ПриватБанк», в рахунок погашення кредиту, списано грошові кошти, що надходили на ці картки як зарплата позивача, на загальну суму 2407,01 грн., що підтверджується банківською роздруківкою. Згідно довідки відповідача №1541977 від 06.06.2014 року, станом на 06.06.2014 рік позивач по угоді поруки від 27.03.2001 року заборгованості не має. Кредит погашений. З приводу списання коштів, позивач у позасудовому порядку листувалася із відповідачем та з його відповідей випливає, що списання зазначеної суми грошових коштів відбулося в рахунок її зобов'язань згідно вищезгаданого договору поруки по кредитному договору, укладеному між відповідачем та ОСОБА_3 17.02.2014 року позивач уклала договір про надання послуг по наданню правової допомоги та на представництво її інтересів у суді з адвокатом ОСОБА_5, повноваження якого підтверджуються копією свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю. Згідно до банківської квитанції та роздруківки по особову рахунку, позивач за надання правової допомоги та представництво згідно договору від 17.02.2014 року сплатила ОСОБА_5 1500 грн.

Задовольняючи позов частково, районний суд обґрунтовано виходив з того, що відповідач безпідставно списав на свою користь грошові кошти у розмірі 2407,01 грн. з зарплатних карток позивача НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у період з 11.05.2011 року по 27.01.2014 року в рахунок погашення кредиту, адже позивач своєї згоди на таке списання не давала, а судового рішення з цього приводу не було. Більш того, наданими доказами підтверджено, що зобов'язання по кредитному договору, по якому позивач виступала як поручитель, встановлено рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська та виконано у повному обсязі ще 22.08.2008 року, тобто за три роки до початку списання грошових коштів з зарплати позивача в рахунок погашення боргу по цьому кредиту. До того ж, ще в 2006 році відповідач відмовився від позову в частині стягнення пені та плати в відсотках за користування кредитом, що унеможливлює повторне звернення до суду з цими вимогами. Зі свого боку договір поруки, по якому проводилося списання коштів, має ознаки неукладеного договору, так як датований 20.03.2001 року, а кредитний договір укладений 27.03.2001 року, тобто пізніше, що свідчить про недотримання прав позивача при укладенні договору поруки, так як при укладанні договору поруки поручитель має бути ознайомлений з усіма істотними умовами кредитного договору. Окрім того, з часу виникнення підстав для пред'явлення вимоги щодо виконання зобов'язань по цим договорам спливли встановлені законом строки. Так, згідно п.1.1 кредитного договору № 210 від 27.03.2001 року, сума кредиту складає 1300 грн. на строк 6 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 39% річних. Пунктом 2.1 цього кредитного договору встановлений строк виконання основного зобов'язання - 27 вересня 2001 року. В договорі поруки строк припинення поруки не встановлений. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Умова договору поруки викладена у п. 5 про його дію до припинення забезпеченого ним зобов'язання перед банком за кредитним договором не із встановленим сторонами строком припинення дії поруки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Таким чином порука є припиненою 27 березня 2002 року - через шість місяців починаючи з 27.09.2001 року. Зобов'язання по кредитному договору розмір якого встановлений рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська по справі 2-1843/2006, з урахуванням відмови ПАТ КБ «ПриватБанк» від решти позовних вимог по кредитному договору, припинене 22.08.2008 року виконанням цього зобов'язання, що підтверджується повідомленням Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції № 15541/03 від 17.05.2010 року на адресу ОСОБА_3 договором поруки від 20.03.2001 року не передбачається одностороння зміна умов договору поруки. Пунктом 3.3. кредитного договору від 27.03.2001 року передбачено в разі несвоєчасного погашення позичальником суми основного боргу банк має право збільшити відсоткову ставку до 78% річних. В зв'язку з несвоєчасним погашенням позичальником суми основного боргу банк збільшив без згоди позивача відсоткову ставку по кредитному договору до 78 % річних. В цьому випадку порука є припиненою на підставі ч.1 ст.559 ЦК в зв'язку зі зміною зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. В пункті 6 договору поруки передбачено, що всі інші питання, які можуть виникнути по договору регулюються діючим законодавством України. Діючим законодавством, ст.525 ЦК, передбачено внесення змін до умов договору за згодою обох сторін договору. Таким чином, відповідач, списавши на свою користь з зарплатних карток позивача грошові кошти у розмірі 2407,01 грн., набув їх безпідставно та в силу вимог ст.ст.1074, 1212, 1213 ЦК України, п.32.3.2. ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ в Україні», має повернути ці кошти. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2407,01 грн. підлягають задоволенню. Доходячи до такого висновку, суд погоджується з розрахунками позивача щодо термінів безпідставного користування відповідачем грошовими коштами позивача. Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у якості 3% річних згідно до ч.2 ст.625 ЦК України, теж підлягають задоволенню, та погоджується з розрахунком, наведеним позивачем у позовній заяві, що складає 166,58 грн. Також суд доходить до висновку й про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення пені за безпідставне списання грошових коштів у розмірі процентної ставки за кожен день, що встановлена банком - відповідачем по короткострокових кредитах в силу вимог сти.ст.549, 550 ЦК України, п. 32.3.2. ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ в Україні» теж підлягають задоволенню. При цьому суд погоджується із розрахунками позивача стосовно розміру пені, яка виникла протягом користування відповідачем грошовими коштами, безпідставно списаними ним з зарплатних карток позивача. Так, кредит наданий ОСОБА_3 за кредитним договором № 210 від 27.03.2001 року є короткостроковим, так як згідно и.1.1 вказаного кредитного договору наданий строком на 6 місяців. Пунктом 1.1. кредитного договору № 210 від 27.03.2001 року встановлена процентна ставка по вказаному короткостроковому кредиту в розмірі 39% річних. За проведеним розрахунком пені за безпідставне списання грошових коштів станом на 18.02.2014 року сума пені дорівнює 2180,23 грн. Водночас, аналізуючи наведене, суд доходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині стягнення пені лише частково, адже в силу п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік. Представник відповідача заявляє про застосування позовної даності до цього стягнення, тому й стягненню підлягають грошові кошти, у розмірі розрахунку за один рік, що передує зверненню до суду, що станом на 18.02.2014 року (дата, що передує даті подачі позову), сума пені за рік, що минув до цієї дати дорівнює 903,95 грн. (152,72 грн. + 50,33 грн. + 644,32 грн. + 56,58 грн. = 903,95 грн.), та саме ця сума грошових коштів підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в рахунок пені. Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, то суд, керуючись вимогами ст.1167 ЦК України, та аналізуючи досліджені докази, дійшов наступного висновку. В той же час, задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди можливе лише з урахуванням положень п.5 ч.1 ст.4 Закону України "Про захист прав споживачів", що передбачає право споживачів на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією (товаром, роботою або послугою, що виробляється, виконується чи надається для суспільних потреб) у випадках, передбачених законодавством. В даному ж випадку мають місце договірні правовідносини між сторонами і укладеним договором не передбачена можливість відшкодування моральної шкоди. Отже, враховуючи договірний характер правовідносин, що виникли між сторонами, та відсутність такого виду відповідальності умовами договору, правових підстав, передбачених законодавством для задоволення позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди не вбачається. В даному ж випадку, позивачем не доведено та не надано доказів, що підтверджують наявність моральної шкоди, протиправність діяння, що її спричинила, наявність причинного зв'язку між моральною шкодою та протиправними діями, що її спричинили, та вини ПАТ КБ «ПриватБанк» в спричиненні вказаної шкоди. В позовній заяві відсутні підтвердження факту спричинення позивачу моральних чи фізичних страждань, при яких обставинах чи якими діями (бездіяльністю) вони спричинені, відсутні факти, які підтверджують приниження людської гідності та порушення прав позивача зі сторони відповідача, а також докази погіршення стану здоров'я та підтвердження морального страждання позивача, не доведено, з чого вона виходить при визначенні саме такого розміру моральної шкоди - 5000 грн. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факту завдання їй моральної шкоди, не надано доказів, що підтверджують наявність реальних збитків, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв'язку з їх необґрунтованістю. Щодо стягнення з відповідача грошових коштів про надання правової допомоги. Позивач не зверталася до суду із заявою про залучення адвоката як особи, що надає правову допомогу в процесі не надходило і відповідної ухвали суд не виносив. Окрім того, з тексту договору про надання правової допомоги від 17 лютого 2014 року укладеного між позивачем та адвокатом юридичної консультації, журналів судового засідання вбачається, що адвокат давав пояснення щодо заявленого позову, заявляв клопотання, задавав питання представнику відповідача, висловлював свою думку з приводу питань, які виникали під час розгляду справи тощо. Виходячи з зазначених норм діючого законодавства, суд розцінює такі дії як представництво інтересів позивача. Оскільки надання допомоги представником не відноситься до виду судових витрат, понесені позивачем витрати по оплаті послуг представника не відшкодовуються. Тому, в частині стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу за представництво в суді в розмірі 1500 грн. позовні вимоги задоволенню теж не підлягають.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив спір.

Спірні правовідносини виникли між сторонами щодо правомірності списання банком грошових коштів в сумі 2407,01 грн. із зарплатних карток позивача на підставі договору поруки від 20 березня 2001 року за період з 11.05.2011 року по 27.01.2014 року в рахунок погашення кредиту за кредитним договором № 210 від 27 березня 2001 року, укладеним між КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3

Частиною 1 ст. 553, ч. 1 ст. 547 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, договір поруки укладається між кредитором і поручителем, оскільки безпосередньо цим договором регулюються їх права та обов'язки у разі невиконання боржником свого зобов'язання перед кредитором.

Відповідно ч.1 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно ч.4 ст.559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджено, що зобов'язання за кредитним договором виконано.

Згідно п.1.1 кредитного договору № 210 від 27.03.2001 року, сума кредиту складає 1300 грн. на строк 6 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 39% річних. Пунктом 2.1 цього кредитного договору встановлений строк виконання основного зобов'язання - 27 вересня 2001 року.

В матеріалах справи відсутні докази звернення кредитора до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

За таких підстав договір поруки від 20 березня 2001 року є припиненим з 27 березня 2002 року.

Факт того, що кредитор звертався до суду в 2006 році з позовом про стягнення заборгованості за вказаними договорами кредиту та поруки до боржника та поручителів і за розглядом справи відмовився від позову до поручителів з прийняттям відмови від позову судом, - підтверджено матеріалами справи. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2006 року задоволено вимоги кредитора за вказаним кредитним договором станом на 13.07.2006 року в сумі 1084 грн. (а.с.21) та рішення суду виконано в повному обсязі 22.08.2008 року.

Із вказаних встановлених обставин справи списання грошових коштів із зарплатної картки поручителя за період з 11.05.2011 року по 27.01.2014 року зі сторони кредитора є безпідставним, оскільки відповідно до вищевказаних вимог закону порука припинилась з квітня 2002 року і застосувати до поручителя умови договору поруки та кредитного договору щодо списання заборгованості за кредитом з банківських рахунків позивача у кредитора не було законних підстав.

Таким чином, судова колегія вважає правильним визнання дії ПАТ КБ «Приватбанк» по списанню грошових коштів, які належать ОСОБА_2, в загальній сумі 2407,01 грн. в період з 11.05.2011 року по 27.01.2014 року включно, з зарплатних банківських карток НОМЕР_1 та НОМЕР_2, - незаконними.

Відтак безпідставне користування грошовими коштами позивача тягне за собою відповідальність у вигляді повернення грошових коштів із застосуванням вимог ст. 625 ЦК України щодо сплати 3% річних та пені.

Відповідно до ст.1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 32.3.2. ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ в Україні», у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Суд повно та всебічно проаналізував докази у справі, навів в рішенні суду повний розрахунок сум, які підлягають стягненню.

Правильно застосував строк позовної давності до правовідносин відповідальності у вигляді стягнення пені відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, оскільки в матеріалах справи наявна заява відповідача про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені.

Правильно суд першої інстанції визначився щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки вказана відповідальність не передбачена законом і не розповсюджується на спірні правовідносини.

Правильно та обґрунтовано суд вирішив питання про розподіл судових витрат.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Наведені в апеляційних скаргах ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» доводи не спростовують висновків суду та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, що не є підставою для зміни або скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 і публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді