Рішення № 40150566, 14.08.2014, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі суддів:Бондаренко Н.В.,Василевича В.С., Малько О.С.,

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Завод залізобетонних виробів" Прокопчука Олега Михайловича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 квітня 2013року у справі за позовом ОСОБА_5 до Відкритого акціонерного товариства "Завод залізобетонних виробів" про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 квітня 2013 року вказаний позов задоволено.

Стягнуто з ВАТ "Завод залізобетонних виробів" на користь ОСОБА_5 44712 грн. 56 коп. в якості середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з ВАТ "Завод залізобетонних виробів" в дохід держави судовий збір в розмірі 447 грн. 12 коп.

В поданій апеляційній скарзі ліквідатор ВАТ "Завод залізобетонних виробів" Прокопчук О.М. вказує, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, порушенням і неправильним застосування норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що оскільки ухвалою Господарського суду Рівненської області від 13 вересня 2012 року було порушено справу про банкрутство ВАТ "Завод залізобетонних виробів", то у відповідності до ст. 14 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній до 19.01.2014 року) та ст.17 вказаного закону (у редакції, чинній від 19.01.2013 року) ОСОБА_5 повинна була звернутись з заявою за грошовими вимогами в межах справи про банкрутство ВАТ "Завод залізобетонних виробів".

В зв'язку з викладеним просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Встановлено, що в період з 26 червня 2006 по 1 липня 2011 року позивач перебувала з відповідачем у трудових відносинах, працюючи головним бухгалтером ВАТ "ЗЗБВ". При звільненні працівника виплата всіх сум, що належали їй від підприємства, проведена в день звільнення відповідачем не була, у зв'язку з чим частина розрахункових коштів в сумі 28222 грн. 93 коп. була отримана ОСОБА_5 в ході виконання ВДВС Рівненського МУЮ судових рішень лише 12 квітня 2012 року, решта- відповідно 5000 грн. - 8 лютого 2013 року та 47680 грн. 39 коп. - 18 березня 2013 року.

За таких обставин, суд прийшов до вірного висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку в межах заявлених позовних вимог за період з 1.07.2011р. по 12.04.2012року.

Доводи апеляційної скарги про те, що вимоги позивачки підлягали розгляду господарським судом у справі про банкрутство, не заслуговують на увагу з наступних підстав.

19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року №4212-VI "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно з п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ст.12 ГПК України доповнено п.7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах, зокрема про стягнення заробітної плати з боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Відповідно до Закону України від 2 жовтня 2012 року №5405 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" розділ Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" доповнено пунктом 1-1, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом, тобто після 19 січня 2013року.

Провадження у справі №5019/1444/12 про банкрутство ВАТ "Завод залізобетонних виробів" порушено ухвалою Господарського суду Рівненської області від 13 вересня 2012 року.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Вбачається, що ОСОБА_5 звернулась із позовом до відповідача про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат з підстав передбачених ст.625 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що до правовідносин, що склалися між сторонами застосовується положення ст.625 ЦК України.

Такий висновок суду не ґрунтується на законі та правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові №6-43цс14 від 21 травня 2014 року.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

За частиною другою вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому частина п'ята статті 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами правовідносин, які регулюються нормами трудового законодавства.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до трудових правовідносин, що склалися між сторонами застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України, а тому рішення суду в частині стягнення трьох процентів річних та індексу інфляції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України підлягають зменшенню стягнуті судові витрати у справі.

Керуючись ст.ст.303,304,307,309,313,314,316,317,325 ЦПК України, ст. 625 ЦК України, колегія суддів,

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ліквідатора Відкритого акціонерного товариства "Завод залізобетонних виробів" Прокопчука Олега Михайловича задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 квітня 2013 року в частині стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Завод залізобетонних виробів" на користь ОСОБА_5 трьох процентів річних та індексу інфляції та розподілу судових витрат скасувати.

ОСОБА_5 в позові до Відкритого акціонерного товариства "Завод залізобетонних виробів" про стягнення трьох процентів річних в сумі 2264грн.82 коп. та 95грн.36коп. індексу інфляції відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Завод залізобетонних виробів" на корись держави судовий збір в розмірі 411(чотириста одинадцять)грн.72коп.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 1.07.2011р. по 12.04.2012року в розмірі 42 352грн.38коп. залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: Бондаренко Н.В.

Василевич В.С.

Малько О.С.