Постанова № 40145242, 07.08.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2014 року №810/4460/14

Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Леонтовича А.М.

при секретарі - Бончевій О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Кухарська Ю.М.(за довіреністю)

від відповідача: Бойко Б.М. (за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом до проПриватного акціонерного товариства «Меліоратор» Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Меліоратор» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 19 лютого 2014 року №0000122204 та №0000132204.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення ПрАТ «Меліоратор» пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 та пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України в ході здійснення господарських операцій з ТОВ «Фірма «Асіа» у перевіряємому періоді не відповідають фактичним обставинам справи.

Позивач стверджує, що правомірно придбав роботи у ТОВ «Фірма «Асіа», тому підстав для визнання договору безтоварним немає, господарські операції підтверджені належним чином складеними первинними документами, зокрема договорами, актами приймання виконаних робіт, податковими накладними.

За наведених обставин, висновки викладені в акті перевірки від 4 лютого 2014 року є необґрунтованими та зроблені на основі припущень, а прийняті на їх основі податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено факт порушення вимог законодавства, що свідчить про заниження позивачем суми податку на додану вартість та податку на прибуток, що підлягає перерахуванню до бюджету. З наведених підстав у задоволені адміністративного позову просив відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Приватне акціонерне товариство «Меліоратор» зареєстроване Виконавчим комітетом Бучанської міської ради Київської області 13 липня 1993 року як юридична особа, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 №224436. Позивач перебуває на податковому обліку в Ірпінській державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області за №171 (а.с. 24).

Відповідно до матеріалів справи, у період з 23 січня 2014 року по 28 січня 2014 року, посадовою особою Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, на підставі пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України та на виконання наказу №69 від 22 січня 2014 року, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Меліоратор» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість за період 1 грудня 2012 року по 31 грудня 2012 року та податку на прибуток за період з 1 жовтня 2012 року по 31 грудня 2012 рок по розрахунках з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Асіа» за період з 1 жовтня 2012 року по 31 грудня 2012 року.

Результати перевірки позивача оформлено актом від 4 лютого 2014 року №82/22-4/01037229(далі - акт перевірки)(а.с. 7-17).

У ході перевірки, використавши інформацію, що надійшла від органів державної податкової інспекції, дослідивши податкову звітність, дані інформаційних ресурсів податкових органів, первинні документи надані позивачем, відповідач дійшов висновку про порушення ПрАТ «Меліоратор»:

-пункту 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого ПрАТ «Меліоратор» занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за грудень 2012 року на загальну суму 366667,00 грн.

-пункту 138.2, статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1, статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за 4 квартал 2012 року на суму 72562,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, Ірпінською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято:

-податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 19 лютого 2014 року №0000122204, яким позивачу збільшену суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 550000,50 грн., у тому числі 366667,00 грн. за основним платежем та 183333,50 грн. (а.с. 19).

-податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 19 лютого 2014 року №0000132204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 108843,00 грн., у тому числі 72562,00 грн. за основним платежем та 36281,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із висновками податкового органу та рішеннями, якими ПрАТ «Меліоратор» донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, позивач звернувся до суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Законодавчим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку

Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші операції платника податків, які відповідно до статті 185 Податкового кодексу України визначені як об'єкт оподаткування.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені(нараховані) у зв'язку з таким придбання (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

У силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт) сум до податкового кредиту є факт придбання робіт (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності.

Тому, при розгляді тверджень органу державної податкової служби про нікчемність (безтоварність) угод позивача перевірці підлягає власне факт здійснення господарської операції.

В такому випадку дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти здачі прийняття робіт, проектно-кошторисна документація, використання у господарській діяльності товарів та послуг, тощо.

Аналогічна позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 2 червня 2011 року.

Зазначеним листом Вищого адміністративного суду України також визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту та валових витрат, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем придбаної у зазначених контрагентів продукції. При цьому, суд має виходити з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту або формування валових витрат, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Для повного, всебічного розгляду справи, суд ухвалою про відкриття провадження та призначення справи до судового розгляду витребував у позивача всю наявну первинну документацію по господарським операціям щодо яких податковим органом зроблено висновок про їх безтоварність.

Як вбачається із матеріалів справи, 3 грудня 2012 року ПрАТ «Меліоратор» (Замовник) уклало з ТОВ «Фірма «Асіа» (Підрядник) договір №5/15, предметом якого були зобов'язання Підрядника якісно та у встановлений договором термін виконати пусконалагоджувальні роботи за видами технологічного устаткування, монтаж зовнішніх, внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання та зовнішніх мереж радіофікації, телебачення, блискавозахисту по будівництву багатоквартирного житлового будинку по вул Чкалова 4-В, м. Буча, Київська область (а.с.18).

Умовами договору передбачено, що загальна вартість робіт становить 2200,000 тис гривень, роботи повинні бути виконані у строк з 1 по 31 грудня 2012 року, виконання Підрядником робіт оформляється актом приймання виконаних робіт за формою КБ-2в, який підписується сторонами і скріплюється печатками.

На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договором із ТОВ «Фірма «Асіа» виписано:

-акти приймання виконаних підрядних робіт №1 за грудень 2012 року на суму 700006,32 грн., №2 за грудень 2012 року на суму 636640,48 грн., № 3 за грудень 2012 року на суму 863353,20 грн. (а.с. 46-48).

-податкові накладні від 29 грудня 2012 року №1065 на суму 700006,32 грн., у тому числі ПДВ 116667,72 грн., від 29 грудня 2012 року №1085 на суму 636640,48 грн., у тому числі ПДВ 106106,75 грн., від 29 грудня 2012 року №1086 на суму 863353,20 грн., у тому числі ПДВ 143892,20 грн. (а.с. 49-51).

Судом встановлено, що розрахунки на підстави вказаних актів приймання виконаних підрядних робіт не здійснювались.

Суму податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Фірма «Асіа», позивачем включено до складу податкового кредиту за грудень 2012 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Із змісту наявних у матеріалах справи письмових доказів вбачається, що за своєю правовою природою укладений ПрАТ «Меліоратор» та ТОВ «Фірма «Асіа» договір №5/15 від 3 грудня 2012 року є договором будівельного підряду.

Загальні вимоги щодо договорів будівельного підряду закріплено Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Статтею 877 Цивільного кодексу України передбачено, що підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.

Таким чином, зміст і обсяг, вартість окремих робіт, матеріалів, інші витрати, які необхідно здійснити при виконанні будівельних робіт затверджуються проектно-кошторисною документацією, що розробляється і затверджується замовником.

Проектно-кошторисна документація, повинна, зокрема, містити відомості про: детальний перелік робіт; графічні матеріали; умови проведення, одиниці виміру, порядок, графік виконання окремих робіт; кількість годин роботи робітників та техніки; витрати на оренду та обслуговування електроінструментів, машин, транспортних засобів; кількісно-якісні показники будівельних матеріалів тощо.

Окрім вимог щодо затвердження та передачі підряднику проектно-кошторисної документації істотними умовами договору є також порядок здачі-прийняття та визначення вартості робіт, порядок фінансування та забезпечення виконавця засобами та матеріалами.

Суд зазначає, що доданий до матеріалів справи договір на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту та витрат не містить обов'язкових істотних умов, зокрема, у договорі передбачено порядку забезпечення робіт проектно-кошторисною документацією, порядку забезпечення виконавця знаряддями та матеріалами, порядку залучення субпідрядників, договір не містить вимог до організації робіт.

Варто також відмітити, що роботи по монтажу та пусконалагоджуванню зовнішніх та внутрішніх інженерних мереж є роботами, що пов'язані із капітальним будівництвом.

Порядок укладення та виконання договорів підряду на проведення робіт з нового будівництва, реконструкції будівель і споруд та технічного переоснащення діючих підприємств (капітальне будівництво об'єктів), а також комплексів і видів робіт, пов'язаних із будівництвом об'єктів визначено Загальними умовами укладення та виконання договорів підряду у капітальному будівництві, які прийняті відповідно до положень Цивільного кодексу України та затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 668 від 01.08.2005 (надалі-Загальні умови).

Відповідно до пункту 2 Загальних умов, умови є обов'язковими для врахування під час укладення та виконання договорів підряду у будівництві незалежно від джерел фінансування робіт, а також форми власності замовника та підрядника (субпідрядників).

Пунктом 3 Загальних умов встановлено, що договір підряду окрім складання та узгодження між сторонами самого тексту договору підряду передбачає складання та погодження договірної документації, до складу якої входять проектна, кошторисна, тендерна документація, тендерні пропозиції, акцепт тендерної пропозиції, повідомлення, запити, претензії тощо), які встановлюють, конкретизують, уточнюють або змінюють умови договору підряду.

Так, пунктом 46, 47 Загальних умов встановлено, що проектна документація розробляється та затверджується відповідно до державних будівельних норм та інших нормативних документів. Забезпечення робіт (будівництва об'єкта) проектною документацією, її погодження з уповноваженими державними органами та органами місцевого самоврядування, а також проведення в установленому порядку експертизи цієї документації здійснюється замовником. Договором підряду такі зобов'язання повністю або частково можуть покладатися на підрядника.

Суд зауважує, що будь-якої проектної документації, яка конкретизує предмет договору, за наслідками якого позивачем сформовані податкові зобов'язння, суду та до перевірки не надано. При цьому, виконання робіт з монтажу зовнішніх та внутрішніх інженерних мереж, систем, за відсутності розробленої і погодженої технічної документації, відповідних дозволів не вбачається можливим.

Судом також враховано, що виконання будівельних робіт, у тому числі пусконалагоджувальних і монтажних, у силу положень Закону України «Про ліцензування деяких видів господарської діяльності», Закону України «Про архітектурну діяльність», Закону України «Про основи містобудування» підлягає ліцензуванню.

На вимогу суду позивачем не надано до матеріалів справи копії ліцензій, інших документів, які підтверджують право здійснювати будівельні роботи та свідчили б про наявність у контрагента позивача відповідних адміністративно-господарських ресурсів.

Для визначення обсягів підрядних робіт і проведення розрахунків за виконані підрядні роботи на будівництві за даними журналу обліку виконаних робіт шляхом їх вимірювання та оцінки складається Акт приймання виконаних підрядних робіт за типовою формою № КБ-2в і Довідка про вартість виконаних підрядних робіт типової форми № КБ-3, які затверджені наказом Державного комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21 червня 2002 року № 237/5. Відображення в бухгалтерському обліку доходу підрядника та витрат забудовника в сумі вартості виконаних робіт здійснюється на підставі акта приймання виконаних робіт.

Суд не бере до уваги у якості доказу, складені позивачем та контрагентом акти здачі-прийняття виконаних робіт, з огляду на невідповідність їх вимогам закону, та звертає увагу, що первинні документи, якими сторони супроводжують здійснення господарських операцій і формують дані податкової звітності, для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, передані ПрАТ «Меліоратор» акти здачі-приймання робіт, за якими сторони здійснювали розрахунки та отримані на підставі сплачених сум податкові накладні, - є первинними у розумінні положень статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За таких обставин, вони повинні відповідати положенням частини 2 статті 9 зазначеного Закону, а саме: документи первинного бухгалтерського обліку повинні розкривати зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, тобто наведені в актах здачі-приймання робіт дані повинні свідчити про характер здійсненої роботи, місце її виконання, об'єми, кількість витрачених ресурсів або матеріалів, тощо.

Дослідивши складені на виконання умов договору акти здачі-прийняття робіт, суд зазначає, що вони не дають підстав вважати, що роботи були фактично виконані, оскільки окрім посилань на місяць у якому здійснювались роботи, номер договору та загальну вартість, не розкривають конкретний зміст і обсяг здійснених господарських операцій (конкретні найменування робіт), їх натуральних, кількісних та вартісних вимірників, затраченого часу робітників, машин, тощо.

Судом також встановлено, що сторонами договору не дотримувалось його вимог відносно порядку складання та строків підписання актів здачі-прийняття робіт. Пунктом 3.2 зазначених вище договорів передбачено, що акт про виконання робіт підписується до 5 числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично виконувались роботи.

Також, зміст доданих актів не дозволяє дійти однозначного висновку щодо доцільності і обґрунтованості та наявність у товариства мети отримання прибутку, встановити чи були роботи виконані і чи виконувались вони безпосередньо ТОВ «Фірма «Асіа».

Як вбачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом економічної діяльності ТОВ «Фірма «Асіа» є діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту. Суд констатує, що будь-яких доказів або логічних пояснень з приводу того, яким чином ТОВ «Фірма «Асіа» виконувало передбачені договором роботи, зв'язок даних робіт з господарською діяльністю позивача, у тому числі щодо економічного ефекту, позивачем не надано.

Серед суттєвих умов віднесення до валових витрат, пов'язаних з виконанням робіт (послуг), та, відповідно, формування податкового кредиту (витрат), є можливість за наявними первинними документами встановити об'єм виконаних робіт, їх калькуляцію та якісні показники виконаних послуг для необхідності їх ідентифікації та визначення факту (способу) їх використання у господарській діяльності підприємства, а також встановлення відповідності/невідповідності цифрових даних про обсяги наданих послуг зазначеним у звітах даним бухгалтерського обліку позивача.

Оскільки позивачем будь-яких інших доказів на підтвердження реальності виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт за договором з ТОВ «Фірма «Асіа» не надано, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача були оформлені лише формально, первинні документи, складені за результатами виконання робіт, містять істотні дефекти, виконання робіт не підтверджено стосовно наявності відповідних матеріалів, засобів, трудових ресурсів.

Таким чином, перевіривши реальність виконання договору підряду, укладеного позивачем у перевіряємий період, суд погоджується з висновками податкового органу щодо відсутності підстав для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених відповідно до податкових накладних, виписаних у зв'язку із придбанням робіт у перевіряємому періоді та наявності підстав для коригування показників податку на прибуток у бік збільшення.

Суд наголошує, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання робіт, (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції та підтверджують факт їх виконання.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту.

З огляду на викладене, позивачу була надана відповідна можливість надати суду докази, що витребувані безпосередньо судом, так і тих, що на думку позивача мають значення для розгляду справи і не додано до матеріалів справи разом з позовом, у зв'язку із чим, судом оголошувалась перерва.

Позивач вимог ухвал суду в частині подання належних доказів не виконав, про причини неможливості надати додаткові докази, у тому числі, наявність яких є обов'язковою для цілей оподаткування і підтвердження заявлених сум податкового кредиту та витрат, не повідомив. У ході розгляду справи підтвердив, що до матеріалів справи додав усі наявні

З огляду на викладене, за відсутності інших доказів, що підтверджували б фактичне виконання конкретних робіт, документи, на підставі яких сформовані валові витрати за спірними господарськими операціями самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на формування податкового кредиту та впливати на розмір податку на прибуток.

Отже, позивачем у перевіряємому періоді безпідставно включено до складу валових витрат та податкового кредиту, витрати на придбання вищевказаних робіт, оскільки такі витрати не підтверджені документами, які б доводили об'єм проведених робіт, їх реальну вартість. Позивачем не доведено направленість господарських операцій на отримання прибутку в цілому, не обґрунтувано економічної вигоди від проведених операцій, а також причинного зв'язку між придбанням робіт та отриманням економічної вигоди від отриманих робіт.

Вищенаведене вказує на невідповідність реального і заявленого змісту господарських операцій, тобто свідчить про їх безтоварність.

Окремо суд зауважує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору, або відсутність визнання такого договору недійсним, або нікчемним саме по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності .

Надані позивачем первинні документи на підтвердження господарської операції з надання послуг не відповідають вимогам діючого законодавства, а отже, не можуть прийматися як підтвердження товарності вказаної господарської операції та бути підставою для віднесення витрат до валових витрат і формування податкового кредиту.

Наведені обставини та досліджені судом докази в їх сукупності є достатніми для висновку про те, що господарські операції не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально, що в свою чергу призвело до встановлення відповідачем порушень.

З огляду на вищезазначене, суд вважає висновок відповідача про порушення ТОВ «Санрайс» пункту 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено суму податку на податку на додану вартість у розмірі 329518,00 грн. та пункту 138.2, 138.4, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1, статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 342761,00 грн., - правомірним.

Відтак, суд не знаходить підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи, що органом державної податкової інспекції доведено законність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду адміністративного позову майнового характеру позивачем до Державного бюджету сплачується 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Відповідно до матеріалів справи позивачем заявлено майнову вимогу у розмірі 818464,00 грн. (818464х2%=16369.28). Таким чином, повна сума судового збору становить 4872,00 грн. - 4 розмірів мінімальної заробітної плати (1218х4=4872, де 1218 - мінімальний розмір заробітної плати станом на 1 січня 2014 року).

Позивач відповідно до платіжного доручення №721 від 10 липня 2014 сплатив судовий збір у розмірі 295,50 грн. Враховуючи результати розгляду справи, сума судового збору, яка підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету становить 4576,50 (4872-295,50=4576,50).

Керуючись статтями 9, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволені адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Меліоратор» (код ЄДРПОУ 01037229) судовий збір у розмірі 4576 (чотири тисячі п'ятсот сімдесят шість) гривень 50 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.

Повний текст постанови виготовлено 11 серпня 2014 року.