Ухвала суду № 40143665, 31.07.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

31 липня 2014 року Справа № 808/4519/14 м. ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Пелеха С.І.

представників сторін:

позивача - Першина В.М.

відповідача - Немна С.В.

третьої особи - 1 - Кошової В.І.

третьої особи - 2 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання про закриття провадження у адміністративній справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Михайлівський райагропостач", Запорізька область

до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спора Фермерське господарство "Вікторія", ОСОБА_5

про зняття арешту з майна

ВСТАНОВИВ:

14 липня 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов від Приватного акціонерного товариства "Михайлівський райагропостач" до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Запорізької області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спора Фермерське господарство "Вікторія", ОСОБА_5, в якому позивач після уточнення позовних вимог просить визнати протиправними дії відповідача, виключити майно з актів опису та арешту, та скасувати арешт майна.

В судовому засіданні 31 липня 2014 року від представника ОСОБА_5 надійшла заява про закриття провадження у справі.

В обґрунтування зазначеної заяви представник ОСОБА_5 посилається на норми Цивільного процесуального кодексу України, Закону України «Про виконавче провадження», Кодексу адміністративного судочинства України, та вважає, що позивач позбавлений правомочності заявляти вимоги про припинення арешту на майно та вимоги про повернення майна із володіння іншої особи. Також зазначає, що позовні вимоги про зняття арешту з майна можливо пред'являти лише до загальних судів за місцезнаходженням цього майна, а спір є приватноправовим. Крім того, на думку заявника позовна заява повинна бути повернута позивачеві, оскільки в матеріалах справи відсутня довіреність, яка була б підписана особисто керівником ПАТ «Михайлівський райагропостач», а всі документи є неналежними доказами, оскільки підпис керівника відсутній та наявне лише факсимільне відтворення вказаного графічного об'єкту. Також вважає, що позивач пред'явив позов до неналежного відповідача. Окрім цього вважає, що позивач не має жодних підстав на арештований державним виконавцем врожай. Зважаючи на все викладене просить закрити провадження у справі та скасувати ухвалу з питань забезпечення позову.

Представник позивача та Фермерського господарства "Вікторія" в судовому засіданні проти заяви представника ОСОБА_5 про закриття провадження у справі заперечили.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заяву представника ОСОБА_5 про закриття провадження у справі.

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Заслухавши пояснення заявника, думку представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи суд дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 55 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За приписами ч.4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України №606-XIV) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно ч.1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч.2 ст. 2 КАС України).

За визначенням, наведеним у п.1 ч.1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень;

Відповідно до п. 7 ч.1 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень;

За правилами ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За приписами п.1 ч. 2 ст. 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

У пункті 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» №6 від 07.02.2014 зазначено, що відповідно до статті 383 ЦПК, частини першої статті 12, частини четвертої статті 82 Закону про виконавче провадження право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, мають лише сторони виконавчого провадження, якщо вважають, що порушено їх права чи свободи. При цьому вони набувають процесуального статусу заявника.

У пункті 6 вищевказаної Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначено, що інші учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, визначених у статті 7 Закону про виконавче провадження, мають право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого згідно із вимогами ЦПК, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина четверта статті 82 Закону про виконавче провадження).

У пункті 9 вищевказаної Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказано, що згідно із статтею 33 Закону про виконавче провадження кілька відкритих виконавчих проваджень про стягнення коштів лише з одного боржника об'єднуються у зведене виконавче провадження. Скарги стосовно рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) із метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі провадження щодо виконання судових рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів.

Також суд звертає увагу, що у пункті 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21.05.2012 №5 «Про внесення змін до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» зазначено, що суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України "Про виконавче провадження", крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження. Частиною четвертою статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикцій на належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

До того ж, у пункті 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21.05.2012 №5 вказано, що приписами статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що кілька відкритих виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника об'єднуються у зведене виконавче провадження. Судам необхідно мати на увазі, що за приписами цієї статті об'єднуються у зведене виконавче провадження кілька відкритих виконавчих проваджень тільки про стягнення коштів та лише з одного боржника. Крім того, судам необхідно враховувати, що всі справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) з метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі провадження щодо виконання рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів, навіть у разі, коли у зведеному виконавчому провадженні відсутнє виконавче провадження з примусового виконання рішення адміністративного суду.

В даному адміністративному позові позивач звертається з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області з вимогами про: визнання протиправними дій відповідача під час виконання ним зведеного виконавчого провадження; виключення майна з актів опису та арешту майна; про зняття арешту з майна.

Суд звертає увагу, що відповідно до даних позовних вимог позивач звертається з вимогами до суб'єкта владних повноважень щодо оскарження його дій при здійсненні останнім владних управлінських функцій, отже зважаючи на вимоги вищезазначених норм, даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та підсудний окружному адміністративному суду.

Крім того, оскільки позивач не є стороною виконавчого провадження, а також зважаючи на ту обставину, що вимоги позивача стосуються зведеного виконавчого провадження, та враховуючи приписи Закону України «Про виконавче провадження» та положення Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07.02.2014, Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21.05.2012 №5 - суд дійшов висновку, що позивач вірно обрав спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Щодо тверджень представника ОСОБА_5 про те, що підсудність цієї справи беззаперечно відображена у ч. 2 ст. 114 Цивільного процесуального кодексу України, суд не погоджується з цим з огляду на наступне.

За приписами ч.1 ст. 114 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно до ч.2 ст. 114 Цивільного процесуального кодексу України позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

У пункті 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» №3 від 01.03.2013 зазначено, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст. 181 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Згідно ч.2 ст. 181 Цивільного кодексу України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що предмет спору у даній справі стосується рухомого майно, а саме виключення з актів опису та арешту майна, та зняття арешту з такого майна - майбутнього врожаю культури ріпак та культури пшениці. Отже з урахуванням вищезазначеного, даний спір не підпадає під виключну підсудність, зазначену у ст. 114 Цивільного процесуального кодексу України, а тому твердження представника ОСОБА_5 про те, що позовні вимоги у даній справі про зняття арешту з майна можливо пред'являти лише до загальних судів за місцезнаходженням цього майна, а спір є приватноправовим, а також про те, що позивач не ставить перед судом питання про оскарження дій старшого державного виконавця під час здійснення ним своїх посадових обов'язків, а фактично ставить питання, які належать розглядати в цивільному судочинстві в загальному суді за місцезнаходженням майна - є необґрунтованими та не приймаються судом до уваги.

Посилання представника ОСОБА_5 в обґрунтування заяви про закриття провадження у справі на те, що позивач позбавлений правомочності заявляти вимоги про припинення арешту на майно та вимоги про повернення майна із володіння іншої особи, а також на те, що позивач не має жодних підстав на арештований державним виконавцем врожай - суд не приймає до уваги, оскільки вказане не є підставою для закриття провадження у справі, а стосується безпосередньо розгляду спору по суті.

Щодо твердження представника ОСОБА_5 про те що, позивач пред'явив позов до неналежного відповідача то суд також не приймає його до уваги, оскільки вказана обставина також не передбачена серед підстав для закриття провадження у справі.

Щодо твердження представника ОСОБА_5 про те, що всі документи є неналежними доказами, оскільки підпис керівника відсутній та наявне лише факсимільне відтворення вказаного графічного об'єкту суд вважає його безпідставним та не приймає до уваги, оскільки представником ОСОБА_5 не надано належних письмових доказів на підтвердження зазначеного.

З огляду на все вищевикладене, суд дійшов висновку, що заява про закриття провадження у справі є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 165 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання представника третьої особи ОСОБА_5 про закриття провадження - відмовити.

Ухвала за наслідками розгляду питання про закриття провадження по адміністративній справі окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Суддя І.В. Шара