Ухвала суду № 40135738, 06.08.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/16577/13-ц

Провадження № 22-ц/779/1591/2014

Категорія 58

Головуючий у 1 інстанції Бойчук О. В.

Суддя-доповідач Бойчук І.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Вакарук В.М., Ясесновенко Л.В.,

секретаря Гавриляк Є.М.,

з участю представників ОСОБА_2 та МВ УМВС в м. Івано-Франківську,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції, МВ УМВС м. Івано-Франківська про звільнення майна з-під арешту за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 13 травня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13 травня 2014 року закрито провадження в частині позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до МВ УМВС м. Івано-Франківська про звільнення майна з-під арешту.

Продовжено розгляд справи за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про звільнення майна

з-під арешту.

ПАТ КБ «ПриватБанк» незгідний з ухвалою суду першої інстанції, вважає що вона є незаконною, винесеною з порушенням норм процесуального права.

Суд першої інстанції не застосував положення ст.. 60 ЗУ «Про виконавче провадження», згідно з яким, особа яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення з під арешту.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у частині зняття майна з під арешту суд виходив з того, що дана позовна вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, однак це не відповідає дійсності. Оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» не є стороною у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_2, і така справа є завершеною, а тому банк немає можливості захищати свої права, звернувшись з відповідною заявою у межах кримінального провадження.

Просить ухвалу суду першої інстанції скасувати в частині позовних вимог.

Вислухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Закриваючи провадження у частині позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до МВ УМВС м. Івано-Франківська про звільнення майна з-під арешту, суд першої інстанції вказав, що дана позовна вимога не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки арешт на майно слідчий МВ УМВС в м. Івано-Франківську накладав у порядку кримінального судочинства.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду є хибним.

Судом встановлено, що згідно договору застави автотранспорту від 23 серпня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», в заставу банку відповідачем було передано належний йому автомобіль Mersedes Benz, модель: Vito, рік випуску: 1996, тип ТЗ,: легковий пасажирський- В, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний № НОМЕР_1, для забезпечення виконання Зобов'язань за договором № IFU0AE00000253 від 23.08.2006 року (а.с. 6-8).

У ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» наявна заборгованість за договором № IFU0AE00000253 від 23.08.2006 року, що підтверджується рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2012 року у справі №2/0417/3244/2012, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 10-11).

Згідно ч.1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

05.10.2007 року Івано-Франківським УМВС, старшим слідчим було накладено арешт рухомого майна.

13.03.2012 року ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції при примусовому виконанні постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на автомобіль, який належить на праві власності відповідачу.

Апелянт зазначає, що право застави виникло 28.08.2006 року, а постанови про відкриття виконавчого провадження були винесені з жовтня 2007 року, тобто пізніше ніж було укладено договір застави.

Судом встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не був учасником кримінального провадження, у рамках якого слідчим МВ УМВС м.Івано-Франківська було накладено арешт на рухоме майно ОСОБА_2 Тому висновок суду про те, що таку вимогу позивач мав заявляти у порядку кримінального судочинства, є неправильним.

Крім того, сторони в суді ствердили, що дане кримінальне провадження уже завершене, що не позбавляє позивача, який є заставодержателем спірного майна, звернутися в суд з даним позовом до будь-кого з сторін даного спору про звільнення майна з-під арешту, та зобов'язання їх вчинити дії щодо цього майна, якщо доведе, що такі дії були неправомірними.

Колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу судом першої інстанції постановлено з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню, як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підстав для її скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст.ст.307,312,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 13 травня 2014 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

В.М.Вакарук

Л.В.Ясеновенко