Рішення № 40125871, 12.08.2014, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2014 р. Справа № 926/930/14

За позовом Державної акціонерної компанії "Ліки України", м. Київ

до Обласного комунального підприємства "Буковина-Фарм", м. Чернівці

про стягнення заборгованості - 447995,16 грн.

Суддя Гурин М.О.

Представники:

від позивача - не з'явився

від відповідача - Гілюк В.В., представник за довіреністю від 28.05.2014 р.

СУТЬ СПОРУ: Державна акціонерна компанія "Ліки України" звернулась з позовом до Обласного комунального підприємства "Буковина-Фарм" про стягнення заборгованості на загальну суму 447995,16 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 01.04.2008р. між ДАК "Ліки України" та ОКП "Буковина-Фарм" укладено договір №304-НП, згідно якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити медпродукцію в кількості, асортименті та за цінами згідно видаткових накладних, які є невід'ємними частинами договору. Однак, відповідач умови укладеного договору виконав неналежним чином, а саме, не сплатив кошти в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 447 995,16 грн., з яких сума основного боргу - 394666,55 грн., інфляційні втрати - 24278,79 грн., 3% річних - 4746,41 грн., та пеня - 24303,40 грн.

Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Чернівецької області від 19.06.2014р., справу до розгляду в судовому засіданні призначено на 08.07.2014 р.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 08.07.2014 р. відкладено розгляд справи на 22.07.2014 р. у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 22.07.2014 р., у зв'язку з неявкою представника позивача у судове засідання, розгляд справи відкладено на 12.08.2014 р.

01.08.2014 р. господарським судом Чернівецької області отримано клопотання позивача про розгляд справи без участі представника за наявними у справі матеріалами та заяву про уточнення позовних вимог мотивоване тим, що після пред'явлення позивачем даного позову відповідачем частково погашено заборгованість на суму 50000,00 грн та повернуто медичну продукцію на суму 869,55 грн. Крім того, згідно уточненого розрахунку пеня за прострочення виконання зобов'язання склала 24061,54 грн., інфляційні втрати - 39543,17 грн, 3 % річних - 4772,35 грн.

12.08.2014 р. до господарського суду Чернівецької області надійшло клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення строком на 12 місяців починаючи з вересня 2014 р. по 34420,00 грн. щомісячно.

Станом на день розгляду справи представник позивача у судове засідання не з'явився хоча сторони належним чином були повідомлені про день та час розгляд справи.

Представник відповідача позовні вимоги визнав в повному обсязі, просив задовольнити подане ним клопотання про розстрочку виконання рішення строком на 12 місяців.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка належним чином повідомленого позивача у світлі достатності наданого судом часу для реалізації процесуальних прав останнім у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливають на таку кваліфікацію.

Розглянувши заяву позивача про уточнення позовних вимог, суд встановив, що фактично позивач просить зменшити позовні вимоги.

Відповідно до ч.4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, суд приймає заяву позивача про уточнення позовних вимог до розгляду.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив таке.

Матеріали справи свідчать, що 01.04.2008 року між державною акціонерною компанією "Ліки України" (постачальник) та обласним комунальним підприємством "Буковина-Фарм" (покупець) був укладений договір №304НП поставки наркотичних та психотропних лікарських засобів (надалі - договір).

Відповідно до умов п.1.1. договору, постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити наркотичні та психотропні лікарські засоби (медпродукцію), в кількості, асортименті і по цінах згідно погоджених накладних (специфікацій), що є невід'ємними частинами договору.

На підставі п.4.1. договору, розрахунки за медпродукцію здійснюються покупцем по факту отримання відповідно вартості медикаментів, вказаних у видаткових накладних.

На виконання умов договору позивачем було відпущено відповідачу медичний товар на загальну суму 394666,55 грн., що підтверджується видатковими накладними №49627 від 14.12.2013 р. на суму 352728,10 грн., №49642 від 14.12.2013 р. на суму 392,76 грн., № 49645 від 14.12.2013 р. на суму 10080,50 грн., №49646 від 14.12.2013 р. на суму 9444,50 грн., №50159 від 04.02.2014 р. на суму 91493,20 грн., №50160 від 04.02.2014 р. на суму 505,68 грн, №50161 від 04.02.2014 р. на суму 4718,16 грн., №50409 від 27.02.2014 р. на суму 12173,20 грн., №51160 від 29.04.2014 р. на суму 34044,51 грн.

Пунктом 4.4. договору сторони узгодили, що усю суму вартості відвантаженої партії медпродукції покупець перераховує на рахунок постачальника.

Відповідач свої договірні зобов'язання по розрахункам за придбаний товар виконав частково, що призвело до виникнення заборгованості перед позивачем станом на 23.07.2014 р. у розмірі 344666,55 грн., що не заперечується представником відповідача у судовому засіданні.

Проаналізувавши заявлені позовні вимоги з положеннями чинного законодавства суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно приписів ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Приписами ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Доказів погашання заявленої суми основного боргу у розмірі 344666,55 грн. відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 344666,55 грн. є доведеними і обґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми пені, інфляційних та 3% річних, суд зазначає наступне.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 4 вказаної норми).

Згідно ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.3. договору сторони передбачили, що при затримці оплати поставленої медпродукції на строк більший ніж 2 банківських днів, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки. До часу сплати покупцем суми пені та основного боргу постачальник має право не відвантажувати наступні партії медпродукції.

Статтею 232 (ч.6) Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтями 1 та 2 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня (Стаття 3 Закону, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2921-III (2921-14) від 10.01.2002 ).

За поданим позивачем розрахунком, розмір пені становить 24061,54 грн.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок та визнано його обґрунтованим.

Доказів погашення заявленої до стягнення суми пені у розмірі 24061,54 грн., відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення суми пені у розмірі 24061,54 грн., є доведеними.

Також, через несвоєчасне виконання зобов'язань, позивачем нараховано відповідачу суму 3% річних у розмірі 4772,35 грн. та суму інфляційних втрат у розмірі 39543,17 грн. відповідно до розрахунку, у зв'язку з чим суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, приписами статей 534, 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України, а також статтями 229-234 Господарського кодексу України. З урахуванням приписів частини другої статті 625 ЦК України, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто прострочення у виконанні зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й серед іншого інфляційні нарахування, що обраховуються як добуток від суми основного боргу на індекс інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Інфляційні нарахування входять до складу грошового зобов'язання. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; відтак прострочення платежу за період часу, менший за місяць, не тягне за собою інфляційних нарахувань.

Поряд з цим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення сум 3% річних у розмірі 4772,35 грн. та інфляційних втрат у розмірі 39543,17 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідач визнає повну суму заборгованості перед позивачем з урахуванням суми пені, 3% річних та інфляційних втрат про що свідчить подане ним клопотання про розстрочку виконання рішення на 12 місяців.

Однак, 12.08.2014 р. відповідачем на розгляд місцевого господарського суду подано клопотання про розстрочку виконання рішення, в якій останній вказує, що діяльність підприємства з об'єктивних причин є збитковою, що унеможливлює погашення заборгованості на даний час, а відтак згідно вимог ст. 83 Господарського процесуального кодексу України просить розстрочити виконання рішення у даній справі на 12 місяців.

Згідно ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення має право розстрочити виконання рішення.

Слід зазначити, що законодавчо визначено дві стадії, на яких суд може вирішувати питання про розстрочку виконання рішення, а саме: при винесенні рішення по суті справи, що відображається в мотивувальній та резолютивній частинах рішення (пункт 3 частини першої, частина друга статті 84), а також у наказі господарського суду; та під час виконання рішення суду (виконавчого провадження) шляхом винесення окремого процесуального документа (ухвали) про розстрочку виконання рішення (частина третя статті 121). Розстрочка виконання рішення суду означає виконання його частинами, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. За змістом частини другої статті 84 Кодексу строки виконання рішення частинами (сплата грошових сум частками тощо) визначаються судом.

Крім того, в п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 року № 14 зазначено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передано стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

З аналізу ст. 121 ГПК України вбачається, що розстрочка виконання рішення застосовується лише у виняткових випадках і підставою для неї можуть бути конкретні обставини, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.

У Рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням акціонерної компанії "Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" (Рішення, Конституційний Суд, від 26.06.2013, № 5-рп/2013) зазначено, що до обставин, які ускладнюють виконання судового рішення та які є підставою для розстрочки його виконання, належать хвороба боржника або членів його сім'ї, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи - боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази щодо наявності таких обставин в порядку ст. 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та потребує відповідного доведення заінтересованою особою з урахуванням норм ст. ст. 32,34 Господарського процесуального кодексу України.

Так, обласне комунальне підприємство "Буковина-Фарм" вказує на те, що діяльність підприємства на даний час є збитковою, за результатами фінансової діяльності підприємства, які за перше півріччя 2014 р. склала 3052 тис. грн., про що свідчить звіт про фінансові результати за 1 півріччя 2014 р..

Суд, досліджуючи договір, з'ясував, що предметом даного договору є поставка наркотичних та психотропних лікарських засобів, які виключно відповідачем на території області реалізовувались населенню.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, станом на 12.08.2014 р. дебіторська заборгованість перед відповідачем складає 893757,39 грн.

Крім того, відповідач має кредиторська заборгованість в тому числі й перед позивачем у розмірі 119033,195 грн.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, враховуючи фінансовий стан відповідача, враховуючи доводи викладенні у клопотанні про розстрочення виконання судового рішення, з метою недопущення погіршення економічної ситуації комунального підприємства, суд вважає обґрунтованим надання розстрочки виконання рішення тільки на шість місяців.

Слід зазначити, що арешт та вилучення грошових коштів, в тому числі тих, які знаходяться або надходитимуть на рахунки відповідача в установах банків, арешт та вилучення іншого майна, позбавить можливості забезпечувати господарську діяльність відповідача, оплачувати поточні витрати на утримання майна, здійснювати розрахунки за комунальні послуги та електроенергію, сплачувати податки і збори, виплачувати заробітну плату працівникам та персоналу. Такі обставини фактично призведуть відповідача до банкрутства і значно ускладнить або взагалі зроблять неможливим виконання рішення суду про стягнення коштів на користь позивача.

Вирішуючи питання про застосування розстрочки виконання рішення суду, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан тощо. Тобто, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але також необхідно враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Суд зазначає, що відповідач не ухиляється від виконання грошового зобов'язання та визнає його в повному обсязі, а позивач зможе компенсувати свої збитки внаслідок невчасного виконання зобов'язань відповідачем за рахунок нарахування та стягнення: 3 % річних - 4772,35 грн., інфляційних втрат - 39543,17 грн. та 24061,54 грн. пені.

Таким чином, суд зазначає, що надання в даному випадку розстрочки виконання рішення на шість місяців базується на принципах співмірності і пропорційності балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ст. 34 ГПК України).

При вирішення даного спору судом приймається до уваги те, що під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Виходячи із змісту ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Із врахуванням вищевикладених норм та фактичних обставин справи, суд вважає що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню з розстроченням виконання рішення на 6 місяців по 68840,61 грн. щомісячно.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Судові витрати покласти на відповідача з вини якого спір безпідставно доведено до вирішення в судовому порядку.

Керуючись ст. ст. 1, 12, 44, 49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з обласного комунального підприємства "Буковина-Фарм" (провул. Текстильників, 1, м. Чернівці, код 21435200) на користь державної акціонерної компанії "Ліки України" (61052, м. Київ, вул.. Комінтерну, 16, код 20078889) 344666,55 грн. основної заборгованості, 24061,54 грн. пені, 4772,35 грн. 3% річних, 39543,17 грн. інфляційних втрат, розстрочивши виконання рішення суду строком на шість місяців зі сплатою щомісячно рівними частинами у розмірі 68840,61 грн.

3. Стягнути з обласного комунального підприємства "Буковина-Фарм" (провул. Текстильників, 1, м. Чернівці, код 21435200) на користь державної акціонерної компанії "Ліки України" (61052, м. Київ, вул.. Комінтерну, 16, код 20078889) 8959,90 судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 13.08.2014 р.

Суддя М.О.Гурин