Ухвала суду № 40124673, 07.08.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

07 серпня 2014 рокусправа № 804/10136/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мартиненка О.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Надточія В.О.

за участю:

представника відповідача: ОСОБА_1

представника позивача: Селищевої О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року у справі №804/10136/13-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

25.07.2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003741703 від 15.07.2013 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Дніпропетровська, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб на 105 638,22 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003751703 від 15.07.2013 року, прийняте Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Дніпропетровська, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на 48 381,00грн.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо нереальності укладених правочинів з ТОВ «Рівс», ПП «АТМ» та ФОП ОСОБА_4, вказувала на реальність господарських операцій, за наслідками яких визначено податкові зобов'язання.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15 липня 2013 року №0003741703 та №0003751703, винесені Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна

скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки та які на думку ДПІ, свідчать про те, що позивачем сплачувалися кошти без мети реального настання правових наслідків за укладеними правочинами між позивачем та ТОВ «Рівс», ПП «АТМ», ФОП ОСОБА_4, а з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

У судовому засіданні представник відповідача уточнила вимоги апеляційної скарги та просила скасувати постанову суду першої інстанції в частині взаємовідносин позивача з ФОП ОСОБА_4 з тих підстав, що у позивача відсутні належним чином оформлені первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій. Заперечень щодо висновків суду першої інстанції в частині взаємовідносин позивача з ТОВ «Рівс» та ПП «АТМ», представник відповідача не висловила.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 26.06.2013 року по 02.07.2013 року повноважними особами ДПІ в Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області проведено документальну позапланову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів дотримання вимог податкового, валютною та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено Акт №2147/17-2/НОМЕР_1 від 02.07.2013 року (далі по тексту - Акт перевірки).

В Акті перевірки зроблено висновки про наявність ознак відсутності факту реального здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_3 та контрагентом - постачальником ФОП ОСОБА_4 (РН ОК ФОПП НОМЕР_2) у вересні 2012 року та про порушення позивачем:

- пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2012 рік у сумі 70425,48 грн.;

- пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 43313 грн., в тому числі по періодах: у березні 2012 року на 1063 грн., у липні 2012 року на 64 грн., у вересні 2012 року на 42186 грн.;

- пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України в результаті чого завищено податок на додану вартість в розмірі 11059 грн., в тому числі по періодах: у квітні 2012 року на 987 грн., у травні 2012 року на 10072 грн.

На підставі висновків Акту перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.07.2013року:

- №0003751703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 48 381,00 грн., в тому числі за основним платежем 32 254,00грн., та штрафні (фінансові) санкції - 16 127,00грн. (а.с.11);

- №0003741703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 105 638,22 грн., в тому числі за основним платежем 70 425,48грн., та штрафні (фінансові) санкції - 35 212,74грн. (а.с.10);

Правомірність та обґрунтованість вказаних податкових повідомлень-рішень є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржені рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з огляду на необґрунтованість висновків, які викладені в акті перевірки, що став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Статтею 177 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-УІ із змінами та доповненнями (далі ПКУ) визначено, що об'єктом оподаткування є чистий оподаткований дохід, тобто різниця між загальним оподаткованим доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

До переліку витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ ПКУ.

Статтею 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, та інших витрат.

В свою чергу витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Нормами п.138.6. ст.138 Податкового кодексу України встановлено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Також п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника (пов'язаність цих витрат з одержанням доходу), документальне підтвердження цих витрат, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Як вбачається з Акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, висновки податкового органу ґрунтуються на наступному.

Проведеною перевіркою встановлені взаємовідносини між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4, а саме: встановлено, що у вересні 2012 року ФОП ОСОБА_3 отримані від ФОП ОСОБА_4 послуги з виготовлення та розповсюдження рекламної продукції.

Договори, які укладені між вказаними сторонами, ДПІ вважає нікчемними, такими що не створюють юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Висновки про нікчемність укладених правочинів, ДПІ зроблено з огляду на наступне. Як зазначено в Акті перевірки (стор.9 та 13 Акту), при проведенні перевірки, відділом податкового контролю фізичних осіб ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська враховані матеріали документальної невиїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Ферріт-Д» (код ЄДРПОУ 36441206) за лютий, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад та грудень 2012 року, складені ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська. Перевіркою ФОП ОСОБА_4 встановлено, що фактично товар від постачальника (ТОВ «Ферріт-Д») покупцю (ФОП ОСОБА_4) не відвантажувався; вбачається відсутність факту реального вчинення ФОП ОСОБА_4 господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від контрагента-постачальника ТОВ «Ферріт-Д» у лютому, червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді та грудні 2012 року.

З цих підстав, ДПІ вказує на відсутність факту реального вчинення ФОП ОСОБА_3 господарських операцій з придбання робіт, послуг від контрагента-постачальника ФОП ОСОБА_4 у вересні 2012 року, договори не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Враховуючи матеріали документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Ривс» (код за ЄДРПОУ 34914473) за квітень 2012 року, ТОВ «Старт-Д» за вересень 2012 року, ПП «АТМ» (код за ЄДРПОУ 24606641) за серпень 2012 року, складені ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська (акт від 11.03.2013 року №811/17-2/НОМЕР_1), відповідно до яких вбачається відсутність факту реального вчинення ФОП ОСОБА_3 господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від контрагентів-постачальників ТОВ «Старт Д» у вересні 2012 року, ТОВ «Ривс» у квітні 2012 року та ПП «АТМ» у серпні 2012 року. Таким чином, у ФОП ОСОБА_3 відсутні підстави для включення до складу валових витрат операцій з виготовлення та розповсюдження рекламної продукції, придбаних у ПП «АТМ» у серпні 2012 року у сумі 113 334,84грн. та операцій з придбання паперу у ТОВ «Ривс» у квітні 2012 року в сумі 90 000,00грн.

З цих підстав, ДПІ вказує на відсутність у позивача права на включення сум по вказаним операціям до складу валових витрат, а сум ПДВ - до складу податкового кредиту.

Будь-яких інших обставин, з якими б ДПІ пов'язувала порушення ФОП ОСОБА_3 вимог податкового законодавства, Акт перевірки №2147/17-2/НОМЕР_1 від 02.07.2013 року не містить.

Таким чином, посилання представника відповідача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції на відсутність у позивача належним чином оформлених первинних документів на підтвердження реальності господарських операцій з ФОП ОСОБА_4 суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги, оскільки такі обставини не були підставою для донарахування спірних податкових зобов'язань. В Акті перевірки взагалі не міститься аналізу первинних документів по господарським операціям позивача з ФОП ОСОБА_4 На стор. 13 Акту перевірки, податковий орган зазначає, що ним було використано, зокрема, податкові накладні та акти використаних робіт, проте висновки щодо неможливості їх прийняття відсутні. Вказане свідчить про те, що ДПІ не пов'язувала необхідність донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб, з ненаданням позивачем документів, які мають сили первинних, що у свою чергу породжує у платника податків право на збільшення валових витрат. На стор.13-18 Акту перевірки ДПІ дійсно вказує на завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_4 за вересень 2012 року, але такі висновки ґрунтуються виключно на доводах перевіряючих осіб щодо нікчемності укладених правочинів з вказаним контрагентом.

Враховуючи вимоги ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не може приймати та визначати нові підстави для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість, оскільки суд повинен перевіряти правомірність ППР враховуючи висновки Акту перевірки, який став підставою для їх прийняття.

Отже, судом встановлено, що податковою службою фактично не досліджувались господарські операції між позивачем та ФОП ОСОБА_4, ТОВ «Ривс», ПП «АТМ» за наслідками яких позивачем визначалися податкові зобов'язання. Висновки про заниження податкових зобов'язань зроблені не з огляду на вищенаведені норми права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагентів позивача, яка, на думку податкової служби, свідчить про нікчемність укладених правочинів, а також акт попередньої перевірки позивача.

Проте, враховуючи вищенаведені норми матеріального права, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської діяльності повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлені обставини справи свідчать про те, що зробивши висновок про заниження податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_3 по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_4, ТОВ «Ривс», ПП «АТМ» ДПІ фактично спірні господарські операції перевірено не було, ані шляхом проведення перевірки покупця, ані шляхом перевірки постачальника.

Таким чином, акт перевірки ДПІ, на якому ґрунтуються і доводи апеляційної скарги, не свідчать про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що могло б бути підставою для збільшення грошових зобов'язань.

В той же час, встановлені обставини справи, які не спростовуються відповідачем, свідчать про те, що між позивачем (Замовник) та ФОП ОСОБА_4 (Виконавець) укладено договір №3107124 АН від 31.07.2012 року, за умовами якого Замовник доручив, а Виконавець прийняв на себе зобов'язання по наданню (поставці) поліграфічних та інших видів рекламних товарів (робіт, послуг), в т.ч. по оперативному лізингу (а.с.73-75)

Згідно додаткових угод від 31.08.2012р., Замовник доручив, а Виконавець прийняв на себе зобов'язання надати послуги з виготовлення та поширення буклетів та листівок у період з 01.09.12р. по 30.09.2012 р. (а.с.76,80,84,88,92)

Дані операції з контрагентом позивачем включено до складу дозволеного податкового кредиту на загальну суму ПДВ 42 186,50грн. на підставі податкових накладних ФОП ОСОБА_4 (а.с.79,83,87,91,95).

Фактичне виконання сторонами умов договору підтверджується рахункам (а.с.78,82,86,90,94), податковими накладними (а.с.79,83,87,91,95), актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с.77,81,85,89,93). На підтвердження оплати за надані послуги в матеріалах справи наявні виписки банку по рахунку 26003500043443 (а.с.96-102).

З наданих позивачем первинних документів, копії яких долучено до матеріалів справи, можливо встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них зазначено одиниці виміру та вартість виконаних послуг. Тобто, вказані документи, у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій.

Встановивши обставини справи, які свідчать про факт придбання товарів (робіт, послуг), оплату вартості послуг, у т.ч. ПДВ у їх вартості, використання придбаного товару (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів ДПІ щодо завищення позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_4

Щодо висновків про заниження позивачем податкових зобов'язань по взаємовідносинам з ТОВ «Ривс» та ПП «АТМ», які ґрунтуються на акті перевірки від 11.03.2013 року №811/17-2/НОМЕР_1.

Так, на підставі висновків акту №811/17-2/НОМЕР_1, ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська було прийнято податкові повідомлення-рішення, які були оскаржені позивачем в судовому порядку.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2013р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013р. встановлювалися взаємовідносини позивача, зокрема, з ТОВ «Ривс» та ПП «АТМ».

Так, судами встановлено, що між ТОВ «Ривс» та позивачем 24.03.2012 року було укладено договір поставки. Відповідно до умов зазначеного договору постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар (папір), а покупець зобов'язується прийняти та сплатити його на умовах цього договору. На підтвердження здійснення вищезазначеної господарської операції були складені первинні документи, копії яких надані до матеріалів справи, а саме: договір поставки, видаткові накладні, рахунок фактура, податкові накладні. Між ПП «АТМ» та позивачем 31.07.2012 року було укладено договір №310721 АН та договір №310723 АН, відповідно до яких позивач доручає, а ПП «АТМ» зобов'язується надати (поставити) поліграфічні та інші види рекламних товарів (робіт, послуг). 31.07.2012 року до зазначених договорів було укладено додаткові угоди №02/08-12, відповідно до яких позивач доручає, а ПП «АТМ» зобов'язується виготовити та розповсюдити листівки у строк до 13.08.12 року та №03/08-12, відповідно до яких позивач доручає, а ПП «АТМ» зобов'язується виготовити та розповсюдити буклети у строк до 22.08.2012 року. Реальність проведення вищезазначених правочинів підтверджується договорами, додатковими угодами, актами здачі-приймання робіт, рахунками, податковими накладними, копії яких були надані до матеріалів справи та представником позивача були надані примірники листівок та буклетів. Розрахунок по вищезазначеним операціям здійснювався у безготівковій формі, про що свідчать копії банківських виписок, які містяться в матеріалах справи;

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вказані первинні документи містять і в матеріалах справи, що розглядається.

Таким чином, суд першої інстанції вірно визнав доводи податкового органу в цій частині безпідставними.

Більш того, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, представник відповідача не висловила заперечень щодо висновків суду першої інстанції в цій частині.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності доводів ДПІ про нікчемність укладених правочинів.

Так, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Можливі порушення, якими допускались контрагентами позивача, не є тими ознаками, які характеризують правочин нікчемним.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочинів, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено позивачем у перевіряємому періоді, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні договорів його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договори укладені у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямований на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначених правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Посилання податкового органу в Акті перевірки та апеляційній скарзі на те, що в результаті порушення ФОП ОСОБА_4, ТОВ «Ривс» та ПП «АТМ» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з контрагентами на поставку ТМЦ (робіт, послуг) на адресу останніх, мають протиправний характер, є безпідставними, оскільки формування фізичною особою-підприємцем податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Таким чином, відповідач, зробивши висновок про нереальність здійснених господарських операцій хибно керувався лише припущеннями щодо цього на підставі висновків іншої податкової інспекції, викладеними в акті перевірки.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Вказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги ДПІ не спростовуються. В апеляційній скарзі ДПІ посилається лише на висновки, які зроблені під час перевірки та які стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень. Натомість, вказаним підставам для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень судом першої інстанції, як зазначено вище, надано належну правову оцінку.

Щодо посилання представника податкового органу в судовому засіданні суду апеляційної інстанції при усному уточненні вимог апеляційної скарги на нові обставини, які не були підставою для збільшення грошових зобов'язань позивачу, то, як вже зазначалося, колегія суддів не може прийняти їх до уваги.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року у справі №804/10136/13-а залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

(Ухвалу у повному обсязі складено 08.08.2014р.)

Головуючий: О.В. Мартиненко

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов