КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 826/16907/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.
Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.
ПОСТАНОВА
Іменем України
17 липня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Бистрик Г.М.,
суддів: Карпушової О.В., Оксененка О.М.,
при секретарі: Колотушко Г.О.,
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Продуктів» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Продуктів» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Продуктів» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.07.2013 року №0004662207 та №0004652207.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2013 року в задоволенні вимог позивача відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення вимог позивача.
В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Відмовляючи в задоволенні вимоги позивача, суд виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень.
Апеляційна інстанція не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що податковим органом проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Імперія Продуктів» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «ТД «Скандинавія» за період з 01.10.2012 року по 31.03.2013 року, за наслідками якої складено акт №85/22.3-17/34771480 від 14.06.2013 року.
Актом перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 104 252 грн., а також порушення п. 138.1, пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 43 050 грн..
Зазначені обставини слугували підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень від 03.07.2013 року № 0004662207, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 104 252 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 26063 грн.; №0004652207, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 43 050 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10 763 грн..
Вирішуючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на наступні обставини.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «ТД «Скандинавія» укладено договір поставки від 01.10.2012 року №10/12.
На підтвердження факту виконання умов казаного Договору складено відповідні видаткові накладні, а також ТОВ «ТД «Скандинавія» виписало позивачу податкові накладні на загальну суму у розмірі 625 514, 50 грн. (в тому числі ПДВ 104252 грн.).
В свою чергу, при допиті в якості свідка засновника та директора ТОВ «ТД «Скандинавія» ОСОБА_3, показав, що не має ніякого відношення до реєстрації, фінансово-господарської діяльності та підпису фінансово-господарських документів ТОВ «ТД «Скандинавія».
В обґрунтування своєї позиції, податковий орган посилається на акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 28.05.2013 року №1078/22.3-17/38214411 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «Скандинавія» щодо підтвердження господарських взаємовідносин із платниками податків, в якому, зокрема, зазначено, що до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей щодо ТОВ «ТД «Скандинавія». Крім того, 21.03.2013 року анульовано свідоцтва ТОВ «ТД «Скандинавія».
Слід одразу зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже, питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Згідно з п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Пунктом 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Колегія суддів зазначає, що податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару (послуг).
Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, витрати для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, зазначено, що процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:
1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);
2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);
3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);
4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Податковим органом не доведено, що фінансово-господарська діяльність позивача здійснюється поза межами правового поля, а господарські операції відбулися лише документально.
Посилання судом першої інстанції на лист ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від 05.04.2013 року № 3201311005000007/05, в якому зазначено, що в провадженні слідчого відділу ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС перебувають матеріали кримінального провадження за ознаками складу злочину передбаченого ст. 205 КК України щодо створення суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ «ТД «Скандинавія», з метою прикриття незаконної діяльності є помилковими, оскільки можуть предметом дослідження лише у кримінальному процесі.
Судом першої інстанції не досліджено виконання зобов'язань за договором, укладеними між позивачем та контрагентом.
У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Згідно ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо не обґрунтованості позовних вимог про визнання незаконним та скасування спірних податкових повідомлень-рішень від 03.07.2013 року №0004662207 та №0004652207.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 грудня 2013 року та постановлення нової про задоволення вимог позивача.
Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254, КАС України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Продуктів» - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2013 року - скасувати.
Постановити нове рішення по справі, яким вимоги позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Продуктів» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 03.07.2013 року №0004662207, від 03.07.2013 року №0004652207.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.
Повний текст постанови суду виготовлено 24.07.2014 року.
Головуючий суддя: Бистрик Г.М.
Судді: Карпушова О.В.
Оксененко О.М.
Головуючий суддя Бистрик Г.М.
Судді: Карпушова О.В.
Оксененко О.М.
Судове рішення № 40116985, Київський апеляційний адміністративний суд було прийнято 17.07.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 826/16907/13-а. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: