Ухвала суду № 40108387, 25.09.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

25 вересня 2012 року

справа № 1170/2а-2150/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Бембінек Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2011 року у справі № 1170/2а-2150/11 за адміністративним позовом Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції до Закритого акціонерного сільськагосподарського товариствоа "Надія" та Приватного підприємства "Спец-тех-арго" про визнання правочину недійсним та стягнення коштів за нікчемним правочином, -

ВСТАНОВИВ:

06 червня 2011 року позивач звернувся до Кіровоградького окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів про визнання оспорюваним вчинений відповідачами правочин; застосування наслідків передбачених ст.228 ЦК України та стягнення на користь держави з відповідачів 895302 грн.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція подало апеляційну скаргу, якою просить скасувати постанов та прийняту нову постанову якою визнати оспорюваний правочин між ЗАСТ "Налія, та ПП " Спец- Тех-Агро".

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем проведено невиїзну документальну позапланову перевірку відповідача-1 про що складено акт №31/23-1/03756690 від 01.04.2011р.

Висновками акту встановлено порушення п.п. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 29325 грн., у т.ч. за грудень 2010 р. в сумі - 29325 грн.; п.п. 198.3. п.п. 198.6. ст. 198 ПК України від 02.12.2010р. №2755-ІУ, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 117300 грн., в.ч. за січень 2011р. в сумі - 117300 грн.; п.п. 198.3, п.п. 198.6 ст. 198, п. 209 ст. 209 ПК України від 02.12.2010р. №2755-ІУ, в результаті чого завищено різницю між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ (рядок 18) скороченої декларації з ПДВ за січень 2011р. в розмірі 2592 грн.

Як вбачається зі змісту п. 2.12 акту документи, на підстави яких встановлено факт вчинення між відповідачами правочину та його правомірність, під час перевірки не досліджувалися, а тому є незрозумілим, який саме правочин вчинений відповідачами є оспорюваним.

Даючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Саме по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; право чини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Згідно ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

З наведеного чітко видно, що позивач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року. Також колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання позивачем договору недійсним з підстав його невідповідності закону та суперечливості інтересам держави і суспільства є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки позивача.

З даного приводу, позивач до суду не звертався, а вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості позиції позивача.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги позивача не заслуговують на увагу, оскільки не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності відповідача, його контрагентів, їх посадових осіб, з яких би вбачався зв'язок та обізнаність відповідача щодо можливої протиправної діяльності певних підприємств та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2011 року у справі № 1170/2а-2150/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов