Рішення № 40106137, 12.06.2014, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

12.06.2014 Єдиний унікальний номер 2-3167/11

2/205/796/14

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2014 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Руан» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення заробітної плати, компенсації, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Руан» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення заробітної плати, компенсації, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що її, ОСОБА_1, 17.02.2006 року було прийнято на роботу в Товариство з обмеженою відповідальністю «Руан» (далі - Відповідач) на посаду завідуючої аптеки, а 20.12.2007 року було звільнено із займаної посади відповідно до п.2 ст.41 КЗпП. Також, позивач зазначає, що в день звільнення відповідач не видав їй трудову книжку та не провів з нею остаточний розрахунок. Далі позивач зазначає, що після звернення її до Територіальної інспекції з праці у Дніпропетровській області, їй нарешті 05.05.2008 року видали трудову книжку, в якій вказали, що вона звільнена з 20.12.2007 року Наказом № 63-к від 19.12.2007 року на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри. З формулюванням причин звільнення вкрай не згодна. Окрім цього, за результатами перевірки Територіальної інспекції з праці у Дніпропетровській області, виявилось, що у період коли вона знаходилась на лікарняному на стаціонарному лікуванні, відповідач нарахував їй заробітну плату з розрахунку 22 робочих дні за листопад 2007 року та 14 робочих днів за грудень 2007 року. Крім того, позивач зазначає, що їй було завдано моральну шкоду, яка проявилася у душевних стражданнях через протиправні дії відповідача, які є нестерпними і призвели до втрати нею можливості заробляти на життя працею, яку вона оцінює у розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.

У зв'язку з чим, позивач змушена звернутися до суду та просити суд, поновити термін звернення до суду, зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Руан» змінити формулювання причин звільнення, надати довідку про її, ОСОБА_1, середній заробіток та листки нарахування заробітної плати за період її роботи, стягнути з відповідача на її, ОСОБА_1, користь заробітну плату за вересень та жовтень 2007 року у розмірі 4 400 (чотири тисячі чотириста) грн. 00 коп., також, оплату листків непрацездатності у розмірі 2 288 (дві тисячі двісті вісімдесят вісім) грн. 00 коп. за 22 робочі дні тимчасової непрацездатності в періоди з 07.11.2007 року по 30.11.2007 року та з 03.12.2007 року по 06.12.2007 року, стягнути компенсацію за невикористану відпустку за 44 календарні дні у розмірі 3 280 (три тисячі двісті вісімдесят) грн. 00 коп., суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21.12.2007 року по 05.05.2008 року, суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.12.2007 року по 14.05.2008 року за 98 робочих днів у розмірі 11 446 (одинадцять тисяч чотириста сорок шість) грн. 40 коп., а всього 32043 грн. 20 коп. та моральну шкоду розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч ) грн. 00 коп.

До суду надійшла заява від позивача, в якій вона просить справу розглядати без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі і просить їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Руан» у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчить повідомлення підприємства поштового зв'язку про вручення судової повістки (а.с.48), про причини неявки суд не повідомили, заяв чи клопотань від них не надходило.

У відповідності до ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином був повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення про заочну форму розгляду справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, з'ясувавши обставини справи, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню по наступних підставах.

Так, судом встановлені наступні обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що Наказом № 10-к від 17 лютого 2006 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Руан» було прийнято на роботу ОСОБА_1 на посаду завідуючої аптеки, про що у трудовій книжці зроблено відповідний запис (а.с.7).

Судом також встановлено, що Наказом № 63-к від 19 грудня 2007 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної нею посади на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України, із формулюванням причини звільнення як «у зв'язку з втратою довіри», про що у трудовій книжці також зроблено відповідний запис від 20 грудня 2007 року (а.с.7).

Задовольняючи позов частково, суд виходив з наступного.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути також розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Пленум Верховного Суду України, у п.27 своєї Постанови № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного суду №4 від 01 квітня .1994 року, №18 від 26 жовтня 1995 року, № 15 від 25 травня 1998 року, роз'яснив, що звільнення з підстав втрати довіри (п.2 ст.41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому органу підстави для втрати до нього довіри.

Окрім цього, постановою Державного Комітету Ради Міністрів СРСР по труду та соціальним питанням № 447/24 від 28 грудня 1977 року встановлено, що договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладений з робітниками, які безпосередньо виконують роботу, пов'язану із зберіганням, обробкою продажем (відпуском), перевозкою та застосуванням під час виробництва переданих їм цінностей.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних і юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, які беруть участь у справі.

Так, судом встановлено, що підставою для звільнення позивача з роботи по п. 2 ч 1 ст. 41 КЗпП України були ті обставини, що позивач начебто заподіяла відповідачу майнову шкоду на суму 131 296 грн. 68 коп., що і стало причиною для втрати до неї довіри.

Суд зазначає, що під час розгляду справи представником відповідача суду не були надані докази передачі позивачеві грошових та товарних цінностей, безпосереднього обслуговування ним цих грошових та товарних цінностей, тому у суду відсутні підстави вважати, що позивач ОСОБА_1 була матеріально відповідальною особою за своїм службовим становищем, а також внаслідок укладання договору про майнову відповідальність, оскільки такий договір про повну матеріальну відповідальність за передані йому грошові кошти або товарну продукцію в матеріалах справи відсутній. Відтак відповідач, на думку суду, не мав правових підстав звільнювати позивача на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України, із формулюванням причини звільнення як «у зв'язку з втратою довіри».

Разом з цим, відповідно до вимог ст.233 КЗпП України працівник може звернутись із заявою про порушення свого трудового права безпосередньо до суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення наказу про звільнення або трудової книжки.

Крім того, у п. 4 Постанови № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 зазначено, що встановлені статтею 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Отже, пропуск без поважних причин місячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України для звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду із позовною вимогою про зміну формулювання причин звільнення, однак у позовній заяви просила поновити їй строк на звернення до суду з такими позовними вимогами у зв'язку з тим, що строк було пропущено «з поважної причини». При цьому, доказів вручення позивачеві копії наказу про її звільнення відповідач суду не надав, безпосередньо відповідач отримала трудову книжку із зазначенням підстави та формулювання звільнення лише 05 травня 2008 року, а до суду звернулась 14 травня 2008 року. Враховуючи наведене, суд вважає, що в даному випадку необхідно поновити позивачу строк для звернення до суду з даною позовною вимогою.

Враховуючи ту обставину, що позивач була звільнена з посади завідуючої аптеки з 19 грудня 2007 року по п. 2 ст. 41 КЗпП України без належних на те правових підстав, а також беручи до уваги те, що позивач у передбаченому законом порядку подала 07.12.2007 року відповідачу заяву про її звільнення з роботи за власним бажанням з 20.12.2007 року (а.с.9), суд вважає за необхідне змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з посади завідуючої аптеки з 20.12.2007 року із «звільнена на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри» на «звільнена за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України».

Суд зауважує, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про розгляд даної цивільної справи по суті, в судове засідання явку свого представника не забезпечив, заперечень на позов та доказів на їх обґрунтування суду не надав, що дає суду право при заочному розгляді справи обмежитись доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає вимогам ст. 224 ЦПК України.

Щодо вимоги про стягнення заробітної плати за вересень та жовтень 2007 року у розмірі 4 400 (чотири тисячі чотириста) грн. 00 коп. з Товариства з обмеженою відповідальністю «Руан» та стягнення оплати по листках непрацездатності в розмірі 2288 грн. 00 коп. на користь ОСОБА_1 суд зазначає про наступне.

Відповідно до вимог ст. 155 КЗпП та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Затримка виплати заробітної плати навіть на один і більше днів є порушенням строків виплати згідно зі ст. 241-1 КЗпП України.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно платіжних відомостей у період за вересень -грудень 2007 року виплата заробітної плати підтверджується особистим підписом позивача в платіжних відомостях за означений період. Так, із матеріалів даної цивільної справи вбачається, що згідно обліку табеля робочого часу позивач у листопаді 2007 року відпрацювала 22 робочі дні, при цьому такій особі нараховано та виплачено 619 грн. 16 коп. відповідно до платіжної відомості № взп-000012, в який міститься підпис позивач про отримання таких грошових коштів, а тому по відношенню до стягнення за лікарняним листом від 16.11.2007 року вимоги позивача є безпідставними. Стосовно лікарняного листа від 03.12.2007 року, то із матеріалів справи вбачається, що згідно обліку табеля робочого часу позивач у грудні 2007 року відпрацювала 14 робочих днів, та згідно платіжної відомості № взп 0000-1 отримала 431 грн. 66 коп. Означені обставини були також встановлені під час проведення перевірки Територіальною державною інспекцією з праці у Дніпропетровській області діяльності ТОВ «Руан», та позивачем під час розгляду даної цивільної справи не спростовані, та протилежного не доведено.

З приводу доводів позивача в позовній заяві, що вона не підписувала такі відомості, то суд зауважує, що на підтвердження таких тез суду не було надано жодного належного чи допустимого доказу з боку позивача по справі, як і не було заявлено суду будь-яких клопотань про забезпечення доказів чи витребування доказів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ч. 4 ст. ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач не довела у встановлений законом спосіб означених доводів, вважає за можливе завершити розгляд справи за наявними у суду матеріалами. У цивільних справах, розгляд яких відбувається в порядку позовного провадження, суд позбавлений можливості з власної ініціативи збирати докази, адже такі дії суперечили б принципам диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін у позовному проваджені. З огляду на наведене, в задоволенні позову в означеній частині слід відмовити з огляду на безпідставність та недоведеність таких вимог. Як наслідок, не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.12.2007 року по 14.05.2008 року у розмірі 11 446 грн. 40 коп., оскільки з вищенаведеного вбачається, що означений розрахунок було проведено в межах строків, що визначені чинним законодавством.

Щодо вимоги про стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу пов'язаного із затримкою видачі трудової книжки за період з 21.12.2007 року по 05.05.2008 року у розмірі 10 628 грн. 80 коп. з Товариства з обмеженою відповідальністю «Руан» на користь ОСОБА_1, суд зазначає про наступне.

Згідно з Конституцією України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. В Основному Законі України закріплені права кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, на відпочинок, право громадян на соціальний захист (частина четверта ст. 43, частина перша ст.45, частина перша ст.46). Працівник має право на оплату своєї праці на підставі укладеного трудового договору (ст.21 Закону України «Про оплату праці»).

Частиною 1 ст. 47 КЗпП передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Таким чином, для застосування цієї норми права необхідно наявність таких умов: а) затримки у видачі трудової книжки; б) вини власника або уповноваженого ним органу; в) вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом з його вини обов'язку щодо видачі працівникові в день звільнення належно оформленої трудової книжки, передбаченого трудовим законодавством, може бути за доведення цих обставин підставою для виплати працівнику середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що в день звільнення позивача такій особі трудова книжка видана не була. Такий законодавче закріплений обов'язок роботодавцем було виконано лише після її звернення до Територіальної державної інспекції з праці у Дніпропетровській області (а.с. 13).

Суд зазначає, що з моменту звільнення позивача до моменту її звернення до суду трудова книжка такій особі, що бере участь у справі, видана також не була. При цьому поважних причин в обґрунтування таких дій, та доказів на підтвердження їх наявності, представник відповідача суду не надав. Суд зауважує, що внаслідок дій відповідача щодо не видачі їй трудової книжки під час звільнення обумовило відсутність у позивача подальшої можливості реалізувати своє право на труд, адже через відсутність в неї на руках означеного документу фактично є неможливим укладання нового трудового договору з іншим роботодавцем.

Таким чином, суд доходить висновку, про встановлення під час розгляду даної цивільної справи по суті обставин затримки видачі трудової книжки позивачеві; вини власника або уповноваженого ним органу відповідача в таких діях та наявності вимушеного прогулу, викликаного затримкою видачі трудової книжки.

Згідно ч.4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Для визначення розміру середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача за вищевказаний період за час вимушеного прогулу позивача, суд виходить також з Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, а відтак, суд бере нарахування заробітної плати позивача за останні два відпрацьовані ним календарні місяці його роботи, що передували її звільненню з роботи.

Порядок обчислення середньої заробітної плати обчислюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 100 від 08 лютого 1995 року, в п. 2 якої визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Як зазначалось вище, у листопаді 2007 року позивач відпрацювала 22 робочі дні, при цьому такій особі нараховано та виплачено 619 грн. 16 коп., а у грудні 2007 року позивач відпрацювала 14 робочих днів, та їй було нараховано та виплачено 431 грн. 66 коп. Тобто, середньоденна заробітна плата позивача складає 29 грн. 20 коп. Таким чином, середній заробіток за час затримки, який відповідач повинен сплатити дорівнює 2 693 грн. 60 коп. (29, 20 (середньоденний заробіток) х 91 (кількість днів затримки).

Щодо вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку за 44 календарні дні у розмірі 3 280 (три тисячі двісті вісімдесят) грн. 00 коп. з Товариства з обмеженою відповідальністю «Руан» на користь ОСОБА_1, суд зазначає про наступне.

Статтями 10, 11, 57, 58, 60, 212, 213 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Разом з цим, суду з боку позивача не надані докази щодо того, що вона зверталась до адміністрації ТОВ «Руан» із відповідними заявами про надання відпустки і таки заяви були предметом розгляду та не були задоволені, як і не надано доказів не використання будь-якої частини такої відпустки під час перебування у трудових відносинах із ТОВ «Руан», а відтак в задоволенні позову в цій частині також слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає про наступне.

Нормами диспозиції ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування працівникові власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди. Вона відшкодовується в разі, якщо порушення законних прав працівника призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У постанові Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. №4 зазначено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, якщо наявні порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум тощо), які призвели до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності.

Вирішуючи питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди на користь позивача, суд, враховуючи характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних, душевних, психічних і фізичних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення), беручи до уваги ту обставину, що відповідачем було порушено права позивача на своєчасне отримання заробітної плати та отримання відповідного розрахунку під час звільнення, приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди ґрунтуються на законі.

Разом з цим, з огляду на характер немайнових витрат, обставини, за яких позивачу спричинена моральна шкода, тривалість порушення його трудових прав, суд визнає заявлений розмір моральної шкоди у загальному розмірі 15 000 (п'ятнадцять тисяч ) грн. 00 коп. завищеним, надмірним та таким, що суперечить принципу розумності, у зв'язку з чим, виходячи з принципів розумності та справедливості, вважає можливим позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задовольнити частково в розмірі 750 (сімсот п'ятдесят ) грн. 00 коп. на користь позивача.

Також у зв'язку з тим, що позивач в силу п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, то в силу ст.ст.81, 88 ЦПК України, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Руан» на користь держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог необхідно стягнути судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 47, 116, 241-1 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» ст.116,117, 22, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 2,10, 11, 57-60, 81,88, 110, 130, 174, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Руан» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення заробітної плати, компенсації, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

2. Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з роботи з Товариства з обмеженою відповідальністю «Руан» із «звільнена на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв'язку з втратою довіри» на «звільнена за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Руан» (код ЄДРПОУ 24991219) на користь ОСОБА_1 2 693 (дві тисячі шістсот дев'яносто три) грн. 60 коп. середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Руан» (код ЄДРПОУ 24991219) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 750 (сімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок.

5. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Руан» (код ЄДРПОУ 24991219) на користь держави пропорційно до розміру задоволених позовних вимог судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10-ти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржувати заочне рішення до Апеляційного суду Дніпропетровської області, шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя: Д.В. Мовчан