Рішення № 40103140, 07.08.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2014 р. Справа № 911/2620/14

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунтехсервіс»

про стягнення 10824,37 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Новікова І.С.

за участю представників:

від позивача: Жигадло І.Б., № 42/10 від 30.12.2013 р.

від відповідача: не з'явився

Обставини справи:

Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунтехсервіс» (далі - відповідач) про стягнення 10824,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки природного газу № 06/10-3260 БО-17 від 27.12.2010 р., яке встановлено рішенням господарського суду Київської області від 27.09.2012 р. у справі № 7/069-12, залишеним в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2012 р., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 1443,43 грн. інфляційних втрат та 9380,94 грн. 3% річних за несвоєчасні розрахунки в частині сплати основного боргу та пені.

Розгляд справи відкладався.

У судових засіданнях 21.07.2014 р. та 07.08.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач у судові засідання 21.07.2014 р. та 07.08.2014 р. представника не направив, хоча про дату та час розгляду справи був повідомлений належно. Відзиву на позов не надав.

Згідно із абз. 3 пп. 3.9.1 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 07.08.2014 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

27.12.2010 р. між Дочірнім підприємством «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комунтехсервіс» (покупець) було укладено договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання № 06/10-3260 БО-17, згідно умов якого постачальник зобов'язався передати покупцеві імпортований природний газ, а покупець прийняти та оплатити природний газ на умовах договору.

У відповідності з п. 4.1 договору оплата розрахунки проводиться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів газу до 20 та 30 числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Рішенням господарського суду Київської області від 27.09.2012 р., яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2012 р. та набрало законної сили, у справі № 7/069-12 за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунтехсервіс» про стягнення 806347,60 грн., встановлено, що у період з січня 2011 року по квітень 2011 року на виконання умов договору ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» поставила ТОВ «Комунтехсервіс» природний газ на загальну суму 1684187,25 грн., що підтверджується актами приймання-передачі, у тому числі - від 31.01.2011 р. на суму 466975,70 грн., від 28.02.2011 р. на суму 566876,59 грн., від 31.03.2011 р. на суму 476658,70 грн., від 30.04.2011 р. на суму 173676,26 грн. Таким чином, у відповідності до договору позивач своєчасно та в повному обсязі передавав відповідачеві природний газ. Відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, оскільки лише частково оплатив вартість поставленого у період з січня по квітень 2011 року природного газу, а саме - 16.02.2011 р. в сумі 200000,00 грн., 10.03.2011 р. в сумі 400000,00 грн., 13.04.2011 р. в сумі 70000,00 грн., 09.06.2011 р. в сумі 200000,00 грн., 25.07.2011 р. у сумі 100000,00 грн., неоплаченою залишилась заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 714187,25 грн. (1684187,25 грн. - 970000,00 грн.).

Рішенням господарського суду Київської області від 27.09.2012 р. у справі № 7/069-12 позовні вимоги було задоволено повністю, а саме - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунтехсервіс» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 714187,25 грн. основного боргу, 53764,01 грн. пені, 7525,79 грн. інфляційних втрат, 30870,55 грн. 3% річних та 16126,95 грн. судового збору.

Як встановлено судом, на момент розгляду даної справи № 911/2620/14 борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання № 06/10-3260 БО-17 від 27.12.2010 р., було погашено повністю 21.12.2012 р., що підтверджується платіжними дорученнями № 382 від 19.11.2012 р. на суму 200000,00 грн., № 451 від 18.12.2012 р. на суму 50000,00 грн., № 459 від 19.12.2012 р. на суму 2000,00 грн., № 470 від 21.12.2012 р. на суму 462187,25 грн., копії яких долучено до матеріалів справи.

Предметом даного позову є вимоги про стягнення з відповідача 9380,94 грн. 3% річних, нарахованих за період з 17.08.2012 р. до 20.06.2014 р., та 1443,43 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2012 року до грудня 2012 року на суму заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем основного грошового зобов'язання за договором № 06/10-3260 БО-17 від 27.12.2010 р. та на суму 53764,01 грн. пені, стягнутої за рішенням господарського суду Київської області від 27.09.2012 р. у справі № 7/069-12.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено в п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р., господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Окрім того, пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Рішенням господарського суду Київської області від 27.09.2012 р. у справі № 7/069-12 за прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати за договором було стягнуто 3% річних, нарахованих на прострочену заборгованість за період з 21.02.2011 р. до 25.07.2011 р.

Як зазначалось вище, борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору № 06/10-3260 БО-17 від 27.12.2010 р. природний газ було погашено повністю 21.12.2012 р.

З урахуванням викладеного та враховуючи, що розмір заявлених до стягнення з відповідача у даній справі 3% річних в сумі 6841,56 грн., нарахованих за період з 17.08.2012 р. до 21.12.2012 р. на заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 06/10-3260 БО-17 від 27.12.2010 р., що встановлено рішенням господарського суду Київської області від 27.09.2012 р. у справі № 7/069-12, є обґрунтованим та арифметично вірним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» про стягнення 6841,56 грн. 3% річних підлягають задоволенню.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача у даній справі інфляційні втрати в сумі 1443,43 грн., нараховані за період з вересня 2012 року до грудня 2012 року, у тому числі - за період з вересня до жовтня на суму 714187,25 грн. в сумі 714,19 грн., за листопад 2012 року на суму 514187,25 грн. в сумі -514,19 грн. на заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 06/10-3260 БО-17 від 27.12.2010 р., що встановлено рішенням господарського суду Київської області від 27.09.2012 р. у справі № 7/069-12, а також нараховані за грудень 2012 року на суму 567951,26 грн. в сумі 1135,90 грн. на суму заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 06/10-3260 БО-17 від 27.12.2010 р. та на суму 53764,01 грн. пені, стягнутої рішенням господарського суду Київської області від 27.09.2012 р. у справі № 7/069-12.

Також позивач просить суд стягнути 3% річних в загальній сумі 2539,38 грн., нараховані на суму 53764,01 грн. пені, стягнутої з відповідача за вказаним вище рішенням суду.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму пені, слід зазначити таке.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все виходити з правил ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В той же час правова природа пені є іншою, оскільки пеня - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст.ст. 546, 549 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити пеню за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, тому що пеня є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового.

Оскільки рішенням господарського суду Київської області від 27.09.2012 р. у справі № 7/069-12 на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» було стягнуто 53764,01 грн. пені, правова природа цього боргу як штрафної санкції з прийняттям рішення не змінилася, пеня у грошове зобов'язання не перетворилася, а тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень ст. 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 18.02.2014 р. у справі № 3-2гс14.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Крім того, згідно з частинами 1, 2 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 107,35 грн. інфляційних втрат, нарахованих за грудень 2012 року, та 2539,38 грн. 3% річних, нарахованих за період з 21.11.2012 р. до 20.06.2014 р. на суму пені в розмірі 53764,01 грн.

Водночас, вимога позивача про стягнення 1228,37 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2012 року до грудня 2012 року, нарахованих на суму основного боргу, підлягає задоволенню з підстав, зазначених вище.

Поряд з цим слід зазначити, що за приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач у судові засідання не з'явився, відзиву на позов чи доказів сплати заявлених до стягнення сум суду не надав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунтехсервіс» (07100, Київська обл., м. Славутич, квартал Московський, б. 9, кв. 12, код 31835216) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Шолуденка, 1, код 31301827) - 6841 (шість тисяч вісімсот сорок одну) грн. 56 коп. 3% річних, 1228 (одну тисячу двісті двадцять вісім) грн. 37 коп. інфляційних втрат, 1362 (одну тисячу триста шістдесят дві) грн. 08 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 12.08.2014 р.

Суддя В.М. Бабкіна