Рішення № 40092844, 17.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10178/14 17.07.14За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Юбіпартнер Девелопмент"

про розірвання договору та стягнення 12679,96 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники сторін:

Від позивача Склярук Ю.В. (дов. № 71 від 02.12.13)

Від відповідача не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про розірвання договору купівлі-продажу об`єкта державної власності від 14.01.2014 та стягнення 12 679,96 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.06.2014 порушено провадження у справі №910/10178/14 та призначено до розгляду на 17.06.2014.

Представник позивача з'явився в судове засідання 17.06.2014, надав пояснення по суті справи та подав додаткові докази по справі.

Представник відповідача в судове засідання 17.06.2014 не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Розгляд справи відкладено на 01.07.2014.

01.07.2014 в судовому засіданні оголошено перерву на 17.07.2014 для подання додаткових доказів по справі.

Представник позивача з'явився в судове засідання 17.07.2014, надав пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача не з'явився в судове засідання 17.07.2014, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений, про що свідчить підпис уповноваженого представника на розписці про оголошення про перерву в судовому засіданні 01.07.2014.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.01.2014 між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій області (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Юбіпартнер Девелопмент» (далі - відповідач) укладено договір купівлі-продажу об'єкта державної власності гр. А - частини комплексу будівель та споруд загальною площею 119,3 кв. м у складі: навісу, літ. «Л1», площею 9,6 кв. м, складу, літ. «Л», площею 30,1 кв. м, складу, літ. «Л2», площею 5,4 кв. м, кузні, літ. «М», площею 38,4 кв.м, складу, літ. «Н», площею 11,5 кв. м, насосної, літ. «О», площею 5,3 кв. м, прохідної, літ. «К», площею 19,0 кв. м, що розташовані за адресою: 22800, Вінницька область, м. Немирів, вул. Леніна, 281, які при приватизації не увійшли до статутного капіталу ВАТ «Немирівське БМП- 6» (далі - договір).

Згідно пункту 2.1 договору відповідач зобов'язаний сплатити позивачу протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору (до 13.02.2014 включно) кошти у сумі 42058,80 грн. за придбаний об'єкт приватизації, у тому числі податок на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 7009,80 грн..

Проте, як свідчать матеріали справи, у порушення умов договору відповідач розрахунок за об'єкт приватизації не здійснив.

Відповідно до п. 2.2 договору відповідач зобов'язаний перерахувати на рахунок позивача протягом 10 днів з моменту нотаріального посвідчення договору, до 24.01.2014 включно, ПДВ у розмірі 841,18 грн., нарахований на суму застави (4205,88 грн.).

Однак, з матеріалів справи вбачається, що вказану суму ПДВ відповідач не сплатив, чим порушив взяті на себе зобов'язання за договором.

Пунктом 7.5 договору передбачено, у разі несплати коштів згідно з цим договором разом з неустойкою протягом наступних 30 днів договір підлягає розірванню. Аналогічний припис містить ч. 4 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна».

У пункті 11.2 договору зазначається, що у разі невиконання однією з сторін умов договору він може бути розірваний на вимогу іншої сторони за рішенням господарського суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано .недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

З метою вирішення спору у досудовому порядку позивачем направлено відповідачу претензійну заяву від 26.02.2014 №11-06/530. У відповіді на претензію від 28.03.2014 №200 відповідач обґрунтовує невиконання своїх грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу важким фінансовим становищем та просить договір купівлі-продажу не розривати у судовому порядку.

Проте суд зазначає, що важке фінансове становище відповідача не звільняє його від обов'язків взятих на себе за договором, а оскільки обов'язки свої відповідач не виконав, то позивач вправі звернутися до суду за захистом інтересів держави.

Таким чином судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань. Даний факт підтвердив в судовому засіданні представник відповідача, пояснивши це відсутністю коштів для вказаних цілей.

Отже, внаслідок укладення договорів між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, підставою припинення договору суборенди є домовленість сторін.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Договір, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до п. 1 ст. 693 ЦК України договором купівлі-продажу може бути встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

У відповідності до положень ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно ч. 5. ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно статті 220 Господарського кодексу України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитись від прийняття виконання.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотне порушення умов договору в даному випадку виражається, на думку позивача в тому, що відповідачем порушено умови, встановлені договором, щодо вчасного проведення оплати придбаного об'єкту приватизації, що відповідно до вимог статті 611 та частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України є підставою для розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачем вчинено будь-які дії щодо проведення оплати придбаного об'єкту приватизації на рахунок зазначений в договорі.

У зв'язку з наведеним, позовні вимоги щодо розірвання договору купівлі-продажу об`єкта державної власності від 14.01.2014 підлягають задоволенню.

Оскільки факт невиконання відповідачем своїх обов'язків за договором є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача передбаченої договором пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу в у відповідності з п. 7.2 договору та неустойки в розмірі 20% від ціни продажу об'єкта приватизації у відповідності з п. 7.1. договору.

Згідно п. 7.2 договору у разі порушення покупцем строків розрахунків за об'єкт, він повинен сплатити продавцю пеню від суми несплачених платежів, яка нараховується в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за весь час прострочення, враховуючи день оплати.

За умовами п.7.1 договору, якщо покупець протягом 30 днів з моменту нотаріального посвідчення договору не сплатив продавцю у повному обсязі ціну продажу об'єкта приватизації, то він зобов'язаний сплатити продавцю неустойку у розмірі 20 відсотків ціни продажу об'єкта приватизації з урахуванням ПДВ. Аналогічний припис містить ч.4 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Оскільки відповідач не погасив заборгованість, яка у нього утворилась перед позивачем за поставлений товар, останній нарахував відповідачеві пеню на підставі пункту 7.2. договору, яка складає 1603,06 грн. та неустойку на підставі п. 7.1. договору в сумі 8411,76 грн.

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 1603,06 грн. та штраф в сумі 8411,76 грн. З цими сумами суд погоджується, так як позивачем вони розраховані арифметично вірно.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 313,33 грн. та інфляційні збитки в сумі 2359,96 грн.

Відповідно до п. 7.3 договору, у разі прострочення строку виконання грошового зобов'язання, покупець сплачує продавцю суму боргу з урахуванням індексів інфляції за весь час прострочення та 3% річних за користування коштами, які йому необхідно сплатити продавцю.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, 3% річних становлять 313,33 грн., а інфляційні збитки - 2359,96 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо розірвання договору купівлі-продажу об`єкта державної власності від 14.01.2014 та стягнення неустойки, пені, 3% річних та інфляційних збитків є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області задовольнити повністю.

2. Розірвати договір від 14.01.2014 купівлі-продажу об'єкта державної власності гр. А - частини комплексу будівель та споруд загальною площею 119,3 кв. м у складі: навісу, літ. «Л1», площею 9,6 кв. м, складу, літ. «Л», площею 30,1 кв. м, складу, літ. «Л2», площею 5,4 кв. м, кузні, літ. «М», площею 38,4 кв.м, складу, літ. «Н», площею 11,5 кв. м, насосної, літ. «О», площею 5,3 кв. м, прохідної, літ. «К», площею 19,0 кв. м, що розташовані за адресою: 22800, Вінницька область, м. Немирів, вул. Леніна, 281, які не увійшли до статутного капіталу ВАТ «Немирівське БМП-6», укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій області та товариством з обмеженою відповідальністю «Юбіпартнер Девелопмент», посвідчений 14.01.2014 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_2

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Юбіпартнер Девелопмент» (04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. В.Дончука, буд. 7, приміщення 11, код ЄДРПОУ 36690058) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області (21018, м. Вінниця, вул. Гоголя, буд. 10, код ЄДРПОУ 13327990) пеню в сумі 1603(одна тисяча шістсот три) грн. 06 коп., неустойку в розмірі 8411(вісім тисяч чотириста одинадцять) грн. 76 коп., 3% річних в сумі 313(триста тринадцять) грн. 33 коп. та інфляційні збитки в сумі 2359(дві тисячі триста п'ятдесят дев'ять) грн. 96 коп.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Юбіпартнер Девелопмент» (04050, м. Київ, Шевченківський район, вул. В.Дончука, буд. 7, приміщення 11, код ЄДРПОУ 36690058) в дохід державного бюджету України судовий збір в розмірі 3 045(три тисячі сорок п'ять) грн. 00 коп.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

7. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д

Дата підписання повного тексту рішення 23.07.2014