Ухвала суду № 40091410, 28.07.2014, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Єдиний унікальний номер 243/2460/14

Номер провадження 4-с/243/10/2014

УХВАЛА

Іменем України

28 липня 2014 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Чемодурової Н.О.

при секретарі - Бондаренко О.В.

за участі:

заінтересованих осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши в відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Слов'янську цивільну справу за скаргою ОСОБА_3, за участю заінтересованих осіб: державного виконавця відділу державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання дій державного виконавця неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду із скаргою на дії державного виконавця ВДВС Слов'янського міськрайонного управління юстиції. Просить суд: - визнати дії державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_1 по складанню акту опису та арешту майна від 18 лютого 2014 року та постанови про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання від 12 березня 2014 року незаконними та неправомірними; - визнати акт опису та арешту майна від 18 лютого 2014 року, винесений по виконавчому провадженню № 40797995 незаконним та неправомірним та скасувати його; - ухвалити рішення про зняття арешту з квартири АДРЕСА_1; - визнати постанову про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання від 12 березня 2014 року, винесену по виконавчому провадженню № 40797995 незаконною та неправомірною та скасувати її.

На обґрунтування заявлених вимог зазначила наступне. По справі № 243/9647/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 було ухвалене рішення, згідно з яким позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково, з ОСОБА_3 на його користь були стягнуті кошти - усього 245 544,71 грн. 20 листопада 2013 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_1 відкрите виконавче провадження. За даним виконавчим провадженням заявник є боржником. 06 березня 2014 року ОСОБА_3 отримала акт опису та арешту майна від 18 лютого 2014 року, згідно з яким нібито у присутності понятих було описане належне їй майно - 9/25 часток житлового будинку, який розташований у АДРЕСА_1. Зазначений акт опису та арешту майна вважає незаконним з огляду на наступне. Постановою від 20.11.2013 року квартира АДРЕСА_1 була арештована державним виконавцем. Дана квартира складає 18/25 часток від усього домоволодіння і належить заявникові та її доньці, ОСОБА_4 у рівних частках кожній. Окрім того, зазначена квартира була приватизована заявником під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а відповідно до п. 4 ч. 1 статті 57 Сімейного Кодексу України майно, отримане у власність шляхом приватизації є спільної сумісною власністю подружжя. Таким чином державний виконавець наложив арешт та заборонив відчуження майна осіб, які не є боржниками у виконавчому провадженні. Крім того, державним виконавцем перед зверненням стягнення на належне заявникові майно, його описом та арештом не була визначена його вартість, тобто не було визначено, чи достатній розмір та обсяг арештованого майна для виконання за виконавчим документом, незважаючи на те, що заявник володіє майном спільно з іншою особою, державний виконавець не звернулася до суду з поданням про визначення належної саме ОСОБА_3 частки у спільному майні.

Також 19 березня 2014 року заявник отримала постанову державного виконавця від 12 березня 2014 року про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. Згідно зазначеної постанови експерту доручено надати письмовий висновок - звіт про оцінку майна (акт оцінки майна), предметом оцінки є квартира АДРЕСА_1. Заявник вважає, що зазначена постанова суперечить фактичним обставинам і статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки квартира № 2 - то є 18/25 часток житлового будинку і належить заявникові та її та донці у рівних частках, належна заявникові частка не визначена. Так, статтею 58 Закону України «Про виконавче провадження» передбачена оцінка майна тільки боржника, а не майна інших осіб.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець ОСОБА_1 прямо порушує зазначену норму Закону, оскільки вона не може бути неупередженою, бо є родичкою стягувача, який тривалий час, у тому числі і у теперішній час перебуває у шлюбі з жінкою, яка є бабусею державного виконавця ОСОБА_1, матір'ю її батька. Таким чином, державний виконавець ОСОБА_1 є членом сім'ї стягувана і всіляко сприяє члену своєї сім'ї.

В судове засідання заявник ОСОБА_3 не з'явилась, надала суду заву про розгляд справи у її відсутності.

Зацікавлена особа ОСОБА_1, діюча на підставі в довіреності від 28 липня 2014 року (а.с.46), в судовому засіданні просила в задоволення скарги відмовити у зв'язку з необґрунтованістю доводів заявника. В наданих суду поясненнях та письмових запереченнях зазначила, що 20.11.2013 року було відкрито виконавче провадження ЄДРВП № 40797995 з примусового виконання виконавчого листа № 2/243/3555/2013, виданого Слов'янським міськрайонним судом 18.11.2013 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 245 544,71 грн. Копії відповідної постанови направлені сторонам виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією. Одночасно із винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, керуючись ч. 3 ст. 19 Закону на майно боржника було накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження, про що видана відповідна постанова. Під час виконання рішення суду було зроблено запити до реєструючих установ для виявлення майна боржника з метою забезпечення фактичного виконання рішення суду. Було встановлено, що за фізичною особою ОСОБА_3 на праві приватної власності зареєстровано будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, частка власності становить - 9/25. 11.12.2013 року боржник з'явилась на прийом до державного виконавця, у ході якого від ОСОБА_3 були відібрані письмові пояснення, згідно яких про рішення суду про стягнення з неї боргу у розмірі 245 544,71 грн. на користь ОСОБА_2 їй відомо, виконувати рішення суду вона не відмовляється та буде погашати борг частково, у строки, передбачені виконавчим провадженням. Під час прийому, боржникові були надані усні роз'яснення з приводу порядку виконання рішення суду та можливість застосування заходів примусового виконання рішення, у т.ч. - звернення стягнення на будинок. Боржника також було попереджено про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду, передбачену ст. 382 КК України. Ані під час прийому, ані після боржник не скористалась своїм правом запропонувати види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. З моменту відкриття виконавчого провадження до моменту складання акту опису майна боржника ОСОБА_3 не здійснила дій для забезпечення фактичного виконання рішення суду та сплату боргу. Всупереч вимогам ст. 12 Закону боржник також не повідомила про те, що її майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Зацікавлена особа ОСОБА_2 в судовому засіданні в задоволення скарги просив відмовити, зазначивши, що звернувшись до суду заявник штучно намагається уникнути належного виконання рішення суду. На теперішній час рішення суду не виконане, боржником на його користь добровільно сплачено лише 280 грн.

Вислухавши пояснення зацікавлених осіб, дослідивши матеріали скарги, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при розгляді справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та за зверненнями учасників виконавчого провадження суди мають керуватися положеннями ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Відповідно до Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п'ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт З мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Відповідно до статті 1 Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (далі- Закону), виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у ньому, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до законів України, а також рішеннями, що підлягають примусовому виконанню. У Законі визначено загальний порядок примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), до якого, зокрема, віднесено пошук майна боржника, арешт коштів на рахунках в банківських установах, оцінка майна та його реалізація на прилюдних торгах (статті 40, 57, 58, 62).

Примусове виконання рішень судів України відбувається на основі виконавчих документів, які є підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження і проведення виконавчих дій. Такими документами є виконавчі листи, що видаються судами; накази господарських судів; ухвали, постанови судів у випадках, передбачених законом; інші документи, визначені у частині другій статті 17 Закону.

Згідно частини 3 статті 19 Закону у заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та

оголосити заборону на його відчуження.

19.11.2013 року старшому державному виконавцеві відділу державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_1 було передано заяву ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 2/243/3555/2013 про стягнення на його користь з ОСОБА_3 боргу на загальну суму 245 544,00 грн. У своїй заяві стгяувач ОСОБА_2 також просив накласти арешт на все майно боржника з метою забезпечення фактичного виконання рішення суду (а.с. 47), що передбачено ч. 3 ст.19 Закону.

20.11.2013 року на підставі ст. ст. 17, 19, 20, 25 Закону державним виконавцем було відкрито виконавче провадження ЄДРВП № 40797995 з примусового виконання виконавчого листа № 2/243/3555/2013, виданого Слов'янським міськрайонним судом 18.11.2013 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у сумі 240 000,00 грн., 3% річних у розмірі 3 000,00 грн., витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 544,71 грн., а усього - 245 544,71 грн.

Таким чином, дії державного виконавця щодо накладення арешту на все майно боржника ОСОБА_3 повністю відповідають вимогам ст. 19 Закону, оскільки такий арешт цілком законно накладено під час відкриття виконавчого провадження і за заявою стягувача.

Суд не може погодитись з доводами заявника, що державним виконавцем неправомірно накладений арешт на квартиру АДРЕСА_1, з огляду на наступне.

Під час виконання рішення суду державним виконавцем було зроблено запити до реєструючих установ для виявлення майна боржника з метою забезпечення фактичного виконання рішення суду.

Так, згідно повідомлення Державної податкової служби України про джерела отримання доходів боржників-фізичних осіб та про номери рахунків, відкритих в установах банків, №1005060393 від 23.07.2014р. надано відповідь, згідно якої платник податків ОСОБА_3 на обліку в органах ДПС не перебуває, відомості про карткові рахунки зазначеної особи відсутні (а.с.57,58). Згідно повідомлення Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування міст Красний Лиман, Слов'янськ та Слов'янського району №9/17-1325 від 10.12.2013р. зареєстрований за ОСОБА_3 автотранспорт відсутній (а.с.59). Згідно повідомлення Слов'янського міського центру зайнятості №2179 від 02.12.2013р. ОСОБА_3 перебуває на обліку як безробітна з 27.05.2013 р.(а.с.60). Відповідно до даних ПФУ станом на 22.07.2014р. боржник ОСОБА_3 серед осіб, які отримують пенсію чи працюють за трудовим договором - не зареєстрована (а.с.55).

Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 04.12.2013 року за фізичною особою ОСОБА_3 на праві приватної власності був зареєстрований будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, частка власності становить - 9/25 (а.с.49-50).

З огляду на викладене вбачається, що єдиними зареєстрованим за заявником майном є частина житлового будинку АДРЕСА_1, інші грошові кошти та майно в боржника відсутні.

Згідно ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувану певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Звернення стягнення на майно боржника, згідно ст. 52 Закону, полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

З письмових пояснень, наданих особисто ОСОБА_3 11.12.2013 року у ВДВС Слов'янського міськрайонного управління юстиції про рішення суду щодо стягнення з неї боргу у розмірі 245 544,71 грн. на користь ОСОБА_2 їй відомо, виконувати рішення суду вона не відмовляється та буде погашати борг частково, у строки, передбачені виконавчим провадженням (а.с.61).

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Загальний розмір заборгованості згідно виконавчого документа про стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 становить 245 544,71 грн., що значно перевищує розмір 10 мінімальних заробітних плат - отже, за умови відсутності грошових коштів та іншого рухомого майна боржника, Законом передбачене звернення стягнення на житло боржника.

Порядок звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення та земельну ділянку фізичної особи визначений у ст. 63 Закону, частиною четвертою якої передбачено, що після надходження документального підтвердження належності боржнику на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна державний виконавець накладає на них арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідних реєстрів в установленому законодавством порядку.

Згідно ст. 57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Підсумовуючи викладене слід зазначити, що дії дії державного виконавця щодо накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 є цілком вмотивованими, законними та доцільними, оскільки розмір боргу за виконавчим документом значно перевищує розмір арештованого майна, інше майно або кошти в боржника відсутні, будь-яке інше майно для реалізації боржником не запропоновано.

Надуманими є доводи заявника з приводу того, що накладаючи арешт на квартиру АДРЕСА_1 державним виконавцем порушені інтереси інших співвласників майна, оскільки безпосередньо зі змісту акту опису й арешту майна від 18 лютого 2014 року вбачається, що описаним та арештованим майном є належні ОСОБА_3 9/25 часток домоволодіння (а.с.4-5).

Крім того відповідно до ст. 60 Закону України від 21.04.1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може особисто звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Не заслуговують на увагу суд доводи заявника з приводу того, що державним виконавцем перед зверненням стягнення на належне їй майно, його описом та арештом не була визначена його вартість, не було визначено, чи достатній розмір та обсяг арештованого майна для виконання за виконавчим документом, не взято до уваги, що заявник володіє майном спільно з іншою особою, державний виконавець не звернулася до суду з поданням про визначення належної заявникові частки у спільному майні.

Так, дії державного виконавця повністю узгоджуються з вимогами частини 6 статті 52 Закону, згідно якої у разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. Однак, в даному випадку така частка визначена згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і становить 9/25, з якої також вбачається, що вартість даної частки становить 109 198 грн. (а.с.51).

Також заявник просить суд визнати постанову про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання від 12 березня 2014 року, винесену по виконавчому провадженню № 40797995 незаконною та неправомірною та скасувати її лише з тих підстав, що експерту доручено надати письмовий висновок - звіт про оцінку майна (акт оцінки майна), предметом оцінки є квартира АДРЕСА_1, яка знаходиться у спільній власності. Однак, безпосередньо зі змісту постанови вбачається, що предметом оцінки є частка квартири, яка належить виключно ОСОБА_3, у спільній власності не перебуває (а.с.20).

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. У відповідності із ст.10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

В судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи заявника, що ОСОБА_1 є близьким родичем ОСОБА_2, жодних доказів цьому заявником не надано.

Неналежним способом судового захисту порушених прав та інтересів є вимоги ОСОБА_3 про визнання дії державного виконавця по складанню акту опису майна від 18 лютого 2014 року незаконними та визнання даного акту незаконним, неправомірним, його скасування.

Так, з урахуванням положень статей 15,16 ЦК не є належним способом захисту судом цивільних справ та інтересів особи пред'явлення позову про визнання акта опису майна незаконним та неправомірним. Зазначений акт є лише фіксацією та описом майна, що було виявлено в боржника ОСОБА_3 на час його складання. Згідно зі ст. 57 ЦПК такий акт є лише доказом, який у разі виникнення спору повинен оцінюватись судом відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України.

Відповідно до ст. 388 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до положень ст.ст. 79, 88, 388 ЦПК України суд стягує судові витрати з заявника.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 10, 60, 212, 213, 214, 383, 386 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_3, за участю заінтересованих осіб: державного виконавця відділу державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання дій державного виконавця неправомірними, зобов'язати вчинити певні дії.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН: НОМЕР_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, судовий збір на користь держави у розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. на р/р № 31210206700075, отримувач коштів - Слов'янське УК /Слов'янськ/ 22030001, код отримувача - 37803368, банк отримувача - ГУДКСУ у Донецькій області, МФО 834016, код класифікації бюджету - 22030001.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом 5-ти днів з дня її проголошення. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ухвала винесена та підписана в нарадчій кімнаті в одному екземплярі.

Повний текст ухвали виготовлено 01 серпня 2014 року.

Суддя Н.О. Чемодурова