Постанова № 40089136, 28.07.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 липня 2014 року № 826/6812/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.01.2014 року №0000162203,

встановив:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» (далі – позивач, ТОВ «Рабен Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі – відповідач, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.01.2014 року №0000162203.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ Мнідоходів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 25.12.2013 року №2131/26-53-22-03-21/32306522 щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Авто Трейнд», прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.01.2014 року №0000162203, яке позивач вважає необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

У судовому засіданні позивач надав пояснення аналогічні викладеним в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в письмових запереченнях проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки та, відповідно, податкового повідомлення-рішення від 21.01.2014 року №0000162203. Так, відповідачем вказано на відсутність факту реальності господарських операцій між ТОВ «Рабен Україна» та спірним контрагентом.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином. До суду не надав клопотань про відкладення розгляду справи.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Керуючись ч.6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.

кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна», зареєстровано як юридичну особу Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією від 15.11.2012 року №10671070038000270, ідентифікаційний код юридичної особи 32306522, відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Згідно довідки АА №779298 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до видів діяльності ТОВ «Рабен Україна» за КВЕД відносяться вантажний автомобільний транспорт, складське господарство, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, надання інших інформаційних послуг, консультування з питань комерційної діяльності й керування, інша професійна, наукова та технічна діяльність. (т.1 а.с.80)

На час розгляду справи ТОВ «Рабен Україна» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 11.04.2003 року (індивідуальний податковий номер 323065226539), про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №100317640. (т.1 а.с.82)

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Рабен Україна» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Авто Трейнд» за липень 2013 року та складено акт перевірки від 25.12.2013 року №2131/26-53-22-03-21/32306522. (т.1 а.с.12)

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення ТОВ «Рабен Україна»:

- п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2013 року у сумі 69812,00 грн.;

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення:

- від 21.01.2014 року №0000162203, яким збільшено податок на додану вартість на загальну суму в розмірі 104718,00 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 69812,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 34906,00 грн.;

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається із акту перевірки Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві висновки щодо порушення позивачем приписів Податкового кодексу України зроблено з огляду на встановлення здійснення операцій між ТОВ «Рабен Україна» та спірним контрагентом з метою штучного формування податкового кредиту, за відсутності факту реальності господарських операцій.

З матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ «Рабен Україна» (експедитор) та ТОВ «Авто-Трейнд» (перевізник) укладено договір транспортного перевезення від 30.07.2012 року №П0302, відповідно до якого експедитор доручає, а перевізник приймає на себе зобов’язання щодо забезпечення доставки вантажів в тому числі у зворотній тарі автомобільним транспортом по території України, згідно заявок та/або листа доставки, та/або листа збору, та/або маніфесту експедитора. Маршрут, найменування вантажу, кількість, спосіб перевезення та вимоги до транспортного засобу, особливі умови та інші умови виконання послуг оговорюються в заявках, які додаються до договору, і є невід’ємною його частиною. (т.1 а.с.37)

До цього договору надано додаткові угоди від 21.05.2013 року №П0302, від 30.07.2012 року №1, від 30.07.2012 року №2, від 30.07.2012 року №4, від 30.07.2012 року №5.

Дані договір та додатки до нього підписано та скріплено печатками.

На виконання цього договору позивачем до матеріалів справи надані акти виконаних робіт від 06.06.2013, від 20.06.2013, від 29.06.2013, від 05.07.2013, від 15.07.2013, від 28.07.2013, податкові накладні від 06.06.2013 №6, від 20.06.2013 №23, від 29.06.2013 №32, від 05.07.2013 №7, від 15.07.2013 №15, від 28.07.2013 №27.

Також до матеріалів справи надані маніфести, ТТН-листи доставки, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, акти здачі-прийняття робіт (т.1 а.с.155-250, т.2 а.с.1-250)

Крім цього позивачем надані установчі документи спірного контрагента ТОВ «Авто-Трейнд», а саме свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи №119500, довідку з ЄДРПОУ №574336, довідку про взяття на облік платника податків форми 4-ОПП від 03.04.2012 року №553/18, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №200054233. Отже, спірний контрагент на час здійснення господарської діяльності зареєстрований як платник податку на додану вартість. (т.1 а.с.57-61)

Відповідачем на спростування господарських операцій, здійснених між позивачем та спірним контрагентом вказано на висновки акту ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 14.10.2013 №237/14-04-22-02/34606858 про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Авто-Трейнд». Згідно з актом встановлено, що у ТОВ «Авто-Трейнд» відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основні кошти, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, неможливість реального здійснення контрагентами-постачальниками господарських операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг.

При цьому суд зазначає, що жодних первинних документів по господарським взаємовідносинам цього товариства із контрагентами, як вбачається із названого акту перевірки, органом державної податкової служби не досліджувалось.

Окрім того, під час перевірки спірних контрагентів податковими перевіряючими не перевірявся зміст правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, жодних доказів нікчемності правочинів, вчинених ними, суду не надано.

Суд звертає увагу, що для висновків щодо нікчемності правочинів між позивачем та спірними контрагентами необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов’язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування будь-ким з постачальників товару у ланцюгу постачання.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 23.02.2012 №К/9991/40332/11, від 23.04.2012 №К/9991/26905/12.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), “Булвес”АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, чинне законодавство не покладає на платника податків обов’язку перевіряти безпосередньо контрагента на предмет виконання тим вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування та/або формувати об’єкт оподаткування податком на прибуток

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та спірними контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.01.2014 №0000162203 підлягає задоволенню.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 21.01.2014 №0000162203 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочинів з спірними контрагентами не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Рабен Україна».

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Крім того, суд бере до уваги роз’яснення Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року №2135/11/13-11.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 21.01.2014 року №0000162203 – задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 21.01.2014 року №0000162203.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунків суб’єкта владних повноважень Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рабен Україна» витрати по сплаті судового збору у розмірі 209 грн. 44 коп.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Соколова