Постанова № 40088943, 27.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 червня 2014 року № 826/8201/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»

до Відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві

про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» звернулося до суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.02.2014, винесену ВДВС Солом'янського районного управління юстиції в частині накладення арешту на заставне майно ПАТ «Альфа-Банк», а саме СНЕRУ, ТIGGО, рік випуску - 2008, колір - чорний, д.н.з. НОМЕР_1, номер кузову - НОМЕР_2, тип - Легковий Універсал (свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_3, видане15.07.2008 ВРЕВ-5 УДАІ, м. Київ);

- зобов'язати відділ органу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції в м. Києві звільнити заставлене майно, а саме автомобіль СНЕRУ, ТIGGО, рік випуску - 2008, колір - чорний, д.н.з. НОМЕР_1, номер кузову - НОМЕР_2, тип - Легковий Універсал (свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_3, видане15.07.2008 ВРЕВ-5 УДАІ, м. Київ), з-під арешту.

З огляду на те, що в судове засідання представник відповідача не з'явився, справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані представником позивача та відповідача документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк» було укладено кредитний договір № 4900820820, відповідно до п. 2.11 якого предметом застави виступає транспортний засіб, а саме: автомобіль CHERY, TIGGO, рік випуску - 2008, колір - чорний, д.н.з. НОМЕР_1, номер кузову - НОМЕР_2, тип - Легковий Універсал (свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_3, видане 15.07.2008 ВРЕВ-5 УДАІ, м. Київ).

30.05.2014 року позивачу стало відомо, що постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.02.2014р. ВДВС Соломянського РУЮ в м. Києві, в рамках виконавчого провадження №41925321, накладено арешт на все майно ОСОБА_1, у тому числі і на заставне майно ПАТ «Альфа - Банк».

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що право застави (іпотеки) у ПАТ «Альфа-Банк» виникло з 17.07.2008 року з моменту укладення нотаріально посвідченого кредитного договору, разом з тим арешти на спірне майно були накладені пізніше 2010 року.

При цьому, позивач вказує, що вартість предмету застави згідно п. 2.13 кредитного договору, становить 82 928, 00 грн., а заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем по зобов'язанню становить 120 693, 15 грн. Враховуючи, що вартість предмета застави нижче заборгованості боржника перед ПАТ «Альфа-Банк», як кредитором - заставодержателем, звернення стягнення на належний боржнику транспортний засіб для задоволення грошових вимог стягувача, котрий не є заставодержателем, не допускається законом та порушує права ПАТ «Альфа-Банк».

Судом встановлено, що 18.07.2008 року у відповідності до ст. 11 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» в державному реєстрі обтяжень рухомого майна за №7589031 було зареєстроване обтяження ЗАТ «Альфа-Банк». Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», на підставі реєстрації встановлюється приорітет обтяження, якщо інші підстави для виникнення приорітету не визначені законом.

На момент укладання зазначеного договору кредиту між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1, у ОСОБА_1 жодного обтяження заставленого майна боржника зареєстровано не було.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, яким врегульовано умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV (наділі - ЗУ «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 ст. 6 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Частиною 1 ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Для забезпечення реального виконання рішення, відповідно до положень ч. 1 ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження», застосовується арешт майна боржника. При цьому, відповідно до положень ч. 2 ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Відповідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна № 44347547, виданого 30.05.2014 року, на підставі кредитного договору №4900820820 від 17.07.2008р., реєстратором до вказаного реєстру було внесено відповідні відомості щодо обтяження, застава рухомого майна, автомобіль CHERY, TIGGO, рік випуску - 2008, колір - чорний, д.н.з. НОМЕР_1, номер кузову - НОМЕР_2, тип - Легковий Універсал за погодженням з обтяжувачем, боржник ОСОБА_1.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу», застава - це спосіб забезпечення зобов'язань.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконанню боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Частиною другою статті 17 Закону України «Про заставу», передбачено можливість відчуження заставленого майна тільки за згодою заставодержателя.

Відповідно до ст. 16 ЗУ «Про заставу», право застави виникає з моменту укладення договору застави.

Статтею 19 цього ж Закону України встановлено, що за рахунок заставленого майна, заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги.

Ст. 572 Цивільного Кодексу вказує на те, що «В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого, майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановленої, законом (право застави)». Також у ч. 1 ст. 590 ЦК зазначено, що «Звернення стягнення на. предмет застави здійснюється за рішенням суду.»

Разом з тим, згідно зі статтею 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язання,, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» зазначає, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя». Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю (відповідно до ч. З ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами.

Згідно ст. 58 Закону України «Про заставу», якщо в результаті видання органом виконавчої влади акта, який не відповідає чинному законодавству та порушує права заставодержателя або інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження предметом застави, такий акт визнається недійсним судом.

Як вбачається з копій оспорюваних документів, відповідач виніс постанову про арешт майна боржника 08.02.2014 року пізніше, ніж внесено обтяження нерухомого майна 18.07.2008, у зв'язку з чим позовні вимоги вбачаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані докази, з аналізу викладених положень чинного законодавства та іпотечного договору видно, що позивач має пріоритетне право на задоволення забезпечених договором застави вимог за рахунок рухомого майна, переважно перед іншими особами, а, отже, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача вчинити дії щодо звільнення з-під арешту.

Керуючись положеннями ч. 6 ст. 128, ст.ст. 69-71, ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.02.2014, винесену ВДВС Солом'янського районного управління юстиції в частині накладення арешту на заставне майно ПАТ «Альфа-Банк», а саме СНЕRУ, ТIGGО, рік випуску - 2008, колір - чорний, д.н.з. НОМЕР_1, номер кузову - НОМЕР_2, тип - Легковий Універсал (свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_3, видане 15.07.2008 ВРЕВ-5 УДАІ, м. Київ).

3. Зобов'язати відділ органу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції в м. Києві звільнити заставлене майно, а саме автомобіль СНЕRУ, ТIGGО, рік випуску - 2008, колір - чорний, д.н.з. НОМЕР_1, номер кузову - НОМЕР_2, тип - Легковий Універсал (свідоцтво про реєстрацію - НОМЕР_3, видане 15.07.2008 ВРЕВ-5 УДАІ, м. Київ), з-під арешту.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.К. Каракашьян