Рішення № 40088503, 04.08.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2014 р.Справа № 922/2168/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства "Завод ім.В.О. Малишева", м. Харків, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України в Харківській області, м. Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків про стягнення коштів в розмірі 4879,04 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - Луценко О.І., дов. від 14.01.2014р.;

Представник відповідача - не з"явився.

Третя особа - Шафоростова О.М., дов № 223 від 06.12.2013 року.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державне підприємство "Завод імені В.О. Малишева", м. Харків, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Харків, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованісь в розмірі 4879,04 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов"язань за договором оренди № 5294-Н від 26.09.2012р. Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 04.06.2014р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 17.06.2014р. о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду від 01.07.2014р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України в Харківській області.

Ухвалою господарського суду від 14.07.2014р. продовжено термін розгляду даного спору за межами двомісячного строку, в порядку статті 69 ГПК України, до 17 серпня 2014р.

У призначеному судовому засіданні 04.08.2014р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію господарського суду надав клопотання (вх. № 26793) про залишення без розгляду позовні вимоги в частині стягнення з відповідача відшкодування на експлуатаційні витрати за комунальні послуги.

Представник третьої особи, присутній в судовому засіданні 04.08.2014р., через канцелярію суду надав письмові пояснення (вх. № 26075), в яких просив винести рішення на розсуд суду. Надані пояснення долучені до матеріалів справи.

Відповідач у призначене судове засідання 04.08.2014р. не з"явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином за адресою зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 23.06.2014 року, про що свідчать відмітки про направлення ухвал суду, які направлялись на адресу відповідача, при цьому враховані приписи пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами). Як свідчать матеріали справи, ухвала суду від 04.06.2014р. повернулась на адресу суду з відміткою відділення зв"язку "за закінченням терміну зберігання".

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Присутні в судовому засіданні 04.08.2014р. позивач та представник третьої особи вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представника позивача та третьої особи, судом встановлено наступне:

Як свідчать матеріали справи, 26.09.2012р. між Регіональним відділенням фонду державного майна України (орендодавець, третя особа) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар, відповідач) укладено договір оренди №5294-Н, згідно з п. 1.1. якого орендодвець передає, а орендар приймає в строкове користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення-кімнати №№ 2-222а; 2-229; 2-230 на другому поверсі двоповерхової побутової будівлі гуртожитку, загальною площею 78,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, що перебувають на балансі Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" (балансоутримувач, позивач).

Факт передачі майна підтверджується актом приймання-передачі від 26.09.2012р., відповідно до якого орендар прийняв в користування на умовах оренди окреме індивідуально визначене майно, загальною площею 78,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України №761 від 14.09.2011р., і становить з ПДВ за базовий місяць розрахунку - липень 2012р. - 726,76 грн.

Згідно з пунктом 3.6. договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу щомісячно, до 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до вимог діючої Методики, у співвідношенні:

- безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами у розмірі 70%;

- на рахунок, визначений балансоутримувачем - у розмірі 30%.

Відповідно до п. 3.7 договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає стягненню до державного бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Як передбачено п. 3.8 договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

Згідно п. 3.12 договору, у разі припинення (розірвання) договору оренди, орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно.

Відповідно до п. 5.13. договору, орендар зобов"язаний здійснювати витрати, пов"язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, у тому числі на компенсацію плати за землю або договори з відповідними комунальними службами на надання комунальних послуг орендарю, з наданням орендодавцю копії цих договорів.

Згідно з п. 10.1 договору, цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців та діє до 26.08.2015р.

Як встановлено судом, орендодавець та позивач виконали свої обов'язки за договором оренди від 26.09.2012р., передали відповідачу у користування на умовах оренди вищезазначені приміщення.

Однак, відповідач неналежним чином свої зобов"язання за договором не виконав, з січня 2013р. оплата за договором не здійснюється, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у загальній сумі 3991,01 грн., з яких 2874,83 грн. - заборгованість по орендній платі, 1116,18 грн. - компенсація за користування земельною ділянкою. Дані обставини стали підставою для направлення на адресу відповідача листа-попередження (вих. № 520/15 від 14.10.2013р.), в якому ФОП ОСОБА_2 було повідомлено про існуючу заборгованість з вимогою її сплати в найкоротший термін.

Дана вимога позивача залишилась без відповідного реагування, в зв"язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за неналежне виконання своїх зобов"язань за договором оренди від 26.09.2012р. становить: 3991,01 грн. - сума основної заборгованості (2874,82 грн. - заборгованість по орендній платі, 1116,19 грн. - компенсація за користування земельною ділянкою), 236,46 грн. - пеня, 275,38 грн. - сума інфляційних витрат, 279,37 грн. - штраф, 96,82 грн. - 3% річних.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем зазначеної суми заборгованості в добровільному порядку, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу ст. 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Окрім того, суд відзначає, що на вказані правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року із наступними змінами та доповненнями, відповідно до ч. 1 ст. 2 якого, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Крім того, згідно частини 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до частини 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за договором оренди від 26.09.2012р., господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми заборгованості з орендної плати за договором оренди в сумі 2874,82 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, відповідно до розрахунку позивача, поданого на вимогу господарського суду, позивач просить стягнути з відповідача 179,23 грн. пені та 201,24 грн. штрафу, нарахованих за прострочення внесення платежів з орендної плати.

Так, відповідно до п. 3.7 договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає стягненню до державного бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Як передбачено п. 3.8 договору, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 7% від суми заборгованості.

Відповідно до ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов'язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов"язань щодо вчасної сплати орендних платежів, за договором оренди від 26.09.2012р., позивач нарахував відповідачеві пеню, яка, станом на 02.06.2014р., складає 179,23 грн. та штраф, сума якого складає 201,24 грн. Розрахунки пені та штрафу, додані до матеріалів справи, перевірено судом.

З розрахунку суми пені вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми пені за прострочення сплати орендної плати за договором оренди від 26.09.2012р. в розмірі - 179,23 грн. та штрафу в розмірі 201,24 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 84,39 грн. та 317,74 грн. інфляційних витрат, нарахованих згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо своєчасної сплати орендних платежів, підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані (здійснений позивачем розрахунок перевірено судом).

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача відшкодувань на експлуатаційні витрати за комунальні послуги, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.13. договору, орендар зобов"язаний здійснювати витрати, пов"язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, у тому числі на компенсацію плати за землю або договори з відповідними комунальними службами на надання комунальних послуг орендарю, з наданням орендодавцю копії цих договорів.

Ухвалою господарського суду від 01.07.2014р. позивача зобов"язано надати до суду копії договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, у тому числі на компенсацію плати за землю або договору з відповідними комунальними службами на надання комунальних послуг орендарю, відповідно до п. 5.13 Договору оренди від 26.09.2012р.

Позивач вимог ухвали суду не виконав, копії зазначеного договору суду не надав, в зв"язку з чим просив суд залишити без розгляду позовну вимогу в частині стягнення з відповідача відшкодувань на експлуатаційні витрати за комунальні послуги (вх. № 26793).

Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції України і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.

Отже, в контексті вищевикладеного слід вважати, що суд самостійно надає правову оцінку обставинам справи та приймає рішення щодо залишення позовної заяви без розгляду, керуючись при цьому нормами Господарського процесуального кодексу України, а не в порядку задоволення клопотання будь-якої з сторін.

Відповідно до п.5 ст.81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Отже, відсутність у матеріалах даної справи витребуваних судом доказів унеможливлює виконання вимог процесуального закону щодо обґрунтованості судового рішення. При цьому це стосується як позитивного (про задоволення позову) та к і негативного (про відмову в позові) рішення. Недопустимість доказування, котре ґрунтується на припущеннях унеможливлює як задоволення так і відмови в задоволенні заявлених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи невиконання позивачем вимог ухвали суду щодо надання необхідних для розгляду справи доказів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення без розгляду позовну вимогу в частині стягнення з відповідача відшкодувань на експлуатаційні витрати за комунальні послуги за договором оренди від 26.09.2012р.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати в даній справі покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 55, 124, 129 Конституції України, приписами статей Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статтями 11, 15, 16, 509, 525, 526, 549, 610, 611, 612, 625, Цивільного кодексу України, статтями 173, 174, 179, 193, 230-232, 283, 286, 343 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 27, 32, 33, 43, 44, 49, 65, 81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (61140, АДРЕСА_2, код ОКПО НОМЕР_1) на користь Державного підприємства "Завод імені В.О. Малишева" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 14315629) суму заборгованості з орендної плати в розмірі 2874,82 грн., пеню в розмірі 179,23 грн., 3% річних в сумі 84,39 грн., інфляційні витрати в сумі 317,74 грн., штраф в сумі 201,24 грн., судові витрати в сумі 1369,55 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з відповідача відшкодувань на експлуатаційні витрати за комунальні послуги за договором оренди від 26.09.2012р. - позовні вимоги залишити без розгляду.

Повне рішення складено 07.08.2014 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/2168/14