Рішення № 40088472, 05.08.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2014 р.Справа № 922/2143/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелла", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм", м. Мерефа про стягнення коштів в розмірі 99566,84 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - Ніколаєвський Д.С., дов. від 23.05.2014 року.

Представник відповідача - не з"явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтелла", м. Харків, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм", м. Мерефа, в якому просить суд стягнути з ТОВ "Родій Фарм" на користь ТОВ "Інтелла" заборгованість в сумі 99566,84 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов"язань за договором поставки № И-7 від 01.04.2013р. Також просить покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 02.06.2014р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 16.06.2014р. об 11:30 год.

Ухвалою господарського суду від 14.07.2014р., за клопотанням представника позивача, в порядку статті 69 ГПК України, строк розгляду справи продовжено за межами двомісячного строку до 14 серпня 2014р.

У призначеному судовому засіданні 05.08.2014р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. № 27099), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача у призначене судове засідання 05.08.2014р. не з"явився, про причину неявки суд не повідомив. Через канцелярію суду надав відзив на позов (вх. № 26036), в якому проти позову заперечував, просив суд відмовити в його задоволенні. Згідно відзиву, відповідач не погоджується з сумою заборгованості за договором, вказує, що строк оплати поставленого товару за договором не настав, та зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків за договором, складений між сторонами станом на 31.03.2014 р., з боку відповідача був підписаний невідомою особою, яка не мала повноважень на підписання даного документу від імені ТОВ "Родій Фарм". Наданий відзив судом долучено до матеріалів справи.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

У судовому засіданні 05.08.2014р. представник позивача наголосив на тому, що ним надані всі необхідні для розгляду справи докази та вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно ст. 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи та додатково надані докази, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 01 квітня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтелла" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" (покупець, відповідач) був укладений договір поставки № И-7 (далі - договір), відповідно до якого, позивач зобов'язувався, в порядку на умовах, визначених договором, поставляти та передавати у власність відповідача визначений договором товар, а відповідач приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до п.2.1. договору поставка товару здійснюється позивачем на підставі зробленої заявки відповідача (направленої по факсу чи електронною поштою) протягом 5 календарних днів з моменту її отримання.

Відповідно до п.4.2. договору, ціна товару, яка входить у партію поставки, підтверджується у заявці покупця та вказується у видатково - прибуткових накладних.

Згідно п. 4.3. договору сума договору складається з вартості партій товарів, поставлених позивачем протягом строку дії договору.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що оплата за поставлену партію товару здійснюється відповідачем по мірі реалізації, один раз в 14 (чотирнадцять) днів, після реалізації поставленого товару 3-м особам.

Пунктом 5.4. договору було передбачено, що відповідач надає позивачу звіт про реалізований товар кожні 30 днів.

Відповідно до п.6.1. договору граничний термін реалізації товару являється шість місяців, після чого поставлений, але не реалізований, товар підлягає поверненню позивачу.

Пунктом 6.2. договору було передбачено, що з настанням строку, передбаченого п.6.1. договору, позивач зобов'язаний вивести нереалізований товар у 5 денний строк. Відповідач додатково сповіщає позивача про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

Згідно позову позивач вказує, що протягом часу дії договору позивачем було поставлено відповідачу товару за договором на загальну суму 312955,15 грн. Однак, оплата за поставлений товар була зроблена відповідачем частково, в сумі 218811,00 грн.

Таким чином, згідно з актом звірки взаєморозрахунків за договором, складеним між сторонами станом на 31.03.2014 р. та скріпленим печатками сторін, сума заборгованості відповідача перед позивачем становила 94144,15 грн.

Щодо посилань відповідача на те, що акт звірки взаєморозрахунків за договором, складений між сторонами станом на 31.03.2014 р., з боку відповідача був підписаний невідомою особою, яка не мала повноважень на підписання даного документу від імені ТОВ "Родій Фарм", суд зазначає, що дані посилання судом не приймаються, оскільки на даному акті звірки взаєморозрахунків міститься відбиток печатки ТОВ "Родій Фарм", що є свідченням схвалення ТОВ "Родій Фарм" вказаного акту звірки взаєморозрахунків, а в матеріалах справи відсутні докази втрати ТОВ "Родій Фарм" печатки та доказів наявності службового розслідування за фактом незаконного використання печатки ТОВ "Родій Фарм".

В позовній заяві позивач, зокрема, зазначив, що відповідачем не були виконані умови договору щодо складання та направлення звітів, у зв'язку з чим позивач був вимушений окремо листами вимагати від відповідача надати звіт про реалізований товар. Так, 08.04.2014р. за вих. № 17 на адресу відповідача позивачем була направлена претензія про надання протягом 2-х календарних днів з дня отримання претензії, звіту про реалізацію продукції та попередив відповідача, що в разі ненадання відповідного звіту, як це передбачено п. 5.4. договору, буде вважатись, що весь переданий товар реалізований в повному обсязі.

Отже, як свідчать матеріали справи, звіти про реалізований товар відповідачем не були надані.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи видаткові накладні за договором, копії яких додані до позовної заяви, та акт звірки взаєморозрахунків за договором, складений між сторонами станом на 31.03.2014 р., суд дійшов висновку, що відповідачем станом на 31.03.2014 р. товар за договором було реалізовано, а сума основного боргу відповідача перед позивачем за договором склала 94144,15 грн.

08.04.2014 р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія в якій позивач вимагав у строк, що не перевищує 5 днів з дня отримання претензії оплатити суму основного боргу. Відповідно до зворотнього поштового повідомлення претензія була отримана відповідачем 11.04.2014 р., таким чином сплатити суму основного боргу відповідач повинен був у строк до 16.04.2014 р.

Дана вимога залишилась без відповідного реагування з боку відповідача, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду про стягнення з відповідача суми заборгованості за договором від 01.04.2013р., яка становить: 94144,15 грн. - сума несплаченої заборгованості, 2007,15 грн. - пеня, 308,79 грн. - 3% річних, 3106,75 грн. - сума інфляційних витрат.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем зазначеної суми заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, відповідно до наданих до матеріалів справи видаткових накладних (а.с. 31-60), відповідач (покупець) отримав від позивача товар на загальну суму 312955,15 грн. Проте, всупереч вимогам договору поставки від 01.04.2013р., свої зобов"язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар виконав не в повному обсязі. Відповідно до наданої ПАТ "УкрСиббанк" довідки, відповідач розрахувався за поставлений товар в сумі 218811,00 грн., та не надав суду доказів на підтверження оплати суми боргу в розмірі 94144,15 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару по договору поставки від 01.04.2013р.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором поставки від 01.04.2013р. в сумі 94144,15 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 94144,15 грн. заборгованості по договору поставки належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як передбачено п. 7.2. договору поставки, в разі прострочення відповідачем оплати товару, позивач має право вимагати, а відповідач зобов"язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виконання зобов"язання, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи невиконання відповідачем взятих на себе зобов"язань за договором поставки від 01.04.2013р., позивач нарахував відповідачеві пеню, яка, станом на 30.05.2014р., складає 2007,15 грн.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені в розмірі 2007,15 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 308,79 грн. та 3106,75 грн. інфляційних витрат, нарахованих згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання, підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані (здійснений позивачем розрахунок перевірено судом).

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелла" обгрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати в даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 55 Конституції України; ст.ст. 509, 526, 530, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України; ст. ст. 193, 198, 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України; ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 69, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" (62472, Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, 223, кім. 8-7, ідентифікаційний код 38117562; адреса для листування: 61036, м. Харків, вул. Морозова, 7; р/р 26000010392233 в ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелла" (61002 м. Харків, вул. Дарвіна, 6, ідентифікаційний код 38493226, п/р 26002440213700 в АТ "УкрСиббанк", МФО 351005) суму основного боргу у розмірі 94144,15 грн., пеню у розмірі 2007,15 грн., 3106,75 грн.- інфляційних втрат, 308,79 грн. - 3% річних за користування чужими грошовими коштами та суму судового збору у розмірі 1991,34 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 07.08.2014 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/2143/14