Рішення № 40087166, 29.07.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №1805/5485/2012 Головуючий у суді у 1 інстанції - Клімашевська І. В.Номер провадження 22-ц/788/180/14 Суддя-доповідач - Собина Категорія - 57

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Собини О. І.,

суддів - Ільченко О. Ю. , Левченко Т. А.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 грудня 2013 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа - ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на заставлене майно, -

ВСТАНОВИЛА:

20 квітня 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, який уточнювала в ході судового розгляду справи і остаточно свої вимоги мотивувала тим, що 20 листопада 2007 року між нею та ЗАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір № ML-C00/370/2007. Відповідно до п.2 ч.1 Кредитного договору валютою кредиту сторонами визначено швейцарський франк. За умовами кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит у розмірі 290 445 швейцарських франків з датою остаточного повернення кредиту 20 листопада 2021 рік; цільове призначення кредиту - на споживчі цілі і оплату комісії банку. В цей же день сторонами були укладені додаткові договори № ML-C00/370/2007/CHF до кредитного договору від 20 листопада 2007 року та додатковий договір №1 до кредитного договору ML-C00/370/2007.

В забезпечення повного та своєчасного виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачкою та відповідачем у справі було укладено договір іпотеки № PML-С00/370/2007 від 20.11.2007 року за яким позивачкою було передано в іпотеку відповідачу нерухоме майно - житловий будинок з надвірними будівлями під номером АДРЕСА_1 загальною площею 467,2 кв.м.

Також, в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № SR-С00/370/2007, за яким він поручався відповідати за виконання позивачкою умов кредитного договору.

Позивачка вважає, що кредитний договір та додаткові договори до нього були укладені для введення її в оману, оскільки після підписання договорів з'ясувалось, що така валюта як швейцарський франк у відповідача відсутній і жоден кредит банк в такій валюті не видавав, а існує лише прив'язка до вказаної валюти. При цьому у ЗАТ «ОТП Банк» була відсутня індивідуальна ліцензія на надання їй кредиту в іноземній валюті (швейцарських франках) і кредит їй було видано у гривнях. На її думку, в такий спосіб відповідач забезпечив власні ризики від нестабільності української валюти, перекладаючи всі ризики на неї. Крім того, на руки вона отримала лише частину коштів на споживчі цілі в розмірі 694476,35 грн., а решту коштів в сумі 616821,14 грн. Банк самостійно автоматично списав як залік за попереднім кредитним договором, який укладався між нею та відповідачем 07 березня 2007 року. На її думку, укладений 20 листопада 2007 року кредитний договір містить несправедливі дискримінаційні умови по відношенню до неї, суперечить чисельним нормам чинного законодавства України та складений виключно на користь відповідача. Крім того, під час укладення вказаного договору відповідачем було запропоновано зняти з реєстрації її неповнолітніх дітей, щоб формально не отримувати дозволу органу опіки та піклування. Вона зняла з реєстрації дітей, хоча фактично вони продовжують проживати та користуватись житлом. З її точки зору, зняття дітей з реєстрації було фіктивним та вчинене на вимогу банку з метою спрощення процедури надання кредиту та усунення додаткових проблем у майбутньому в разі звернення стягнення на житловий будинок.

Тому, просила суд визнати недійсним кредитний договір № ML-C00/370/2007 від 20 листопада 2007 року з додатковими договорами та застосувати наслідки недійсності вказаного договору, а саме зобов'язати сторони повернути у національній валюті гривні одна одній грошові кошти отримані за недійсним договором у фактично отриманих сумах на момент їх отримання, а також визнати недійсними договір іпотеки PML-C00/370/2007 від 20 листопада 2007 року та укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2, посвідченого нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та договір поруки SR-C00/370/2007 від 20 листопада 2007 року, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3.

19 грудня 2012 року ПАТ «ОТП Банк» звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_3 245 542,86 швейцарських франків та 50 973,56 грн. пені. Також просить в рахунок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором звернути примусове стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання за ПАТ «ОТП Банк» права продажу будь-якій особі-покупцеві предмету іпотеки за іпотечним договором № PML-C00/370/2007 від 20 листопада 2007 року, з наданням всіх повноважень продавця за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 12 грудня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено за необґрунтованістю.

Зустрічний позов ПАТ "ОТП Банк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 256 369,01 швейцарських франків, що еквівалентно 2 253 483,60 гривень. Звернуто стягнення на предмет іпотеки житловий будинок під літерою «М-3» загальною площею 467,2 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_2, в рахунок погашення заборгованості перед ПАТ "ОТП Банк" за кредитним договором № ML-С00/370/2007 від 20 листопада 2007 року в розмірі 256 369,01 швейцарських франків, що еквівалентно 2 253 483,60 гривень, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах за ціною реалізації не нижче оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП Банк» понесені по справі судові витрати по 1609,50 грн. з кожного.

На зазначене рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповноту з'ясованих судом обставин справи, на невірне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та визнати недійсним кредитний договір, договір іпотеки та договір поруки.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що договори кредиту, додаткового договору та додаткового договору №1 до кредитного договору були укладені шляхом введення позивачки в оману, оскільки після підписання зазначених договорів з'ясувалось, що така валюта як швейцарський франк у відповідача відсутня і жоден кредит в такій валюті банк не видавав, а існує лише прив'язка до такої валюти. При цьому апелянт зазначає, що сам кредит був виданий їй в національній валюті гривні. Вважає, що надаючи кредит в українській валюті та зазначаючи при цьому в договорі іншу більш стабільну валюту, відповідач тим самим забезпечував власні ризики від нестабільності української валюти, перекладаючи при цьому всі ризики на неї. Апелянт зазначає, що суд безпідставно відмовив їй в задоволенні клопотання про призначення додаткової або іншої судової економічної експертизи для з'ясування питання співвідношення виданих позивачці коштів та сплачених на погашення кредиту. Вважає, що договір поруки, укладений між відповідачем та ОСОБА_3 припинив свою дію, оскільки позивач протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язання не звернувся з вимогами до поручителя. Також вважає, що договір іпотеки є недійсним, оскільки укладений з порушенням житлових прав неповнолітніх дітей.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апелянта та відповідача ОСОБА_3, заперечення представника відповідача ПАТ «ОТП Банк», перевіривши рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Місцевим судом встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 20 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № МБ-С00/370/2007 за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит в розмірі 290445 швейцарських франків зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента в розмірі 5,99 % і FIDR процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів банку ставка FIDR може змінюватись банком (збільшуватись чи зменшуватися) в порядку передбаченому цим Договором. Інформація щодо розміру ставки FIDR розміщуються на сайті Банку www .otpbank. com.ua., а також в приміщенні банку (як в головному офісі так і в інших установах Банку) на інформаційних стендах. На момент укладення даного договору FIDR складає 4,5 % (а.с.9-13 т.с.1).

Таким чином, на момент укладення кредитного договору від 20 листопада 2007 року сторонами досягнуто згоди щодо розміру процентної ставки, яка відповідно до ст. 536 та ст. 1054 ЦК України є істотною умовою кредитного договору та становить 10,49 %. (Фіксований відсоток 5,99 +(FIDR 4,5%)=10,49 %)

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Місцевий суд, встановивши, що сторони досягли домовленості, як це передбачено ст.ст.207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови виконання договору, дійшов до вірного висновку, що такі умови не суперечать вимогам ч.1 ст.1056-1 ЦК України та ч.2 п.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому відсутні підстави для визнання договору недійсним.

Крім того, враховуючи, що FIDR є процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку строком у 366 днів, а тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що зміна розміру ставки FIDR не може бути зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки є зміною розміру ставки, яка передбачена умовами кредитного договору.

Також колегія суддів погоджується і з висновками місцевого суду щодо відсутності підстав визнання недійсним кредитного договору з підстав надання його в іноземній валюті.

Так, статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет про валютне регулювання № 15-93.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" № 2121-ІІІ кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).

Місцевим судом встановлено і з матеріалів справи вбачається, що ПАТ «ОТП Банк», яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», 08.11.2006 року отримало Банківську ліцензію № 191 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».Того ж дня (08.11.2006 року) Банком було отримано дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» з додатком, відповідно до якого до переліку операцій, які може здійснювати AT «ОТП Банк» є операції з валютними цінностями.

Таким чином, ПАТ «ОТП Банк» має (і мав на момент укладення Кредитного договору) необхідний обсяг повноважень для здійснення кредитування в іноземній валюті, використання якої при здійсненні кредитних операцій (в кредитних зобов'язаннях) передбачено чинним законодавством, а тому заперечення апелянта щодо відсутності у відповідача відповідних повноважень для здійснення кредитування в іноземній валюті не ґрунтуються на законі.

Також не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо укладення кредитного договору під впливом обману, а отже і визнання даного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності.

Так, відповідно до ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачем будь-яких дій щодо введення ОСОБА_2 в оману при укладенні кредитного договору від 20.11.2007 року, а за таких обставин, підстави для визнання вказаного договору недійсним відсутні.

Колегією суддів перевірені і доводи апеляційної скарги щодо самочинного автоматичного списання банком коштів в сумі 616821,14 грн. як залік за попереднім кредитним договором, який укладався між нею та відповідачем 07 березня 2007 року, а отже і порушення таким чином умов п.2 ч.1 укладеного кредитного договору за яким зазначений кредит надавався лише на споживчі цілі і на оплату комісії банку, що, на думку апелянта, є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що п.п.1.7.2, 1.7.2.2. Кредитного договору від 20.11.2007 р., викладеним в редакції Додаткового договору № МL- С00/370/2007/СНF від 20.11.2007 р. передбачено, що Банк здійснює видачу Кредиту Позичальнику однією сумою чи Траншами згідно з Кредитною заявкою Позичальника. Кредит надається однією сумою чи Траншами шляхом дебитування позичкового рахунку Позичальника та перерахування кредитних коштів за реквізитами, вказаними в Кредитній заявці Позичальника, зменшених на утриману комісію Банку у відповідності до Тарифів та умов цього Договору. Кожний наступний Транш надається Позичальнику за умови підтвердження ним цільового використання кожного попереднього Траншу, якщо інше не передбачене цим Договором. Позичальник вважається таким, що отримав Кредит, після зарахування Банком кредитних коштів на Поточний рахунок Позичальника.

Застереження: Для здійснення конвертації/продажу кредитних коштів Позичальник зобов'язаний надати Банку відповідну заявку про здійснення конвертації/продажу кредитних коштів.

Отже, умовами кредитного договору № ML-C00/370/2007 від 20.11.2007 р. передбачено, що видача кредиту проводиться у безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів у валюті Швейцарські франки на поточний рахунок позичальника. При цьому для видачі кредитних коштів у готівці або перерахування кредитних коштів на рахунок продавця позичальнику необхідно конвертувати отриману суму кредиту в іншу валюту 1-ї групи класифікатора (долари США - USD чи євро EUR) чи продати кредитні кошти, отримані в іноземній валюті за національну валюту (українська гривня - UAH) на Міжбанківському валютному ринку України на підставі заявки про здійснення конвертації/продажу кредитних коштів.

Відповідно до банківської виписки з поточного рахунку ОСОБА_2 НОМЕР_1 кредитні кошти в сумі 290 445,00 Швейцарських франків значаться зарахованими на даний поточний рахунок 21.11.2007 р. з одночасним відображенням заборгованості по рахунку НОМЕР_1, призначеному для обліку довгострокових іпотечних кредитів, що надані фізичним особам.

Вподальшому, грошові кошти в сумі 290 445,00 Швейцарських франків були згідно заявки ОСОБА_2 конвертовані у долари США, що підтверджується банківською випискою з поточного рахунку ОСОБА_2 НОМЕР_1 (USD) і кошти в сумі 260255,38 доларів США за заявою останньої спрямовані на дострокове погашення кредиту №СМ-SMEC00/020/2007 по договору від 07.03.2007 року.

Отримання грошових коштів готівкою в сумі 137 520,07 доларів США ОСОБА_2 вбачається на підставі заяви на видачу готівки № 7 від 21 листопада 2007 p., копія якої залучена до матеріалів справи (т.1 а.с.176).

В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на те, що факт не отримання нею кредитних коштів у швейцарських франках підтверджується висновками судової економічної експертизи, проведеної експертом Сумського відділення при Харківському науково-дослідному інституті судових експертиз ім.Засл.проф.М.С.Бокаріуса.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що експертом дійсно зроблено висновок про те, що надання ПАТ «ОТП Банк» за кредитним договором № ML-С00/370/2007 від 20.11.2007 року кредиту ОСОБА_2 у сумі 290445 швейцарських франків готівкою документально не підтверджується, а підтверджується видача кредиту за вищезазначеним кредитним договором готівкою на суму 137520,07 доларів США (т.5а.с.85-101).

В той же час, згідно анкети-заяви ОСОБА_2 від 05.11.2007р. на отримання іпотечного кредиту, остання зверталась до банку з проханням надання кредиту саме в швейцарських франках шляхом перерахування цих коштів на поточний рахунок, що відритий нею в банку на її ім»я, валютою договору, як зазначалось вище, є саме швейцарський франк, і банком на підставі кредитної заявки позичальника від 21.11.2007р. було видано кредит в швейцарських франках шляхом перерахування коштів на рахунок № 26209001734661, що відкритий на ім»я ОСОБА_2 (т.1 а.с.78-81).

Таким чином, сторони 20.11.2007 року уклали кредитний договір та банк виконав зобов»язання, передбачені п.1.1 вказаного договору, і надав ОСОБА_2 кредит в розмірі 290445,00 швейцарських франків шляхом перерахування цих коштів на поточний рахунок позичальника, а видача цих коштів саме готівкою у валюті кредиту умовами договору передбачено не було.

Подальше використання кредитних коштів, що перераховані на поточний рахунок позичальника відноситься до компетенції останнього і перерахування частини цих коштів для погашення інших кредитних зобов'язань позичальника не тягне за собою визнання недійсним укладеного кредитного договору.

Крім того, доводи апелянта про те, що банк самостійно здійснив списання коштів з її поточного рахунку на погашення заборгованості за попереднім кредитом спростовується її особистою заявою від 21.11.2007 року, а її заперечення щодо підробки її підпису на зазначеній заяві спростовується висновком судової почеркознавчої експертизи (т.5. а.а.272, т.6 а.с.50-58).

Також не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо порушення прав її неповнолітніх дітей при укладення договору іпотеки, а отже і визнання правочину недійсним з цих підстав.

Так, згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Згідно зі ст. 32 ЦК України, ст. 117 СК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов ' язання.

У п. 44 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства; при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладання договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладання договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Згідно із ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з аналізу змісту Закону № 2482-XІІ у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності.

Судом встановлено, що відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають двох дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.38) та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.37), які на час укладення договору іпотеки були неповнолітніми і з 2004 року були зареєстровані в житловому будинку по АДРЕСА_1. 17.10.2007 року вони разом зі своїм батьком ОСОБА_3 були зняті з реєстрації в цьому будинку та зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 в будинку, який належить на праві власності позивачці за первісним позовом.

Таким чином, зняття з реєстрації неповнолітніх дітей та реєстрація їх за новим місцем проживання разом з батьком дітей була здійснена відповідно до Примірного регламенту з оформлення документів та контролю з питань реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, затвердженого наказом МВС України від 3 лютого 2006 року № 96.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи ;непрацездатних дітей, як зазначено у ч. 6 ст. 203 ЦК України, у протилежному випадку такий правочин є нікчемним.

Місцевим судом обґрунтовано звернуто увагу на те, що згідно договору іпотеки від 21.11.2007 року предмет іпотеки - нерухоме майно, що знаходиться по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 При цьому в п.5.1 договору іпотеки ОСОБА_2 зазначила, що за адресою місцезнаходження Предмета іпотеки не проживають та не зареєстровані малолітні та/чи неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен утримувати Іпотекодавець, а також відсутні малолітні та /чи неповнолітні діти, що мають право користування предметом Іпотеки.

Таким чином, колегія суду погоджується з висновками місцевого суду про відсутність порушення прав неповнолітніх дітей, а отже і відсутність підстав для визнання договору іпотеки недійсним.

В той же час, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо визнання договору поруки припиненим з таких підстав:

Так, згідно з ч.1 п.2 кредитного договору укладеного між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 датою остаточного повернення кредиту є 20 листопада 2021 р.

Згідно з п.1.9.1 вищезазначеного договору незважаючи на інші положення цього договору, Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та/або майновим поручителем своїх боргових та/ чи інших зобов'язань за цим договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п.2.3 та ст..3 цього договору) чи іншими укладеними з банком договорами та /або умов документів забезпечення. При цьому, зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення Банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги. Вимога вважається надісланою в день їх направлення на адресу позичальника, що зазначено в цьому договорі, за допомогою поштового зв'язку.

За змістом ч.1 ст.651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором 20 листопада 2007 року банком було укладено договір поруки з ОСОБА_3, за яким поручитель відповідає перед банком за порушення зобов'язання боржником до повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором (п.4.1 договору (т.1 а.с. 134).

13 червня 2012 року, у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором перед «ОТП-Банк» була пред'явлена письмова вимога до позичальника про дострокове повернення кредиту, процентів та сплати неустойки (т.1 а.с.54).

Таким чином, відповідно до умов п.1.9.1 кредитного договору зобов'язання позичальника ОСОБА_2 щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настало з дати відправлення Банком на її адресу письмової вимоги, а саме з 13 червня 2012 року. З позовом же до поручителя ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором ПАТ «ОТП Банк» звернувся 19 грудня 2012 року. (т.1 а.с.116).

За змістом ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати ( ст.ст. 252, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст.251, ч.4 ст.559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. (правова позиція Верховного Суду України в ухвалі від 23.05.2012 року)

В укладеному між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 договору поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки пунктом 4.1 договору установлено, що він діє до повного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором, кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який був змінений відповідно до п.1.9.1 (13.06.2012 року), не пред'явив вимоги до поручителя, тому колегія суддів приходить до висновку про те, що поруку припинено на підставі ч.4 ст.559 ЦК України.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду необхідно скасувати в частині задоволення позовних вимог ПАТ «ОПТ Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 256369,01 швейцарських франків, що еквівалентно 2253483,60 гривень та відмовити в задоволенні цих вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.п.1, 2, 3, 4, ч.2, ч.3, 313 , 314, ч.2 ст.316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 12 грудня 2013 року скасувати в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОПТ Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 256369,01 швейцарських франків, що еквівалентно 2253483,60 гривень та відмовити в задоволенні цих вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -