Ухвала суду № 40079217, 24.07.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №639/3597/13-к Головуючий у суді у 1 інстанції - Кісь Д.П.Номер провадження 11-кп/788/312/14 Суддя-доповідач - Борсай В. М. Категорія - Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2014 року колегія суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Борсая В. М.,

суддів - Захарченка О. П., Шунька Г. О.,

з участю секретаря судового засідання - Сокол О.В.

прокурора - Матеки А.В.

адвокатів - ОСОБА_3, ОСОБА_4

обвинуваченого - ОСОБА_5

потерпілої - ОСОБА_6

представника потерпілого - ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Суми в порядку апеляційного розгляду кримінальне провадження за апеляційними скаргами заступника прокурора Харківської області Кривцова В.О. та потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 січня 2014 року, яким

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець села Стулепівка Нововодолазького району Харківської області, житель АДРЕСА_1, раніше не судимий,

засуджений за ч. 2 ст. 365 КК України до позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати в правоохоронних органах, пов'язані з виконанням владних повноважень строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

За ч. 2 ст. 186 КК України виправданий за відсутністю складу злочину.

Стягнуто судові витрати за проведення товарознавчої експертизи 281 грн 40 коп., питання речових доказів вирішено відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

ВСТАНОВИЛА:

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні службового злочину за наступних обставин.

Перебуваючи на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківські області і маючи звання майора міліції, тобто будучи службовою особою, обвинувачений ОСОБА_5 умисно вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень і які завдали істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам потерпілих, що супроводжувалися насильством.

Так, 14 листопада 2010 року о 10 годині 30 хвилин поблизу будинку № 117-А по проспекту Ілліча у м. Харкові обвинувачений ОСОБА_5 в порушення вимог Конституції України, ст. ст. 2, 10 Закону України «Про міліцію», ст. 7 Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», а також своїх службових обов'язків з ведення оперативно-розшукової діяльності з попередження та розкриття злочинів, діючи умисно з використанням свого службового становища, з метою покращення показника розкриття умисних злочинів, скоєних на території Жовтневого району м. Харкова, зупинив потерпілого ОСОБА_8 та з метою спонукання останнього до визнання крадіжки металевих предметів на підприємстві, де він працює токарем, повідомив ОСОБА_8, що перепустка на територію «Харківський завод підйомно-транспортного устаткування» не є документом, що засвідчує його особу.

Крім того, застосовуючи фізичну силу, яка супроводжувалася болісними і такими, що принижують особисту гідність потерпілого діями та незаконно використовуючи при цьому металеві наручники, які віднесені законодавством до спеціальних засобів, ОСОБА_5 застебнув їх на зап'ястях рук за спиною ОСОБА_8, завдавши останньому фізичних та моральних страждань, що потягло за собою незаконне позбавлення волі останнього.

Під час застосування обвинуваченим ОСОБА_5 до потерпілого ОСОБА_8 фізичного та психологічного насильства, незаконного застосування до спецзасобів, до них з метою з'ясування обставин застосування до її чоловіка фізичного насильства, підійшла дружина ОСОБА_8 - ОСОБА_6

Будучи впевненою у протиправних діях по відношенню до її чоловіка з боку обвинуваченого ОСОБА_5, ОСОБА_6 за допомогою мобільного телефону «Samsung X 160» намагалася викликати працівників міліції, проте ОСОБА_5 з метою перешкодити здійснити телефонний дзвінок, із застосуванням грубого фізичного насильства щодо ОСОБА_6, яке не є небезпечним для її життя чи здоров'я, вихопив у неї з рук мобільний телефон, заподіявши останній легкі тілесні ушкодження у виді синця на голові, лівій молочній залозі, руках.

Продовжуючи свій злочинний намір, спрямований на змушення ОСОБА_8 до визнання крадіжки металевих предметів, при цьому незаконно обмежуючи свободу останнього у пересуванні шляхом застосування металевих наручників, а також застосовуючи фізичне насильство, що виразилося у викручуванні рук та заподіянні фізичного болю, ОСОБА_5 посадив ОСОБА_8 в салон автомобіля «Тайота Кемрі» та доставив до Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області.

Внаслідок злочинних дій обвинуваченого ОСОБА_5 з метою штучного підняття показника по розкриттю умисних злочинів, скоєних на території Жовтневого району м. Харкова та спрямованих на спонукання ОСОБА_8 визнати вину у скоєнні крадіжки, якої він не вчиняв, воля останнього була зломлена і він підписав свідчення про вчинення крадіжки металевих предметів з ТОВ «Харківський завод підйомно-транспортного устаткування», якої в дійсності не скоював.

До апеляційного суду Сумської області надійшли апеляційні скарги:

потерпілого ОСОБА_8 про скасування судового рішення за м'якістю призначеного ОСОБА_5 покарання;

потерпілої ОСОБА_6, яка не погоджується з виправданням ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 186 КК України та стверджує, що суд не роз'яснив їй право підтримувати обвинувачення за ч. 2 ст. 186 КК України, крім того наголошує на тому, що відібраний у неї мобільний телефон обвинувачений їй не повернув, просить повернути справу на новий судовий розгляд;

заступник прокурора Харківської області Кривцов В.О. просить скасувати вирок у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину і особи засудженого та неправильним застосуванням кримінального закону і призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 365 КК України у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, пов'язані з виконанням владних повноважень строком на 3 роки, з позбавленням на підставі ст. 54 КК України спеціального звання майор міліції.

В запереченнях на апеляційні скарги обвинувачений ОСОБА_5 просить залишити їх без задоволення, а вирок суду щодо нього без зміни. Вважає призначене покарання необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, просить врахувати його щире каяття, а також перебування на його утриманні неповнолітніх дітей.

Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.

Вислухавши доповідь судді про суть вироку та поданих апеляційних скарг, потерпілу ОСОБА_6 та представника потерпілого ОСОБА_8 на підтримку апеляційних скарг потерпілих, думку прокурора на підтримку апеляційної скарги заступника прокурора Харківської області, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів підстав для задоволення апеляційних скарг не знаходить.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги.

На думку колегії суддів судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи та зроблений обґрунтований висновок про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні службового злочину. Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом доказах, зокрема показаннями самого засудженого у судовому засіданні, в яких він повністю визнав себе винним у скоєнні злочину, передбаченого ст. 365 ч. 2 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого злочину визнав та пояснив, що дійсно затримав потерпілого ОСОБА_8 за підозрою у вчиненні крадіжки та застосовував до нього спеціальні засоби у виді наручників, у яких доставив потерпілого до райвідділу міліції. Не заперечує, що відібрав мобільний телефон «Samsung», у дружини обвинуваченого ОСОБА_6, але не з метою його привласнення і у райвідділі міліції телефон повернув чоловікові ОСОБА_6 - потерпілому ОСОБА_8

Допитані в судовому засіданні в якості потерпілих пояснили:

ОСОБА_8 про те, що 14 листопада 2010 року о 10 годині 30 хвилин поблизу будинку № 117-А по проспекту Ілліча у м. Харкові його зупинили обвинувачений ОСОБА_5 та його співробітник ОСОБА_9 На їх вимогу пред'явити документи він показав перепустку на завод ТОВ «Харківський завод підйомно-транспортного устаткування», де працював токарем, але ОСОБА_5 надів йому на руки наручники та силоміць посадив до автомобіля. Коли до них підійшла його дружина ОСОБА_6 та намагалася завадити його затриманню, обвинувачений вдарив її, а також відібрав мобільний телефон, щоб вона не зателефонувала до міліції. Перебуваючи у Жовтневому РВ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_5 шляхом погроз та заходами психологічного та фізичного впливу у виді використання наручників, змусив його визнати вину у вчиненні крадіжки, якої він не скоював.

ОСОБА_6 в цілому дала аналогічні пояснення та пояснила, що 14 листопада 2010 року вранці побачила, як біля під'їзду їх будинку невідомі люди силоміць саджають до автомобіля її чоловіка, згодом вона дізналася, що це були обвинувачений ОСОБА_5 та інший працівник міліції. Коли вона намагалася подзвонити до чергової частини міліції та повідомити про неправомірні дії обвинуваченого, останній вдарив її рукою у груди та забрав належний їй телефон, після чого вони посадили її чоловіка в машину та поїхали. Коли вона дізналася про місце перебування чоловіка та прибула до Жовтневого райвідділу міліції м. Харкова, то побачила там обвинуваченого ОСОБА_5, який вилучений у неї телефон їй не віддав, в зв'язку з чим на неправомірні дії ОСОБА_5 щодо неї та її чоловіка вона написала скаргу керівництву відділу міліції.

Ці показання потерпілих суд обгрунтовано поклав в основу вироку, оскільки вони підтверджуються показаннями свідків, висновком судово-медичної експертизи та іншими доказами, які суд дослідив і навів у вироку.

Зокрема, свідок ОСОБА_10 підтвердила, що 14 листопада 2010 року з балкона квартири бачила, як невідомі люди намагалися силоміць посадити до легкового автомобіля її батька, а коли йому на поміч підійшла мати, то раніше їй невідомий ОСОБА_5 вдарив матір у груди, одягнув батькові на руки наручники, після чого батька посадили в автомобіль та відвезли до відділу міліції.

Свідок ОСОБА_11 показав, що 14 листопада 2010 року біля їх будинку № 117-А по проспекту Ілліча у м. Харкові потерпіла ОСОБА_6 намагалася звільнитися від обвинуваченого ОСОБА_5, який її утримував.

Допитаний судом в якості свідка ОСОБА_12 показав, що восени 2010 року він разом з ОСОБА_13 були запрошений працівниками міліції до Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області для участі в якості понятих при вилученні у потерпілого ОСОБА_8 сумки з викраденими металевими предметами, при цьому ОСОБА_8 своєї участі у вчиненні крадіжки не заперечував.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні надав аналогічні показання.

З наданих в судовому засіданні показань свідка ОСОБА_9 вбачається, що з обвинуваченим ОСОБА_5 у Жовтневому РВ ГУМВС України в Харківській області та перебував на посаді дільничного інспектора міліції, а ОСОБА_5 - старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку. Восени 2010 року ОСОБА_5 було затримано ОСОБА_8, до якого були застосовані спецзасоби - наручники, які були застебнуті на його руках позаду та доставлено до міліції. Оформленням матеріалів відносно потерпілого ОСОБА_8 він не займався та після того, як потерпілого доставили до міліції, він в цей день більше його не бачив.

Свідок ОСОБА_14 підтвердив у судовому засіданні, що на той час він працював оперуповноваженим карного розшуку Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області і 14 листопада 2010 року знаходився на робочому місці. В першій половині дня обвинувачений ОСОБА_5 та дільничний інспектор міліції ОСОБА_9 доставили до райвідділу затриманого ними потерпілого ОСОБА_8, який перебував у наручниках та не заперечував вчинення ним крадіжки металевих виробів.

Згідно з протоколом відтворення обстановки та обставин події, 9 червня 2011 року потерпіла ОСОБА_6 показала та розповіла, за яких обставин 14 листопада 2010 року обвинувачений ОСОБА_5 заподіяв їй тілесні ушкодження. (а.с. 148 т. 2).

Ці її показання об'єктивно підтверджуються висновком судово-медичної експертизи № 2585/11 від 30 травня 2011 року, відповідно до якої у ОСОБА_6 виявлені легкі тілесні ушкодження у вигляді синця на голові, на лівій молочній залозі, руках, садна на лівій руці, які утворились від дії тупих твердих предметів. Зазначені ушкодження ОСОБА_6 могло бути заподіяно за обставин, вказаних під час відтворення обстановки й обставин події за участю потерпілої. (т. 2 а.с. 13-16).

При відтворенні обстановки та обставин подій з участю потерпілого ОСОБА_8, останній на місці розповів, за яких обставин 14 листопада 2010 року обвинувачений ОСОБА_5 застосував до нього наручники, посадив в автомобіль та привіз до відділу міліції. (т. 2 а.с. 159-163).

Як вбачається з висновку судово-медичної експертизи № 2586/11 від 30 травня 2011 року та висновку додаткової судово-медичної експертизи № 2815/11 від 14 червня 2011 року, будь-яких видимих ушкоджень на тілі ОСОБА_8 не виявлено.

Водночас згідно довідки «Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. Мєщанінова» від 17 листопада 2010 року, ОСОБА_8 знаходився у відділенні з 14 листопада 2010 року по 15 листопада 2010 року з діагнозом: травма правого надпліччя.

Згідно з даними, що містить лист директора з трудових ресурсів ТОВ «Харківський завод підйомно транспортного устаткування» від 5 квітня 2011 року № 387, вбачається, що станом на 14 листопада 2010 року при проведенні інвентаризації на підприємстві товарно-матеріальних цінностей - різців до токарних станків, заготовок для різців нестачі не виявлено. (а.с. 126 т. 1).

Будь-яких даних про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та про істотне порушення норм кримінально-процесуального законодавства, котрі б безумовно призвели до скасування вироку, на чому наполягають потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_6, у справі не встановлено.

Що стосується доводів апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_6 відносно неповернення їй мобільного телефону «Samsung X 160», вилученого у неї обвинуваченим ОСОБА_5, то вона не підлягає задоволенню, оскільки суд першої інстанції це питання належним чином дослідив та доводи потерпілої визнав необгрунтованими, так як після звільнення потерпілого ОСОБА_8 з Жовтневого РВ ГУМВС України в Харківській області, із зазначеного телефону були здійснені дзвінки, крім того згідно розписки потерпілого при звільненні телефон «Samsung X 160» він отримав (т. 2 а.с. 92).

Слід також визнати необгрунтованими доводи в апеляції потерпілої ОСОБА_6 про те, що суд не роз'яснив їй право підтримувати обвинувачення в попередньому об'ємі, оскільки у заяві на адресу суду від 16 грудня 2013 року потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_6 зазначають, що у зв'язку з внесенням прокурором іншого обвинувального акта, за яким відсутнє обвинувачення ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 186 КК України, вони будуть підтримуватим обвинувачення за ч. 2 ст. 186 КК України та ч. 2 ст. 365 КК України. ( т. 4 а.с. 83).

Крім того, обставини з'ясування судом у потерпілих їх думки стосовно зміни прокурором обвинувачення підтверджуються звукозаписом судового засідання.

Посилання потерпілих в апеляційних скаргах на те, що суд не дав належної оцінки зібраним доказам та прийшов до висновку, який не відповідає вчиненим незаконним діям обвинуваченого, що свідчить про його упередженість та необ'єктивність, є безпідставними, оскільки на грунті тих доказів, які були предметом перевірки в судовому засіданні, з достатньою повнотою з'ясовано всі обставини вчинення обвинуваченим злочину у сфері службової діяльності.

Отже, немає підстав додатково з'ясовувати ще якісь обставини, які не мають значення для встановлення істини у справі, про що необгрунтовано зазначають потерпілі у апеляційних скаргах та під час розгляду справи в апеляційному суді.

Кваліфікація дій обвинуваченого за ст. 365 ч.2 КК України є правильною і в апеляційних скаргах не оспорюється.

З урахуванням того, що в діях обвинуваченого ОСОБА_5 відсутня корислива мета на заволодіння мобільним телефоном потерпілої ОСОБА_6, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, а вчинені ним дії охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 365 КК України, в зв'язку з чим він цілком правильно виправданий судом за ч. 2 ст. 186 КК України.

Досудове та судове слідство проведено з достатньою повнотою, суд дав належну оцінку дослідженим доказам і обгрунтовано визнав ОСОБА_5 винним у вчиненні злочину, за який його засуджено.

Будь-яких даних про істотне порушення норм кримінально-процесуального законодавства, котрі б безумовно призвели до скасування вироку, у справі не встановлено.

При призначенні ОСОБА_5 покарання судом в повному обсязі дотримані вимоги ст. 65 КК України і воно призначене з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного і обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Колегія суддів вважає, що ОСОБА_5 призначено покарання необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Колегія суддів не вбачає також підстав для застосування щодо обвинуваченого вимог ст. 54 КК України та позбавлення ОСОБА_5 спеціального звання майора міліції, оскільки призначення цього покарання є правом суду, а не його обов'язком, крім того за змістом Закону України «Про міліцію» повернення обвинуваченого на службу в органи внутрішніх справ за результатами розгляду зазначеної кримінальної справи є малоймовірним.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що постановлений щодо ОСОБА_5 вирок є законним і обґрунтованим, а тому, керуючись ст. ст. 404, 407, 413, 414, 420 КПК України, -

УХВАЛИЛА:

Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 січня 2014 року відносно ОСОБА_5 залишити без зміни, а апеляційні скарги заступника прокурора Харківської області Кривцова В.О. та потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_6 - без задоволення.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

СУДДІ:

Борсай В. М. Захарченко О. П. Шунько Г. О.