Рішення № 40086901, 30.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9142/14 30.07.14

Суддя Отрош І.М., розглянувши справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"доПублічного акціонерного товариства "Завод будівельних конструкцій"простягнення 1516663 грн. 53 коп.Представники: від позивача: Степаненко Ю.М. - представник за довіреністю № 98 від 06.02.2014;від відповідача: не з'явились.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.05.2014 до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Завод будівельних конструкцій" про стягнення заборгованості 1516663 грн. 53 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами кредитного договору № 905-20/6-1 від 24.01.2006 не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість по відсоткам у розмірі 110708 грн 25 коп., крім того у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 71250 грн 00 коп., 3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 142750 грн 14 коп., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 10861 грн 39 коп., пеню за порушення строків розрахунків (повернення кредиту) у розмірі 181093 грн 75 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.05.2014 порушено провадження у справі № 910/9142/14 та справу призначено до розгляду на 30.05.2014.

30.05.2014 до відділу діловодства Господарського суду м. Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2014 розгляд справи відкладено на 20.06.2014, у зв'язку із задоволенням клопотання представника відповідача та невиконання останнім вимог ухвали суду.

11.06.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів по справі у судовому засіданні 20.06.2014 оголошено перерву до 11.07.2014.

11.07.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів та про оголошення перерви у судовому засіданні для надання часу врегулювання спору мирним шляхом.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів по справі у судовому засіданні 11.07.2014 оголошено перерву до 21.07.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2014 продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів по справі у судовому засіданні 21.07.2014 оголошено перерву до 30.07.2014.

Представник відповідача у судове засідання 30.07.2014 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судове засідання 30.07.2014 з'явився представник позивача та надав пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 30.07.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

24.01.2006 між Акціонерним банком «Київська Русь» (банк за договором) правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь») та Закритим акціонерним товариством «Завод будівельних конструкцій» (позичальник за договором) правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Завод будівельних конструкцій") укладено кредитний договір № 905-20/6-1.

В подальшому між сторонами були підписані договори про внесення змін до кредитного договору № 905-20/6-1 від 21.11.2008, а саме: від 07.06.2007, від 22.11.2007, від 31.01.2008, від 01.07.2008 та від 21.11.2008.

Відповідно до пункту 2.1. кредитного договору в редакції договору про внесення змін до кредитного договору від 21.11.2008 банк відкриває позичальнику відкличну кредитну лінію в розмірі 3780000 грн 00 коп. строком з 24.01.2006 по 24.05.2010 зі сплатою з 01.12.2008 - 21 % річних, з 01.01.2009 - 23 % річних.

У відповідності до умов кредитного договору з урахуванням договорів про внесення змін до кредитного договору відсоткову ставку встановлено з 24.01.2006 у розмірі 20,0 % річних, з 07.06.2007 - 18,0 % річних, з 01.07.2008 - 20,0 % річних,

Згідно з пунктом 3.2. кредитного договору нарахування банком відсотків за користування кредитом починається з дати перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку по день повного його погашення на суму фактичного залишку заборгованості за кредитом. В розрахунку суми відсотків приймається 360 днів в році.

Відсотки за користування кредитом нараховуються банком щомісячно за період включно з 26-го числа попереднього місяця по 25-е число поточного місяця та одночасно з повним погашенням кредиту (пункт 3.3. кредитного договору).

Положеннями пункту 3.4. кредитного договору визначено, що у випадку прострочення погашення кредиту, відсотки на суму кредиту нараховуються і за період прострочення до моменту погашення кредиту.

Відповідно до пункту 5.2.2. кредитного договору в редакції договору про внесення змін до кредитного договору від 22.11.2007 позичальник зобов'язаний використати кредитні кошти на цілі, передбачені даним договором і повернути одержані кошти в строк не пізніше ніж 24.05.2010 згідно з графом зменшення кредитної лінії.

Згідно з пунктом 5.2.3. кредитного договору позичальник зобов'язаний сплачувати банку належні відсотки за користування кредитом згідно з пунктом 3.2., 3.3. та 3.4. даного договору.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є кредитним договором.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з нормами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У відповідності до норм статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, позивачем на виконання умов договору було надано відповідачу кредит на загальну суму 4340000 грн 00 коп. на умовах, передбачених укладеним між сторонами кредитним договором № 905-20/6-1 від 24.01.2006, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями меморіальних ордерів, а саме: № 71 від 25.01.2006, № 5030 від 12.06.2007, № 6578 від 12.07.2007, № 4366 від 23.11.2007, № 8969 від 28.11.2007 та № 9034 від 31.01.2008.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2013 у справі № 5011-27/5037-2012 за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до Закритого акціонерного товариства "Завод будівельних конструкцій" про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 27.01.2006 встановлено факт наявності у Закритого акціонерного товариства "Завод будівельних конструкцій" заборгованості з повернення кредиту за кредитним договором № 905-20/6-1 від 24.01.2006 у розмірі 2375000 грн 00 коп.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що позичальник в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту та своєчасної сплати відсотків за користування кредитом, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість по сплаті відсотків у розмірі 1110708 грн 25 коп. за період прострочення з 13.04.2012 по 14.04.2014, що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 1110708 грн 25 коп.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 1110708 грн 25 коп., нарахованих за період з 13.04.2012 по 14.04.2014.

У судовому засіданні 20.06.2014 представником відповідача надано заяву про застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, 3 % річних , інфляційних страт та пені.

Згідно з статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судом встановлено, що права та законні інтереси позивача є порушеними у зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору № 905-20/6-1 від 24.01.2006.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Відповідно до пункту 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання. Виняток з цього правила становлять випадки, коли із закону або з договору випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання: у такому разі перебіг позовної давності починається від дня пред'явлення вимоги кредитором.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення (Правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-116цс13 про стягнення заборгованості за кредитним договором).

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З огляду на те, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, нарахованих за період з 13.04.2012 по 14.04.2014 та з урахуванням того, що судом встановлено право позивача нараховувати проценти за кредитним договором № 905-20/6-1 від 24.01.2006 до моменту фактичного повернення кредиту, суд приходить до висновку, що позовна давність щодо стягнення процентів нарахованих з період з 13.04.2012 по 14.04.2014 не сплинула. Таким чином, враховуючи положення пункту 3.4 договору та звернення до суду з позовом 14.05.2014, заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, нарахованих за період з 13.04.2012 по 14.04.2014 у розмірі 1110708 грн 25 коп., підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за кредитним договором № 905-20/6-1 від 24.01.2006, позивачем нараховано відповідачу пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення кредиту у розмірі 181093 грн 75 коп. за період прострочення з 13.04.2012 по 12.10.2012, пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 10861 грн 39 коп. за період прострочення з 01.05.2012 по 31.10.2012, інфляційні втрати за несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення кредиту у розмірі 71250 грн 00 коп. за період прострочення з 13.04.2012 по 14.04.2014 та 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення кредиту у розмірі 142750 грн 14 коп.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пунктом 8.1 договору за несвоєчасну сплату кредитних коштів та відсотків за користування кредитною лінією, позичальник сплачує пеню, яка обчислюється від суми прострочення платежу у розмірі подвійної ставки Національного банку України, що діє у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до пункту 8.1 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, позивачем були правомірно нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.

У відповідності до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені);

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України слив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 181093 грн 75 коп., нарахованої за період прострочення з 13.04.2012 по 12.10.2012, та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 10861 грн 39 коп., нарахованої за період прострочення з 01.05.2012 по 31.10.2012, суд вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає положенням договору та приписам законодавства про порядок та строки нарахування.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 181093 грн 75 коп., нарахованої за період прострочення з 13.04.2012 по 12.10.2012, та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 10861 грн 39 коп., нарахованої за період прострочення з 01.05.2012 по 31.10.2012, а звернувся з позовом до суду 14.05.2014, вимоги позивача про нарахування пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 181093 грн 75 коп., нарахованої за період прострочення з 13.04.2012 по 12.10.2012, та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань зі сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 10861 грн 39 коп., нарахованої за період прострочення з 01.05.2012 по 31.10.2012, не підлягають задоволенню, у зв'язку із спливом позовної давності.

Відповідно до положень пунктів 3.4. та 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та сум процентів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення кредиту у розмірі 71250 грн 00 коп., нарахованих за період прострочення з 13.04.2012 по 14.04.2014 та 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення кредиту у розмірі 142750 грн 14 коп., нарахованих за період прострочення з 13.04.2012 по 14.04.2014, суд вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає приписам законодавства про порядок та строки нарахування. Таким чином, враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом 14.05.2014, суд приходить до висновку, що позовна давність щодо стягнення інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення кредиту нарахованих за період прострочення з 13.04.2012 по 14.04.2014 та 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення кредиту нарахованих за період прострочення з 13.04.2012 по 14.04.2014, не сплинула, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення кредиту у розмірі 71250 грн 00 коп., нарахованих за період прострочення з 13.04.2012 по 14.04.2014 та 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення кредиту у розмірі 142750 грн 14 коп., нарахованих за період прострочення з 13.04.2012 по 14.04.2014, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Завод будівельних конструкцій" (03680, м. Київ, вул. Якутська, буд. 10, ідентифікаційний код 14301395) на користь Публічного акціонерного товариства Банк "Київська Русь" (04071, м. Київ, вул. Хорива, буд. 11-А, ідентифікаційний код 24214088) 1110708 (один мільйон сто десять тисяч сімсот вісім) грн 25 коп. заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, 71250 (сімдесят одна тисяча двісті п'ятдесят) грн 00 коп. інфляційних втрат у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань з повернення кредиту, 142750 (сто сорок дві тисячі сімсот п'ятдесят) грн 14 коп. 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язань з повернення кредиту та 26494 (двадцять шість тисяч чотириста дев'яносто чотири) грн 17 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 06.08.2014

Суддя І.М. Отрош