Рішення № 40082578, 04.08.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №471/1443/13-ц 04.08.2014 04.08.2014 04.08.2014

Провадження №22-ц/784/1484/14 Головуючий у І інстанції Губанова В.М.

Категорія - 27 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04 серпня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Серебрякової Т.В. та Кушнірової Т.Б.

із секретарем судового засідання - Горенко Ю В.,

з участю:

представника позивача - Ремешевського Є.А.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» заочне рішення Братського районного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2013 року, ухваленого у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

у с т а н о в и л а :

13 вересня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» (надалі Банк) пред'явило до ОСОБА_3 зазначений позов, який обґрунтувало наступним.

08 серпня 2008 року Банк в простій письмовій формі уклав з ОСОБА_3 кредитно-заставний договір № ABZBAN10724245.

За його умовами ПАТ «Акцент-Банк» зобов'язався надати позичальниці кредит у розмірі 57 115 гривень 40 копійок на придбання автомобіля DAEWOO Nexia SOHC E93, а та, у свою чергу, - повернути їх частинами згідно графіку погашення до 07 серпня 2015 року, сплачуючи при цьому проценти за користування позиченими грошима, виходячи з процентної ставки 20,04 % на рік на суму залишку заборгованості по кредиту, а також, щомісячну і одноразову, у розмірі 1 548 гривень 00 копійок, винагороду за надання фінансового інструменту.

Порушення позичальником умов кредитного договору, давало Банку право нараховувати відсотки за користуванням кредитом у подвійному розмірі на місяць, вирахувані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом, а також пеню, за прострочку виконання кредитного зобов'язання, у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, і штраф, фіксована складова якого становить 250 гривень, а процентна складова - 5% від суми невиконаного зобов'язання.

Взятий на себе обов'язок Банк виконав належним чином, в той час, як ОСОБА_3 свого слова дотрималася неповністю.

Отримавши надані Банком у позику гроші, вона придбала на них автомобіль DAEWOO Nexia SOHC E93 реєстраційний номер НОМЕР_1, який передала Банку на забезпечення виконання своїх кредитних зобов'язань, після чого, провівши до 10.08.2009 року лише 4, з обумовлених договором, платежі, виплати припинила.

У зв'язку з цим, станом на 20 серпня 2013 року у неї виникла заборгованість перед Банком у розмірі 176 821 гривень 46 копійок, з яких:

· 40 766 гривень 96 копійок заборгованість за кредитом;

· 37 367 гривень 02 копійок заборгованість по процентам за користування кредитом;

· 10 435 гривень 76 копійок заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

· 79 593 гривні 56 копійок пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;

· 250 гривень 00 копійок штраф (фіксована частина);

· 8 408 гривень 16 копійок штраф (процентна складова).

Посилаючись на виписані обставини та відмову позичальника платити за кредитом, Банк просив позов задовольнити.

Заочним рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2013 року у задоволені позову відмовлено за спливом позовної давності.

ПАТ «Акцент-Банк» подав на це рішення апеляційну скаргу, просив його скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування скарги посилався на невідповідність судового рішення дійсним обставинам справи та положенням чинного цивільного законодавства.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення районного суду скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким у позові відмовити, з підстави його пред'явлення неналежним позивачем.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскарженому судовому рішенні, районний суд вважав, що для цього є законні підстави і таке повністю відповідає засадам цивільного та цивільно-процесуального законодавств про свободу договору та диспозитивність судового процесу. Відповідач, за кредитним договором взяла у Банку на споживчі потреби грошові кошти, які повинна була повернути до 07 серпня 2015 року, сплачуючи при цьому щомісячно плату за користування кредитом та повертаючи частину взятих в кредит грошових коштів, проте вже із самого початку кредитних відносин свого слова не дотрималася. Банк про це достеменно знав, проте пред'явив даний позов лише 13 вересня 2013 року, тобто за спливом позовної давності у 3 роки, через що у позові слід відмовити.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області не у повній мірі погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, у зв'язку з чим, його висновки щодо результату вирішення справи вважає помилковими, необґрунтованими й незаконними.

Так, відповідно до статей 1,3-4,10-11, 303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета та підстав спору на власний розсуд.

Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу ст. ст. 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК України, і повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Як результат розгляду, апеляційний суд визначає підстави перегляду судового рішення, і відповідно до наданих йому повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення районного суду не у повній мірі відповідає виписаному вище.

Відмовляючи Банку у позові за спливом позовної давності, районний суд невірно тлумачив, а, відповідно і застосував положення ст.ст. 256, 260-261, 264 і 267 ЦК України.

За ними ж, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Винятки з цього правила передбачені ч. 2 ст. 261 ЦК України.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Районний суд виписаних положень належним чином не усвідомив, внаслідок чого не визначився з початком перебігу позовної давності в даному правовідношенні, а, відповідно, і з моментом її спливу, що не дозволило йому дійти вірного висновку у справі. Більше того, суд з власної ініціативи застосував позовну давність, що за чинним законодавством є неприпустимим.

За такого, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржене рішення - скасуванню, з ухваленням апеляційною інстанцією нового рішення.

Ухвалюючи таке рішення, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Банк та ОСОБА_3, дійсно, 08 серпня 2008 року Банк в простій письмовій формі уклали кредитно-заставний договір № ABZBAN10724245.

За його умовами ПАТ «Акцент-Банк» зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 57 115 гривень 40 копійок на придбання автомобіля DAEWOO Nexia SOHC E93, а та, у свою чергу, - повернути їх частинами згідно графіку погашення до 07 серпня 2015 року, сплачуючи при цьому проценти за користування позиченими грошима, виходячи з процентної ставки 20,04 % на рік на суму залишку заборгованості по кредиту, а також, щомісячну і одноразову, у розмірі 1 548 гривень 00 копійок, винагороду за надання фінансового інструменту.

Порушення позичальником умов кредитного договору, давало Банку право нараховувати відсотки за користуванням кредитом у подвійному розмірі на місяць, вирахувані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом, а також пеню, за прострочку виконання кредитного зобовязання, у розмірі 0,15 % від суми простроченного платежу, і штраф, фіксована складова якого становить 250 гривень, а процентна складова - 5% від суми невиконаного зобов'язання.

Взятий на себе обов'язок Банк виконав належним чином, в той час, як ОСОБА_3 свого слова дотрималася неповністю.

Отримавши надані Банком у позику гроші, вона придбала на них автомобіль DAEWOO Nexia SOHC E93 реєстраційний номер НОМЕР_1, який передала Банку на забезпечення виконання своїх кредитних зобов'язань, після чого, провівши до 10.08.2009 року лише 4, з обумовлених договором, платежі, виплати припинила.

У зв'язку з цим, станом на 20 серпня 2013 року у неї виникла заборгованість перед Банком у розмірі 176 821 гривень 46 копійок, з яких:

· 40 766 гривень 96 копійок заборгованість за кредитом;

· 37 367 гривень 02 копійок заборгованість по процентам за користування кредитом;

· 10 435 гривень 76 копійок заборгованість по комісії за користуванням кредитом;

· 79 593 гривень 56 копійок пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;

· 250 гривень 00 копійок штраф (фіксована частина);

· 8 408 гривень 16 копійок штраф (процентна складова).

Виписані обставини, відповідно до статей 525, 589, 590, 625, 1048, 1049, 1054, глави 51 ЦК України та умов кредитно-заставного договору зобов'язували позичальника сплатити заборговані грошові суми, а, суду, давали право, у разі невиконання позичальником такого обов'язку добровільно, стягнути їх за судовим рішенням.

Проте, за наявних у справі матеріалів, у ОСОБА_3 перед Публічним акціонерним товариством «Акцент-Банк» такого обов'язку немає.

Як вбачається із ксерокопії кредитно-заставного договору № ABZBAN10724245 від 08 серпня 2008 року та платіжних документів, що є у справі, відповідач, дійсно, позичила у названого Банку 57 115 гривень 40 копійок, які зобов'язалася повернути частинами згідно графіку погашення до 07 серпня 2015 року. Проте свого слова не дотрималася, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яку вона повинна була сплатити кредитодавцю, а той мав право вимагати від неї вчинення такої дії, в тому числі і через суд.

Проте потім, згідно пояснень представника позивача, Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» (код ЄДРПООУ 14360080, МФО- 307770) уступило право вимоги до ОСОБА_3 щодо сплати заборгованості за кредитним договором публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПООУ 14360570, МФО Банку- 305299, МФО Миколаївського РУ - 326610), а, відповідно, Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» втратило право на пред'явлення до ОСОБА_3 даного позову, бо це право перейшло до іншої банківської установи, а саме, публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк».

Названі обставини та висновки підтверджуються ксерокопією витягу із особистого рахунку позичальника (а.с. 59-60), де видно, що заборгованість позичальника перед Публічним акціонерним товариством «Акцент-Банк» закрито публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» відповідно до договору, і усі подальші нарахування заборгованості йдуть на користь Миколаївського РУ фінансової установи, названої останньою. Копію договору уступки права вимоги колегія не змогла отримати, оскільки за поясненнями представника позивача, в головному офісі Банку договір не зберігся.

За такого, як на думку колегії, позивачем по даній справі мав бути саме ПАТ КБ «ПриватБанк», а ні як не ПАТ «Акцент-Банк».

Оскільки ж позов пред'явив ПАТ «Акцент-Банк», то його слід вважати неналежним позивачем і у заявленому позові слід відмовити, з названої підстави.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити частково.

Заочне рішення Братського районного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2013 року скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити Публічному акціонерному товариству «Акцент-Банк» у позові до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитно-заставним договором № ABZBAN10724245 від 08 серпня 2008 року за недоведеністю вимог.

Рішення набирає законної сили з дня його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: