Ухвала суду № 40082332, 08.08.2014, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

08 серпня 2014 року Справа № 805/8229/14

Приміщення суду за адресою: 83052, м. Донецьк, вул. 50-Гвардійської Дивізії, буд.17

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кравченко Т.О., ознайомившись з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною, а також з матеріалами, доданими до нього, перевіривши дотримання вимог ст.ст.105-106 Кодексу адміністративного судочинства України, -

встановив:

05 серпня 2014 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_2, в якому просив протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у не направленні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову від 13 червня 2014 року № 5189 за належністю до Апеляційного суду Донецької області.

Фактичну підставу для звернення до суду із вказаним позовом позивач вбачає в наступному.

Вважаючи, що його незаконно позбавлено волі, в червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області з позовом до Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії та визначення розміру шкоди.

12 червня 2014 року суддею Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_2 постановлена ухвала про відмову у відкритті провадження у справі № 2/263/2415/2014 за позовом ОСОБА_1 до Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії на підставі п.1 ч.2 ст.122 Цивільного процесуального кодексу України.

13 червня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області із заявою про забезпечення згаданого вище позову. Однак, ця заява була повернута позивачу разом із супровідним листом від 01 липня 2014 року за № 2/263/2415/2014.

Посилаючись на ст.7 Закону України «Про звернення громадян», позивач стверджував, що оскільки Жовтневим районним судом міста Маріуполя Донецької області відмовлено у відкритті провадження у справі за його позовом, відповідач не здійснювала процесуальної діяльності, а тому зобов'язана була надіслати його заяву про забезпечення позову за належністю до Апеляційного суду Донецької області.

За висновком позивача, не надіславши заяву про забезпечення позову за належністю, відповідач порушила його право на судовий захист та законодавство України про звернення громадян.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Згідно з п.4. ч.1 ст.107 КАС України суддя після одержання позовної заяви, крім іншого, з'ясовує чи належить розглядати справу в порядку адміністративного судочинства.

На підставі інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень України, встановлено наступне.

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області з позовною заявою, в якій просив зобов'язати Іллічівський районний суд міста Маріуполя Донецької області виконати свій обов'язок по захисту його прав людини, а саме - видати на його скаргу, яку він подав до Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області про незаконне утримання його під вартою, процесуальний документ. В обґрунтування позову позивач стверджував, що 16 лютого 2014 року він звернувся зі скаргою до Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області, в якій, посилаючись на протиріччя у резолютивні частині вироку суду від 21 червня 2013 року, яким він засуджений за ч.2 ст. 390 Кримінального кодексу України, просив звільнити його з-під варти, оскільки вважав, що 14 лютого 2014 року він відбув призначене йому покарання та незаконно утримується під вартою. Замість процесуального документа на його скаргу, йому надали письмову відповідь.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 червня 2014 року у відкритті провадження у цивільній справі № 2/263/2415/2014 за позовною заявою ОСОБА_1 до Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області про зобов'язання вчинити певні дії, визначення розміру шкоди відмовлено на підставі п.1 ч.2 ст.122 Цивільного процесуального кодексу України (номер рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень 39216232).

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 29 липня 2014 року у справі № 22-ц/775/1166/2014(м) (№ 263/5124/14-ц) апеляційна скарга ОСОБА_1 відхилена, а ухвала Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 червня 2014 року - залишена без змін (номер рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень України 39956869).

Доводи позивача про те, що спір, за вирішенням якого він звернувся до Донецького окружного адміністративного суду, виник у зв'язку з порушенням відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян», є безпідставними.

Так, відповідно до ст.3 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

При цьому, дія Закону України «Про звернення громадян» не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», що встановлено ст.12 цього Закону.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 звертався до Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області із позовною заявою, поданою за правилами цивільного судочинства. Крім того, ним була подана заява про забезпечення цього позову.

Підстави для забезпечення позову, види забезпечення позову, порядок розгляду зави про забезпечення позову, виконання ухвали про забезпечення позову, заміна виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову, відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову, тощо визначені ст.ст.151-155 Цивільного процесуального кодексу України.

Аналіз змісту правових норм, які містяться у ст.ст.151-155 Цивільного процесуального кодексу України, зумовлює висновок, що правовідносини, пов'язані із забезпеченням позову, мають процесуальний характер, а діяльність суду щодо розгляду заяв про забезпечення позову є відповідно процесуальною.

З'ясовуючи належність до адміністративної юрисдикції спірних правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, суддя виходить з нижченаведеного.

Згідно з ч.ч.1-2 Конституції України права і свободи громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За приписами ч.ч.1-2 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом. Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням (п.п.35-36 рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року, п.п.51-52 рішення у справі «Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року, і п.п.62-67 рішення у справі «Толстой Милославський проти Сполученого Королівства» від 13 липня 1995 року).

Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (п.57 рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року).

З питання імунітету суддів Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (п.п.47-57 рішення у справі «Ернст та інші проти Бельгії» від 15 липня 2003 року).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Ч.1 ст.129 Конституції України визначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Відповідно до ч.1 ст.126 Основного Закону України незалежність суддів гарантується Конституцією і законами України.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 13.06.2007 №8 «Про незалежність судової влади» роз'яснив, що оскільки незалежність суддів є основною передумовою їх об'єктивності та неупередженості, суддя при здійсненні правосуддя підкоряється лише закону і нікому не підзвітний.

Згідно з положеннями п.п.10, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Прийняття до розгляду будь-якими особами чи органами, крім апеляційного або касаційного суду, заяв, у яких оскаржуються судові рішення, їх розгляд є порушенням незалежності та самостійності суду.

Крім того, ч.2 ст.126 Конституції України містить заборону впливу на суддів у будь-який спосіб.

Системний аналіз наведених правових норм та правової позиції Пленуму Верховного Суду України дозволяє дійти висновку про те, що рішення, дії або бездіяльність суду в рамках здійснення ним правосуддя, тобто розгляду і вирішення конкретної справи, не можуть бути оскаржені шляхом звернення з адміністративним позовом, предметом якого є оскарження таких рішень, дій чи бездіяльності суду, а відповідачем - суд.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності суду поза встановленою Конституцією та законами України процесуальною формою є порушенням принципу незалежності суддів, а також порушенням заборони впливу на суддів у будь-який спосіб.

Згідно з положеннями ч.1 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладеного у постанові від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позові до судів і суддів», у розумінні положень ч.1 ст.2, п.п.1, 7 і 9 ст. 3, ст.17, ч.3 ст.50 КАС України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Крім того, згідно з п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються у порядку, визначеному процесуальними законами.

Отже, у спірних правовідносинах суддя Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області ОСОБА_2 не є суб'єктом владних повноважень та не може бути відповідачем по справі, як наслідок, справу № 805/8229/14 не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з п.1 ч.1 ст.109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.2 ст.109 КАС України про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі суддя постановляє ухвалу.

Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами; у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої п.1 ч.1 цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи, що передбачено ч.ч.4, 6 ст.109 КАС України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.107, ст.109, ст.160, ст.165, ст.185, ст.186, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

ухвалив:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 805/8229/14 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративний справі невідкладно надіслати особам, які подали позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

3. Роз'яснити особам, які звернулися з позовною заявою, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлена ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

4. Роз'яснити особам, які звернулися з позовною заявою, що рішення, дій або бездіяльності суду, вчиненні у зв'язку з розглядом цивільної справи, можуть бути оскаржені до суду апеляційної або касаційної інстанції в порядку, регламентованому Цивільним процесуальним кодексом України.

5. Ухвала постановлена, складена і підписана у нарадчій кімнаті.

6. Ухвала може бути оскаржена особою, яка подала позовну заяву, в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

7. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Кравченко Т.О.