Ухвала суду № 40080794, 06.08.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2014 року м. Київ К/9991/10326/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Рибченко А.О.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі - СДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.08.2011

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2011

у справі №2а-5494/11/0170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Еколого-Туристичний центр в Парковом" (далі - Товариство)

до СДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.08.2011, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ від 05.05.2011 № 0001020700.

Судові рішення у справі мотивовано тим, що Товариством дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

Посилаючись на невідповідність висновків судів нормам чинного податкового законодавства та дійсним обставинам справи, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період з 01.02.2010 по 31.12.2010.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 20.04.2011 № 156/07-00/35003031 та прийнято податкове повідомлення рішення від 05.05.2011 № 0001020700, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування за січень 2011 року в розмірі 12740 грн.

Підставою для прийняття цього акта індивідуальної дії став висновок СДПІ про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати товариством з обмеженою відповідальністю «Стандарт Сервис» у ціні поставлених підрядних робіт з догляду за посадочним матеріалом та зеленими насадженнями на об'єктах Товариства.

На обґрунтування своєї правової позиції ДПІ зазначає про неможливість реального виконання фінансово-господарських операцій названим постачальником в силу відсутності у нього достатньої кількості основних фондів, транспортних засобів, складських приміщень, необхідних для провадження господарської діяльності, та посилається на відсутність цього контрагента за місцезнаходженням, як це було виявлено у результаті проведення заходів з податкового контролю.

Вирішуючи даний спір, суди обох попередніх інстанцій цілком об'єктивно не погодилися із наведеною правовою позицією податкового органу.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом правила містяться і у статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Досліджуючи факти дотримання позивачем наведених умов формування податкового кредиту по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Стандарт Сервис», суди встановили, що позивачем (замовник) та названим постачальником (підрядником) було укладено договір про надання послуг від 29.12.2010, якими передбачалося виконання цим підрядником робіт з догляду на зеленими насадженнями та посадочним матеріалом позивача на території визначеної ним ділянки.

На підтвердження виконання зазначених робіт Товариством подано договір, довідки про вартість виконаних робіт типової форми № КБ-3, акти приймання виконаних робіт типової форми №КБ-2в, податкові накладні.

Вказані первинні документи підписані сторонами без застережень та містять необхідні для цілей оподаткування відомості щодо змісту та обсягу господарських операцій, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, а тому цілком об'єктивно були розцінені судами як такі, що підтверджують факт виконання спірних операцій.

Податковим органом, в свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Суди правомірно відхилили твердження податкового органу про відсутність у названого постачальника об'єктивної можливості для виконання поставки товарів та робіт силу відсутності основних засобів та робочого персоналу.

Адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); до того ж податковою інспекцією не доведено неможливості виконання спірним постачальником даного виду робіт наявними у нього силами та засобами з урахуванням видів та обсягів виконаних робіт.

Так само і перевірка фактичного перебування посадових осіб контрагента за місцем реєстрації не входить до кола обов'язків платника податків-покупця, а відтак не може впливати на порядок формування ним даних податкового обліку.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

За таких обставин висновок судів про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для позбавлення позивача права на оспорювану суму бюджетного відшкодування є цілком правильним.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.08.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2011 у справі №2а-5494/11/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак А.О. Рибченко